1 2 3 4 5 ... 13 >>

Поїзд о 4.50 з Педдінгтона
Агата Кристи

Поiзд о 4.50 з Педдiнгтона
Agatha Christie

Класика англiйського детективу
Найзухвалiший злочин у потягу пiсля «Вбивства у ”Схiдному експресi”»! Подруга мiс Марпл стае свiдком того, як у купе чоловiк душить жiнку. Анi у вагонi, анi вздовж колii трупа не знайшли. Тож ледi-детектив придивляеться до найближчого до мiсця трагедii маетку й добирае для його господарiв служницю – наводити лад i шукати тiло. Це простiше, нiж виявити душителя серед завсiдникiв Резерфорд-Холу. Але мiс Марпл змусить убивцю зiзнатися!

Агата Крiстi

Поiзд о 4:50 з Педдiнгтона

Агата Крiстi е одним iз найбiльш популярних авторiв усiх часiв, адже ii твори, якi друкуються всiма мовами свiту, за накладами поступаються лише Бiблii та доробку Шекспiра. Понад мiльярд примiрникiв творiв письменницi продано англiйською мовою, а ще мiльярд – у перекладах iноземними мовами. Вона – авторка вiсiмдесяти детективних романiв та збiрок оповiдань, дев’ятнадцяти п’ес, двох автобiографiй, а також шести романiв, написаних пiд псевдонiмом Мерi Вестмейкот.

Уперше Агата Крiстi спробувала себе в жанрi детективноi лiтератури, коли працювала в шпиталi пiд час Першоi свiтовоi вiйни. Саме тодi вона створила у своему дебютному романi «Таемнича подiя у Стайлзi» нинi вже легендарний образ Еркюля Пуаро. У романi «Вбивство в церковному домi», опублiкованому в 1930 р., письменниця вiдрекомендувала читачам iще одного популярного детектива – мiс Джейн Марпл. Здобули популярнiсть й iншi ii персонажi – подружжя борцiв зi злочинцями Томмi й Тапенс Бересфорди, приватний детектив Паркер Пайн i представники Скотленд-Ярду – старший офiцер полiцii Бетл та iнспектор Джеп.

За мотивами багатьох романiв та новел Агати Крiстi було створено п’еси, знято кiнофiльми й телесерiали. Вистава за «Пасткою на мишей» – найславетнiшою п’есою письменницi – уперше вiдбулася в 1952 р. i мае найдовше сценiчне життя з-помiж новiтнiх театральних постановок. До найвiдомiших кiнофiльмiв за мотивами творiв Агати Крiстi належать «Вбивство в Схiдному експресi» (1974) i «Смерть на Нiлi» (1978), у яких Еркюля Пуаро грають Алберт Фiннi та Пiтер Устинов вiдповiдно. На телеекранi Еркюля Пуаро найуспiшнiше втiлив Дейвiд Суше, а мiс Марпл – Джоун Гiксон, Джералдiна Мак-Івен i Джулiя Маккензi.

Агата Крiстi спочатку була одружена з Арчибалдом Крiстi, а потiм – з археологом сером Максом Молловеном, якого часто супроводжувала в рiзноманiтних експедицiях, згодом описуючи побаченi мiсцевостi у своiх творах.

У 1971 р. письменниця здобула один iз найвищих титулiв у Великiй Британii – Дами Британськоi Імперii. Померла письменниця в 1976 р. у вiцi вiсiмдесяти п’яти рокiв. Сто двадцятий рiк вiд ii народження врочисто вiдзначався в усьому свiтi 2010 року.

Роздiл перший

Мiсiс Макгiлiкадi, важко вiдсапуючись, iшла по платформi, намагаючись не вiдстати вiд носiя, якому довiрила валiзу. Мiсiс Макгiлiкадi була низенька й гладка, а носiй – високий i ступав широкими кроками. До того ж мiсiс Макгiлiкадi несла чималу кiлькiсть пакункiв – рiздвянi подарунки, якi накупила. Тому перегони були нерiвними, i носiй уже завернув за рiг платформи, тодi як мiсiс Макгiлiкадi досi пленталася по ii прямiй частинi.

На першiй платформi людей було ще не так багато, бо потяг щойно вiдiйшов, але на нiчийнiй землi за нею натовп утворював справжню круговерть, поспiшаючи в кiлькох напрямках водночас: у пiдземку та з пiдземки, до камер схову, чайних кiмнат, довiдкового бюро, до таблиць iз розкладом потягiв, якi вiдбували й прибували, до зовнiшнього свiту.

Мiсiс Макгiлiкадi та ii пакунки штовхали в усi боки й з усiх бокiв, але нарештi вона дiйшла до входу на третю платформу й поклала один пакунок собi пiд ноги, поки шукала в сумочцi квиток, що надавав iй право пройти на платформу повз суворого залiзничника в унiформi, який стояв на входi.

У цю мить голос, хрипкий, але досконало поставлений, заговорив у неi над головою.

– Потяг, який стоiть на третiй платформi, – повiдомив iй голос, – вiдбувае о четвертiй годинi п’ятдесят хвилин до станцii Чедмаут iз зупинками в Брекгемптонi, Мiлчестерi, Вейвертонi, Карвiл Джанкшенi, Роксетерi. Пасажирiв, якi iдуть до Брекгемптона й Мiлчестера, просимо сiдати в останнiй вагон. Пасажири до Вейнкея мають зробити пересадку в Роксетерi.

Пролунав клiк, i голос замовк, а потiм знову озвався, повiдомивши, що на дев’яту платформу о четвертiй годинi тридцять п’ять хвилин прибувае потяг iз Бiрмiнгема й Волвергемптона.

Мiсiс Макгiлiкадi знайшла свiй квиток i показала його. Залiзничник на входi до платформи пробив його й пробурмотiв:

– Праворуч – у хвостi потяга.

Мiсiс Макгiлiкадi побралася сходами вгору на платформу й знайшла свого носiя, що зi знудженим виглядом дивився в порожнечу, стоячи бiля дверей вагона третього класу.

– Ось ваш вагон, ледi.

– Я iду в першому класi, – повiдомила його мiсiс Макгiлiкадi.

– Ви менi цього не сказали, – пробурчав носiй, зневажливо ковзнувши поглядом по ii картатому, схожому на чоловiче твiдовому пальтi.

Мiсiс Макгiлiкадi, яка йому це сказала, не стала, проте, сперечатися. Вона надто засапалася.

Носiй пiдняв валiзу й понiс ii до сусiднього вагона, де мiсiс Макгiлiкадi влаштувалася вельми зручно, сама-одна на весь вагон. Потяг о 4 : 50 не користувався особливою популярнiстю, пасажири першого класу вiддавали перевагу або швидшому вранiшньому експресовi, або потяговi, який вiдходив о 6 : 40, бо в ньому був вагон-ресторан. Мiсiс Макгiлiкадi подала носiевi його чайовi, якi той прийняв iз розчаруванням, явно вважаючи, що такi чайовi мають давати пасажири третього класу, а не першого. Проте мiсiс Макгiлiкадi, хоч i готова витратити грошi на зручну поiздку пiсля нiчноi подорожi з пiвночi та гарячковоi бiганини по крамницях протягом цiлого дня, нiколи не була прихильницею екстравагантного роздавання чайових.

Вона вмостилася на м’яких подушках i розгорнула журнал. Через п’ять хвилин паровоз засвистiв, i потяг рушив. Журнал вислизнув iз руки мiсiс Макгiлiкадi, ii голова впала набiк, i через три хвилини вона вже спала. Проспала вона тридцять п’ять хвилин i прокинулася зi свiжою головою. Поправивши капелюха, що зсунувся набiк, вона випросталася й подивилася з вiкна на навколишнiй краевид, який встигала побачити. Було вже зовсiм поночi цього похмурого й туманного грудневого дня – до Рiздва залишалося тiльки п’ять днiв. Лондон був темний i похмурий, сiльська мiсцевiсть здалася iй не кращою, хоч iнодi вона весело спалахувала пучками яскравого свiтла, коли потяг на великiй швидкостi проминав мiстечка та станцii.

– Останнiй чай на сьогоднi, – повiдомив провiдник, несподiвано розчинивши дверi з коридору й з’явившись у них, наче джин.

Мiсiс Макгiлiкадi вже пила чай у великому унiвермазi. На ту хвилину iй не хотiлось анi iсти, анi пити. Провiдник пiшов далi по коридору, повторюючи свiй монотонний крик. Мiсiс Макгiлiкадi подивилася на полицю, де лежали ii пакунки, зi справжньою втiхою в поглядi. Рушники для обличчя були саме такоi цiни й такi м’якi, як iй хотiлося, «космiчна рушниця» для Роббi й кролик для Джин були надзвичайно високоi якостi, а вечiрня жакетка цiлком задовольняла ii саму: тепла, проте елегантна. А пуловер для Гектора… Мiсiс Макгiлiкадi не переставала подумки захоплюватися своiм розумом i практичною розважливiстю у виборi подарункiв.

Їi задоволений погляд обернувся до вiкна, повз нього прошелестiв на великiй швидкостi потяг, який iшов назустрiч, шибки у вiкнах задеренчали й примусили ii стрепенутися. Потяг, у якому iхала мiсiс Макгiлiкадi, постукуючи на стрiлках, проминув станцiю.

Потiм несподiвано вiн почав стишувати хiд, певно, пiдкоряючись сигналу семафора. Протягом кiлькох хвилин вiн повз уперед, потiм зупинився, через короткий час знову рушив далi. Їх проминув ще один зустрiчний потяг, хоч i не з таким оглушливим брязкотом, як перший. Потяг, у якому iхала мiсiс Макгiлiкадi, знову став набирати швидкiсть. У цi хвилини ще один потяг, який тепер iхав у тому самому напрямку, що й вони, став швидко наближатися до них, i в якусь мить навiть здалося, що два потяги зiштовхнуться. Потiм деякий час вони iхали паралельно: то один iхав трохи швидше, то другий. Мiсiс Макгiлiкадi дивилася зi свого вiкна, намагаючись зазирнути у вiкна навпроти. Бiльшiсть фiранок були опущенi, але iнодi в тих вагонах можна було бачити пасажирiв. Другий потяг був не дуже наповнений, i багато вагонiв були зовсiм порожнi.

У ту мить, коли стало здаватися, що обидва потяги стоять на мiсцi, фiранку у вiкнi одного з вагонiв пiдкинуло вгору, наче поривом вiтру. Мiсiс Макгiлiкадi зазирнула в освiтлений вагон першого класу, який був вiд неi на вiдстанi лише кiлькох футiв.

Вона судомно хапнула ротом повiтря й пiдхопилася на ноги.

Стоячи спиною до вiкна й до неi, якийсь чоловiк стискав руками горло жiнки, що дивилася на нього, i повiльно та невблаганно душив. Очi в неi вибалушилися з очниць, обличчя було червоне й налите кров’ю. Поки мiсiс Макгiлiкадi дивилася, приголомшена й зачарована, настав кiнець; тiло жiнки обм’якло й посунулося вниз у його руках.

У цю мить поiзд мiсiс Макгiлiкадi знову пригальмував, а другий став набирати швидкiсть. Вiн поiхав уперед i через хвилину або двi зник iз виду.

Рука мiсiс Макгiлiкадi майже пiдсвiдомо вхопилася за шнур стоп-сигналу, але потiм завагалася. Який сенс було зупиняти поiзд, у якому iхала вона сама? Жахiття, яке вона бачила так близько перед собою, та незвичнi обставини паралiзували ii тiло. Треба було негайно вжити якихось заходiв – але яких?

Дверi до ii купе вiдчинилися, i контролер сказав:

– Ваш квиток, будь ласка.

– Щойно задушили жiнку, – сказала вона. – У потязi, який зараз нас проминув. Я це бачила на власнi очi.

Контролер подивився на неi iз сумнiвом у поглядi.

– Пробачте, що ви сказали, мем?

– Чоловiк задушив жiнку! У потязi. Я все бачила – крiзь вiкно.

І вона показала пальцем на те вiкно, крiзь яке все бачила.

Контролера, здавалося, опанували глибокi сумнiви.

– Задушив? – запитав вiн iз недовiрою в голосi.

– Так, задушив! Я на власнi очi бачила, як вiн ii задушив. Ви мусите негайно вжити якихось заходiв!

Контролер вибачливо кахикнув.

– А вам не здаеться, мем, що ви трохи задрiмали… i той… – вiн тактовно урвав свое припущення.

– Я й справдi трохи задрiмала, але якщо ви думаете, що менi це наснилося, то помиляетеся. Кажу вам, я все бачила на власнi очi.

Очi контролера впали на розгорнутий журнал, який лежав на ii сидiннi. На розкритiй сторiнцi чоловiк душив дiвчину, тодi як iнший чоловiк, у дверях, погрожував iм обом, нацiлившись iз револьвера.

Контролер сказав iз переконанiстю в голосi:

1 2 3 4 5 ... 13 >>