1 2 3 4 5 ... 15 >>

І не лишилось жодного
Агата Кристи

І не лишилось жодного
Agatha Christie

Класика англiйського детективу
Десятеро незнайомцiв опинилися на далекому Солдатському островi: усi отримали дивне запрошення приiхати сюди, до розкiшного будинку. Згодом починаеться жахiття: хтось жорстоко й вигадливо вбивае гостей, а зi столу, на якому стояло рiвно десять порцелянових статуеток, перед кожним убивством зникае одна… Як ця моторошна iсторiя пов’язана iз дитячою лiчилкою? І, головне, хто наступний?

Агата Крiстi

І не лишилось жодного

Вiд автора

Я написала цю книжку, бо ii iдея зачарувала мене складнiстю втiлення. Десятеро людей мали померти, щоб це не здавалося смiшним i вбивця не був надто очевидний. Я написала ii, зробивши перед тим величезну кiлькiсть планiв, i задоволена тим, що в мене вийшло. Вона чiтко побудована; збивае з пантелику, але все в нiй надзвичайно логiчне; по сутi, епiлог був потрiбен, щоб усе пояснити. Книжку добре сприйняли, вона отримала схвальнi вiдгуки, та найбiльше вона тiшила мене, тому що я знала краще, нiж будь-який критик, наскiльки це була важка робота.

Роздiл перший

І

У кутку вагона першого класу для курцiв сидiв суддя Воргрейв, який недавно вийшов у вiдставку. Вiн курив сигару й зацiкавлено проглядав полiтичнi новини в «Таймс».

Через якийсь час вiн вiдклав газету й визирнув у вiкно. Поiзд саме проiжджав повз Сомерсет. Суддя подивився на годинник: iхати залишалося ще двi години.

Вiн укотре пригадав усе, що писали про Солдатський острiв у газетах. Спершу його купив американський мiльйонер, великий шанувальник парусного спорту – було повiдомлення про розкiшний сучасний будинок, який вiн побудував на цьому острiвцi, що розташований неподалiк девонського узбережжя. Прикрий факт, що третя, остання, дружина американця-мiльйонера, страждала на морську хворобу, став причиною, чому i будинок, i острiв вирiшили виставити на продаж. У пресi замиготiли рiзноманiтнi оголошення про це. А тодi з’явилося перше лаконiчне повiдомлення, що острiв придбав мiстер Оуен. Опiсля репортери свiтськоi хронiки почали розпускати чутки. Солдатський острiв насправдi, мовляв, належить мiс Габрiеллi Терл, голлiвудськiй кiнозiрцi. Вона прагнула провести кiлька мiсяцiв подалi вiд публiки. «Працьовита бджiлка» делiкатно натякнула, що тепер це пристановище члена королiвськоi сiм’i (??!) «Мiстеру Погiдному» нашептали, що острiв придбав для медового мiсяця молодий лорд Л. – нарештi вiн потрапив у тенета Купiдона. «Йона» достеменно знав, що власником острова стало Адмiралтейство, яке проводитиме там деякi секретнi експерименти.

Безперечно, Солдатський острiв не сходив зi стрiчок новин.

Суддя Воргрейв витягнув iз кишенi листа. Почерк був майже нечитабельний, але то тут, то там несподiвано чiтко видiлялися слова. Дорогий Ловренсе… стiльки рокiв не отримувала жодноi звiстки вiд вас… повиннi приiхати на Солдатський острiв… найчарiвнiше мiсце… так багато про що поговорити… старi часи… еднання з природою… нiжитися на сонцi… 12:40 на Педдiнгтонському вокзалi… зустрiнемося в Оукбриджi… Лист було пiдписано розмашистим пiдписом: завжди ваша Констанс Калмiнгтон.

Воргрейв занурився у спогади, намагаючись пригадати, коли востанне бачив ледi Констанс Калмiнгтон. Певно, то було сiм… нi, вiсiм рокiв тому. Потому вона вiдправилася до Італii погрiтися на сонечку та жити в злагодi з природою та contadini[1 - Селяни (iт.). (Тут i далi прим. пер.)]. Опiсля вiн чув, що вона перебралася у Сирiю, де планувала засмагати на палкiшому сонцi й жити в еднаннi з природою та бедуiнами. Так, Констанс Калмiнгтон, подумав собi суддя, належала до тих жiнок, що купили б острiв i оповили себе таемницю. Злегка киваючи головою, задоволений логiкою своiх роздумiв, суддя Воргрейв схилив голову…

Вiн спав…

ІІ

Вiра Клейторн сидiла у вагонi третього класу з п’ятьма iншими пасажирами. Вона оперлася головою на стiну й заплющила очi. Сьогоднi подорожувати в потягу було гаряче. Бiля моря буде гарно! Їй i справдi пощастило отримати цю роботу. Коли шукаеш роботу на перiод вiдпусток, майже завжди це означае догляд за роем дiтей; посаду секретаря на час вiдпусток знайти було практично неможливо. Навiть у агентствi ii надто не обнадiювали.

І раптом прийшов лист:

Вашу адресу я взяла в агентствi «Вправнi жiнки» разом з iхнiми рекомендацiями. Гадаю, вони знають вас особисто. Я була б рада платити вам стiльки, скiльки скажете, i очiкую, що ви вiзьметесь до виконання обов’язкiв восьмого серпня. Потяг рушае з вокзалу Педдiнгтон о 12:40.Вас зустрiнуть на станцii Оукбридж. Додаюп’ятифунтову банкноту на витрати.

    Щиро ваша
    Ана Ненсi Оуен

Зверху була проштампована адреса: Солдатський острiв, Стiклгевен, Девон…

Солдатський острiв! Останнiм часом преса тiльки й писала, що про нього! Купа плiток та цiкавих чуток. Хоча, iмовiрно, бiльшiсть iз них були неправдивi. Та той будинок достеменно побудував мiльйонер, i, кажуть, вiн надзвичайно розкiшний.

Утомившись вiд напруженоi шкiльноi чвертi, Вiра Клейторн мiркувала: «Вихователька в поганенькiй школi – незавидне досягнення… Якби менi вдалося отримати роботу в якiйсь пристойнiй школi».

А тодi з холодком у серцi вона подумала: «Та менi пощастило, що хоч якась робота е. Зрештою, людям не подобаються тi, що були пiд слiдством, навiть якщо з мене й знято всi обвинувачення!»

Вона пригадала, що слiдчий навiть похвалив ii за самовладання та мужнiсть. На кращий результат розслiдування вона й сподiватися не могла. Навiть мiсiс Гамiльтон так люб’язно трималася… Тiльки от Г’юго… але вона не згадуватиме про Г’юго!

Раптом, попри спеку у вагонi, вона затремтiла й пошкодувала, що iде до моря. У головi чiтко виникла картина. Голова Сирiла, що то з’являлася, то зникала посеред хвиль, коли вiн плив до скель… Угору, униз… угору, униз… І вона легкими, вiдточеними рухами пливе за ним, розсiкаючи воду, хоча й добре знае, що не встигне вчасно…

Море… його тепла глибока синь… ранки, проведенi на пiску… Г’юго… Г’юго, який сказав, що кохае ii…

Вона не повинна думати про нього…

Вона розплющила очi й глянула на чоловiка, що сидiв навпроти. Високий, iз засмаглим обличчям i свiтлими очима, що були посадженi надто близько, та зарозумiлою, майже жорстокою лiнiею вуст.

Вона подумала: «Б’юся об заклад, що вiн багато де побував i побачив чимало цiкавого…»

ІІІ

Фiлiп Ломбард, зиркнувши своiми швидкими очима, оцiнював дiвчину, яка сидiла навпроти нього. «Дуже приваблива, – подумав вiн, – трохи схожа на шкiльну вчительку».

Холоднокровна, вiдзначив вiн, така, що не вiдступиться вiд свого нi в коханнi, нi в ненавистi. Узятися б за неi…

Вiн насупився. Нi, треба припинити всi цi штучки. Передусiм справа. Вiн повинен зосередитися на роботi.

Але ж цiкаво, над чим вiн працюватиме? Той еврейчик був збiса таемничий.

– То беретеся чи нi, капiтане Ломбард?

Вiн задумливо вiдповiв:

– Сто гiней, так?

Вiн промовив це таким буденним тоном, начебто для нього сто гiней нiчого не значили. Сто гiней у той час, коли вiн не мiг собi дозволити навiть ситно поiсти! Хоча вiн розумiв, що еврейчика не обдурить… Найгiрше в евреях те, що iх щодо грошей не обманеш. Вони знають все!

Вiн байдуже сказав:

– І ви не зможете надати менi детальнiшу iнформацiю?

Мiстер Айзек Моррiс впевнено похитав своею лисою голiвкою.

– Нi, капiтане Ломбард. У цьому й полягае суть справи. Моему клiенту вiдома ваша репутацiя хорошоi людини в скрутному становищi. Я уповноважений вручити вам сто гiней в обмiн на те, що ви вирушите у Стiклгевен, графство Девон. Найближча станцiя – Оукбридж, там вас зустрiнуть i вiдвезуть до Стiклгевена, звiдки моторний човен доставить вас на Солдатський острiв. А там ви опинитеся у розпорядженнi мого клiента.

Ломбард раптом запитав:

– На який час?

– Не довше нiж на тиждень.

Погладжуючи вусики, капiтан Ломбард сказав:

– Ви ж розумiете, що я не робитиму нiчого незаконного?

Вiн спрямував свiй рiзкий погляд на Моррiса. На товстих семiтських губах мiстера Моррiса з’явилася слабка усмiшка, у той час як вiн серйозно вiдповiв:
1 2 3 4 5 ... 15 >>