1 2 3 4 5 ... 13 >>

Тріснуло дзеркало
Агата Кристи

Трiснуло дзеркало
Agatha Christie

Класика англiйського детективу
Пiд час урочистого прийому в будинку знаменитоi акторки Марини Грег на очах гостей несподiвано померла жiнка. Провiнцiйна полiцiя, як зазвичай, зайшла в глухий кут. Тож до розслiдування долучаеться мiс Марпл з ii власною детективною методою. Та запобiгти iншим смертям не вдасться…

Агата Крiстi

Трiснуло дзеркало

Агату Крiстi знають у всьому свiтi як королеву детективу. Близько мiльярда примiрникiв ii творiв продано англiйською мовою, ще один мiльярд – у перекладi 100 iноземними мовами. Вона – найпопулярнiший автор усiх часiв i всiма мовами, а за кiлькiстю видань поступаеться лише Бiблii та Шекспiровi. Вона – автор 80 детективних романiв та збiрок оповiдань, 19 п’ес i 6 романiв, опублiкованих пiд iм’ям Мерi Вестмейкот.

Перший роман Агати Крiстi – «Таемнича пригода в Стайлзi» – був написаний наприкiнцi Першоi свiтовоi вiйни, у якiй письменниця брала участь, перебуваючи у волонтерському медичному загонi. У цьому романi вона створила образ Еркюля Пуаро – маленького бельгiйського детектива, якому судилося стати найпопулярнiшим героем у лiтературi детективного жанру пiсля Шерлока Холмса. Цей роман був опублiкований у видавництвi «Бодлi-Гед» у 1920 роцi.

Пiсля цього Агата Крiстi щороку видавала по книжцi, а в 1926 роцi написала свiй шедевр – «Убивство Роджера Екройда». То була ii перша книжка, опублiкована видавництвом «Колiнз», що започаткувала плiдну й ефективну спiвпрацю автора з видавництвом, яка тривала 50 рокiв i спричинилася до створення 70 книжок. «Убивство Роджера Екройда» стало також першою книжкою Агати Крiстi, яка була iнсценована – пiд назвою «Алiбi» – й успiшно поставлена на сценi одного з лондонських театрiв Вест-Енду. «Пастка на мишей», – найславетнiша п’еса письменницi, – була вперше поставлена в 1952 р. i не сходить зi сцени протягом найтривалiшого часу в iсторii театральних вистав.

У 1971 р. Агата Крiстi отримала титул Дами Британськоi Імперii. Вона померла в 1976 р., а кiлька ii творiв вийшли друком посмертно. Найуспiшнiший бестселер письменницi – «Сонне вбивство» – з’явився друком дещо згодом у тому ж таки роцi, пiсля чого вийшли ii автобiографiя та збiрка оповiдань «Останнi справи мiс Марпл», «Пригода в затоцi Поленза» й «Поки тривае свiтло». У 1998 р. «Чорна кава» стала першою з п’ес Агати Крiстi, на сюжетi якоi iнший автор, Чарлз Осборн, побудував свiй роман.

Присвячуеться Маргарет Рузерфорд

З любов’ю i захватом

Вiтер здмухнув павутину,
Трiснуло дзеркало наполовину.
«Мене проклято – я ж невинна!» —
Зойкнула ледi з Шейлота.

    Альфред Теннiсон

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

І

Мiс Джейн Марпл сидiла бiля вiкна. Вiкно виходило в сад, який колись був джерелом ii радостi. Але тепер вiн уже ним не був. Сьогоднi вона дивилася з вiкна, i настрiй у неi був препоганий. Активно працювати в саду iй заборонили вже якийсь час тому. Не можна нахилятися, не можна копати, не можна висаджувати молодi дерева – хiба що пiдрiзати старе гiлля, та й то потроху й дуже обережно. Старий Лейкок, який приходив тричi на тиждень, працював на совiсть, звичайно. Але його сумлiння вимагало вiд нього робити те, що було до вподоби йому, а не те, чого хотiла жiнка, яка його найняла. Мiс Марпл досконало знала, чого iй треба, i давала своему садiвниковi якнайдетальнiшi iнструкцii. Але старий Лейкок був надiлений незрiвнянним талантом – вiн умiв iз великим ентузiазмом на все погоджуватися, а далi робив так, як йому заманеться.

– Дуже добре, мiс. Оцi квiти посадимо там, де ви кажете, а дзвiночки отут, попiд стiною, наступного тижня я цим займуся.

Виправдання Лейкока були завжди вельми розумними й дуже нагадували виправдання капiтана Джорджа з роману «Трое в одному човнi», якими той обгрунтовував свое небажання виходити в море. На думку капiтана, то вiтер був надто сильний, який мiг або викинути iх на берег чи винести надто далеко в море, або вiяв iз ненадiйного заходу чи з iще бiльш пiдступного сходу. Головним аргументом Лейкока була погода. То надто сухо, то надто мокро – земля геть просякла водою, то вiн нюхав повiтря й казав, що вночi може пiдморозити. Або спершу треба було виконати якусь надзвичайно важливу роботу (зазвичай iшлося про висаджування капусти або брюссельськоi капусти, яку вiн вирощував у неймовiрнiй кiлькостi). Принципи догляду за садом у Лейкока були надзвичайно простi, i жоден працедавець, хоч який би вiн був обiзнаний, не змiг би його вiдвернути вiд них.

Вони полягали в тому, аби пити якомога бiльше чаю, солодкого та мiцного, щоб надихнути себе на трудовi подвиги, восени – пiдмiтати листя, а влiтку висаджувати своi улюбленi рослини, переважно айстри та шавлiю, щоб «було приемно дивитися», як вiн мав звичай казати. Вiн погоджувався, що троянди треба оприскувати, бо iнакше iх згубить попелиця, але нiколи не брався за цю роботу вчасно, а коли вiд нього вимагали перекопати землю пiд солодкий горох, то вiн зазвичай вiдповiдав, що подивилися б ви на його власний солодкий горох! Вiн вирiс таким, що кращого й не треба, i нiхто заздалегiдь нiчого не перекопував.

Треба вiддати йому належне, вiн шанував своiх працедавцiв, до iхнiх забаганок у садiвництвi ставився прихильно (якщо це не вимагало вiд нього тяжкоi працi), але справжньою його пристрастю були овочi – передусiм капуста в усiх своiх рiзновидах. Квiти вiн вважав химерою жiнок, якi не знали, куди подiти свое дозвiлля. І вiн намагався догодити iм, вирощуючи для них уже згаданi вище айстри, шавлiю, бордюри з лобелiй та лiтнi хризантеми.

– Я виконую деяку роботу в тих будинках, що iх споруджують у Новому Кварталi. Тамтешнi люди також хочуть, щоб iхнi садки були гарними. Вони накупили бiльше саджанцiв, анiж iм треба, тому я принiс трохи сюди й висаджу замiсть наших стареньких троянд, якi давно втратили вигляд.

Думаючи про це, мiс Марпл вiдвела погляд вiд саду й узялася за плетiння.

Доводилося визнати незаперечний факт: Сент-Мерi-Мiд уже не те, яким воно було колись. У якомусь розумiннi, звiсно, нiщо не залишилося таким, яким колись було. У цьому можна звинувачувати вiйну (обидвi вiйни) або молодше поколiння, або жiнок, якi тепер мусили працювати, або загрозу атомноi вiйни, або просто уряд – але насправдi важив лише той простий факт, що вона стала зовсiм стара. Мiс Марпл, жiнка надзвичайно розважлива, знала це дуже добре. У якомусь дивному розумiннi вона з особливою гостротою вiдчувала свою старiсть у Сент-Мерi-Мiд, бо саме тут прожила майже все життя.

Село Сент-Мерi-Мiд, його стародавня серцевина, було ще тут. «Синiй кабан» був ще тут, i церква, i будинок вiкарiя, i невеликий квартал будинкiв часiв королеви Анни та короля Георга, до яких належав i ii будинок. Будинок мiс Гармел був iще тут, i була, звичайно ж, сама мiс Гармел, налаштована воювати проти поступу до свого останнього подиху. Мiс Везербi вiдiйшла до кращого свiту, i в ii домi, пiдновленому лише пофарбуванням дверей та вiкон у яскраво-синiй колiр, тепер оселився банкiвський менеджер зi своею родиною. Новi люди мешкали в бiльшостi старих будинкiв, але самi будинки мало змiнили зовнiшнiсть, адже люди купили iх, бо iм подобалося означення «будiвлi, якi дихають чаром старого свiту», що ним зваблював агент iз продажу нерухомостi. Вони лише прибудовували туди ще одну ванну кiмнату й витрачали добрi грошi на замiну сантехнiчного обладнання, купували електроплити й посудомийнi машини.

Та хоч будинки мали майже той самий вигляд, що й ранiше, проте сказати те саме про головну вулицю села не випадало. Коли крамницi змiнили власникiв, то разом iз ними прийшла негайна й нестримна модернiзацiя. Рибну крамницю тепер не впiзнати з ii величезною вiтриною, за якою виблискувала свiжозаморожена риба. Проте рiзник не вiдiйшов вiд старих звичаiв – добре м’ясо завжди залишаеться добрим м’ясом, якщо маеш грошi, щоб заплатити за нього. Нема грошей – бери шматки дешевi та жорсткi й не нарiкай! Барнес, бакалiйник, незмiнно залишався на своему мiсцi, за що мiс Гармел та мiс Марпл щодня дякували Небу. Вiн був надзвичайно послужливий, перед прилавком, як i ранiше, стояли зручнi стiльцi, i в нього завжди можна було приемно погомонiти про якiсть шматкiв бекону та рiзновидiв сиру. Проте в кiнцi вулицi, де колись була крамниця мiстера Томса, у якiй продавались кошики, тепер виблискував металом i склом новий блискучий супермаркет, справжня анафема для лiтнiх жительок Сент-Мерi-Мiд.

– Безлiч пакетiв, яких нiколи ранiше не бачено! – вигукувала мiс Гармел. – Великi пакети з пластiвцями, якими тепер ти маеш годувати дiтей, замiсть зготувати iм добрий снiданок iз яечнi з беконом. І вiд тебе вимагають, щоб ти сама брала кошика i йшла вибирати собi товар – iнодi доводиться згаяти не менш як пiвгодини, аби знайти все, що тобi треба, причому товар запакований незручними порцiями – або надто великими, або надто малими. А потiм ще й доводиться вистояти в довгiй черзi, щоб заплатити за куплене, перед тим, як вийти на вулицю. Можливо, воно й непогано для людей iз Нового Кварталу…

На цьому мiсцi вона замовкала.

Бо речення тут закiнчувалося. Нового Кварталу – кiнець цитати, як мають звичай тепер казати. Обидва слова означають цiлком нову данiсть, i обидва пишуться з великоi лiтери.

ІI

У мiс Марпл вихопився невдоволений вигук. Вона знову пропустила петлю. Та ще й пропустила якийсь час тому. І помiтила тiльки тепер, коли треба було звужувати плетиво до шиi й рахувати стiбки. Вона взяла запасний дротик, нахилила плетиво ближче до свiтла i стала пильно придивлятися. Навiть новi окуляри мало iй допомагали. І причина була в тому, що настав час, коли окулiсти з iхнiми шикарними залами для чекання, найновiшими iнструментами, слiпучими лампами, якi спрямовували прямо у вiчi своiм пацiентам, бiльше не могли нiчого для неi зробити. Мiс Марпл iз тугою подумала про те, який добрий був у неi зiр лише кiлька рокiв тому (хоч, либонь, не кiлька рокiв тому, а значно давнiше). Коли вона виходила у свiй сад, розташований так зручно, що з нього можна було бачити все, що вiдбуваеться в Сент-Мерi-Мiд, нiщо не могло заховатися вiд ii пильного погляду! А коли вона ще й чiпляла на носа окуляри для спостереження за птахами (iнтерес до птахiв приносив iй чималу вигоду!), то могла бачити… Тут думки iй урвалися й перенеслися в далеке минуле. Енн Протероу, що у своiй лiтнiй сукнi прямуе в сад вiкарiя. І полковник Протероу, бiдолаха, безперечно, чоловiк дуже занудний i неприемний, але бути так трагiчно вбитим! Вона похитала головою й перебiгла думками до Гризельди, молодоi й привабливоi дружини вiкарiя. Люба Гризельда, яка вона вiрна подруга, вони обмiнюються вiтальними листiвками на кожне Рiздво. Їi симпатична дитина тепер перетворилася на дужого молодика, що мае добру роботу. Працюе десь iнженером, якщо вона не помиляеться. Вiн так любив колись розбирати своi iграшковi потяги до найдрiбнiших деталей. А за садибою вiкарiя був перелаз, за яким збiгала стежка на луки, де паслася худоба фермера Джайлса. А тепер там…

Будинки Нового Кварталу.

А чому б iм там не бути? – суворо запитала себе мiс Марпл. Такi речi повиннi вiдбуватися. Будинки потрiбнi, i вони були дуже добре спорудженi, принаймнi, так iй казали. Вони називали це «плануванням» чи якось так. Але вона не могла зрозумiти, чому всi тi новi садиби називалися «клоз». Обрi-клоз, i Лонгвуд-клоз, i Грендiсон-клоз, i решта iх. Вони аж нiяк не були клозами. Мiс Марпл чудово знала, що таке клоз. Їi дядько був канонiком Чичестерського собору. Дитиною вона гостювала в нього в його Клозi.

Це була та сама плутанина з назвами, що й у випадку Черрi Бейкер, яка завжди називала старомодну, захаращену меблями залу мiс Марпл «вiтальнею». Мiс Марпл мала звичай лагiдно поправляти ii: «Це не вiтальня, це зала, Черрi». І Черрi, яка була молодою й доброю дiвчиною, намагалася запам’ятати це слово, хоч «зала» здавалася iй дивним словом – «вiтальня» знову й знову зривалося з ii уст. Зрештою вони прийшли до компромiсу й стали називати це примiщення просто «великою кiмнатою». Мiс Марпл дуже любила Черрi. Їi прiзвище було мiсiс Бейкер, i вона приходила сюди з Нового Кварталу. Вона належала до табунця молодих дружин, якi робили своi закупи в супермаркетi й катали дитячi вiзки по тихих вуличках Сент-Мерi-Мiд. Усi жвавi й пристойно вдягненi. З жорстким, кучерявим волоссям. Вони смiялися, розмовляли та перегукувалися одна з одною. Така собi весела зграя щасливих пташок. Через пiдступну систему купiвлi на виплат iм завжди були потрiбнi готiвковi грошi, хоч iхнi чоловiки й мали добру платню; тому вони наймалися виконувати домашню роботу або готувати на кухнi. Черрi була доброю кухаркою, та й розумом ii Бог не скривдив, вона правильно вiдповiдала на телефоннi дзвiнки й вiдразу помiчала неточностi в рахунках, що приходили на дiм. Вона не надто любила перестеляти постiль, а коли доходило до миття посуду, то, проминаючи буфетну, мiс Марпл щоразу вiдвертала голову, не бажаючи бачити метод Черрi, який полягав у тому, щоб навалити у зливальницю гору брудного посуду, насипати туди мийного порошку й пустити на все струмiнь води. Мiс Марпл мусила прибрати зi щоденного використання i заховати до кутовоi шафки свiй старовинний вустерський чайний сервiз, звiдки його брали лише в особливих випадках. Натомiсть вона купила цiлком сучасний сервiз iз блiдим сiрим малюнком на бiлому тлi й без будь-якоi позолоти, що однаково стерлася б у злощаснiй зливальницi.

У минулому все було зовсiм iнакше… Старанна Флоренс, наприклад, цей гренадер домашньоi служби, а ще вона мала Емi, Клару й Алiсу – «дiвчаток», що iх присилали з сирiтського притулку «Свята Вiра»: вони вiдбували в неi «практику», а потiм шукали собi бiльш оплачувану роботу. То були дуже простi дiвчата, деякi мали захворювання лiмфатичних залоз, а Емi була вочевидь дебiльна. Вони базiкали й плiткували з iншими служницями та покоiвками в селi й гуляли з помiчником торговця рибою, або молодшим садiвником ратушi, або одним iз численних помiчникiв мiстера Барнса, бакалiйника. Мiс Марпл згадувала про них iз приемнiстю, думаючи про тi численнi вовнянi костюмчики, якi сплела для iхнiх малят. Вони кепсько ладнали з телефоном i дуже погано знали арифметику. Зате вони вмiли мити посуд i застеляти лiжка. Вони не могли похвалитися освiтою, але знали, як давати лад у господарствi. Можна було тiльки дивуватися, що сьогоднi на домашню роботу наймалися переважно дiвчата з освiтою. Студентки з-за кордону, дiвчата, що погоджувалися працювати за житло й стiл, студентки унiверситету на канiкулах, молодi одруженi жiнки, такi, як Черрi Бейкер, що жили в районах новоi забудови з iхнiми фальшивими «клозами».

Існують, звичайно, ще такi люди, як мiс Найт. Ця думка прийшла до мiс Марпл несподiвано, коли вгорi почулася хода мiс Найт i склянi пiдвiски на свiчниках, що стояли на поличцi над камiном, попереджувально задзвенiли. Мiс Найт, вочевидь, вiдбула ритуал свого пообiднього вiдпочинку й збиралася вийти на пообiдню прогулянку. Через мить вона прийде й запитае мiс Марпл, чи не треба iй чогось купити в селi. Думка про мiс Найт розбудила в головi мiс Марпл звичайну реакцiю. Звичайно ж, любий Реймонд (ii небiж) учинив вельми великодушно, i важко уявити собi особу, добрiшу, анiж мiс Найт, i, звичайно ж, пiсля того нападу бронхiту вона почувалася дуже слабкою, а доктор Гейдок твердо заявив, що не досить буде, аби хтось щодня навiдував ii, але… i тут думки ii зупинилися. Бо марно було б знову повторювати собi цю фразу: «Якби це тiльки був хтось iнший, а не мiс Найт». Але сьогоднi вибiр для лiтнiх ледi був невеликий. Вiдданi служницi вийшли з моди. Якщо твоя хвороба була тяжкою, ти могла замовити собi квалiфiковану медсестру – але навiть за дуже високу плату знайти ii було не так легко – або лягти до лiкарнi. Але пiсля того як критична фаза хвороби минула, тобi залишалося задовольнятися товариством мiс Найт та схожих на неi.

Власне, у мiс Найт та схожих на неi нiчого поганого не було, крiм того факту, що на них не можна було дивитися без роздратування. Вони були сповненi доброти, готовi виявляти любов до людей, яких вiддавали пiд iхню опiку, догоджати iм, бути з ними веселими й життерадiсними й загалом ставитися до них, як до розумово хворих дiтей.

– Але ж я, – сказала мiс Марпл, звертаючись до самоi себе, – хоч я й стара, а проте мене не можна вважати розумово вiдсталою дитиною.

У цю мить, досить засапана, за своiм звичаем, мiс Найт весело забiгла до кiмнати. Це була велика, досить опасиста жiнка п’ятдесяти шести рокiв iз дуже акуратно укладеним жовтавим сивим волоссям, довгим тонким носом, добродушно усмiхненими губами i слабким пiдборiддям.

– А ось i ми! – вигукнула вона, блиснувши осяйною усмiшкою, що мала освiтити й наповнити веселою безтурботнiстю сутiнки старечого вiку. – Сподiваюся, ми трохи подрiмали?

– Я плела, – вiдповiла мiс Марпл з легким наголосом на займеннику, i, – додала вона, засоромлено визнаючи свою слабiсть та недосконалiсть: – пропустила один стiбок.

– Я спiвчуваю вам, моя люба, – сказала мiс Найт, – але ж ми це зараз виправимо, чи не так?

– Ви виправите, – сказала мiс Марпл. – А я, на жаль, неспроможна це зробити.

Легка гiркота в тонi ii голосу лишилася непомiченою. Проте мiс Найт, як i завжди, виявила палку готовнiсть допомогти.

– От i готово, – сказала вона через кiлька хвилин. – Тепер усе гаразд, моя люба.

Хоч мiс Марпл не мала нiчого проти, коли ii називала «моя люба» (або навiть «моя дорогенька») продавщиця городини або навiть дiвчина в крамницi канцелярських товарiв, ii неймовiрно дратувало чути звертання «моя люба» вiд мiс Найт. Ще одна з тих незручностей, якi доводиться терпiти лiтнiм ледi. Проте вона чемно подякувала мiс Найт.

– А зараз я пiду на свою невеличку прогулянку, – весело промовила мiс Найт. – Надовго не затримаюся.

– Не поспiшайте повертатися, гуляйте, скiльки вам заманеться, – чемно й щиро порадила iй мiс Марпл.

– Я не хочу залишати вас саму-одну надовго, моя люба, адже вас може опанувати нудьга.

– Запевняю вас, я цiлком щаслива й задоволена, – сказала мiс Марпл. – Я, либонь, трошки (i вона заплющила очi) подрiмаю.
1 2 3 4 5 ... 13 >>