1 2 3 4 5 ... 16 >>

Убивство в будинку вікарія
Агата Кристи

Убивство в будинку вiкарiя
Agatha Christie

Класика англiйського детективу
Багато хто в селi бажав смертi церковному старостi, полковнику Протеро, i якось його застрелили просто в будинку вiкарiя, залишивши на столi годинник, що зупинився, i недописаний лист до господаря маетку. Дверi оселi були навстiж розчи- ненi, тож пiд пiдозрою всi, аж доки вбивця сам не приходить до полiцii. Хтось iнший, але тiльки не досвiдчена мiс Марпл, повiрив би, що злочин отак легко розкрити. Тим паче, що у вбивствi зiзнаеться ще одна особа…

Агата Крiстi

Убивство в будинку вiкарiя

Агата Крiстi е одним iз найбiльш популярних авторiв усiх часiв, адже ii твори, якi друкують усiма мовами свiту, за накладами поступаються лише Бiблii та доробку Шекспiра. Понад мiльярд примiрникiв творiв письменницi продано англiйською мовою, а ще мiльярд – у перекладах iноземними мовами. Крiстi – авторка вiсiмдесяти детективних романiв та збiрок оповiдань, дев’ятнадцяти п’ес, двох автобiографiй, а також шести романiв, написаних пiд псевдонiмом Мерi Вестмейкот.

Уперше Агата Крiстi спробувала себе в жанрi детективноi лiтератури, коли працювала в шпиталi пiд час Першоi свiтовоi вiйни. Саме тодi вона створила у своему дебютному романi «Таемнича подiя у Стайлзi» нинi вже легендарний образ Еркюля Пуаро. У романi «Убивство в будинку вiкарiя», опублiкованому в 1930 р., письменниця вiдрекомендувала читачам ще одного популярного детектива – мiс Джейн Марпл. Здобули популярнiсть й iншi персонажi авторки – подружжя борцiв зi злочинцями Томмi й Тапенс Бересфорди, приватний детектив Паркер Пайн i представники Скотленд-Ярду – старший офiцер полiцii Бетл та iнспектор Джеп.

За мотивами багатьох романiв та новел Агати Крiстi було створено п’еси, знято кiнофiльми й телесерiали. Вистава за «Пасткою на мишей» – найславетнiшою п’есою письменницi – уперше вiдбулася в 1952 р. i мае найдовше сценiчне життя з-помiж новiтнiх театральних постановок. До найвiдомiших кiнофiльмiв за мотивами творiв Агати Крiстi належать «Вбивство в Схiдному експресi» (1974) i «Смерть на Нiлi» (1978), у яких Еркюля Пуаро грають Алберт Фiннi та Пiтер Устiнов вiдповiдно. На телеекранi Еркюля Пуаро найуспiшнiше втiлив Дейвiд Суше, а мiс Марпл – Джоун Гiксон, Джералдiна Мак-Івен i Джулiя Маккензi.

Агата Крiстi спочатку була одружена з Арчибальдом Крiстi, а потiм – з археологом сером Максом Молловеном, якого часто супроводжувала в рiзноманiтних експедицiях, згодом описуючи побаченi мiсцевостi у своiх творах.

У 1971 р. письменниця здобула один iз найвищих титулiв у Великiй Британii – Дама Британськоi Імперii. Померла Агата Крiстi в 1976 р. у вiцi вiсiмдесяти п’яти рокiв. Сто двадцятий рiк вiд ii дня народження врочисто вiдзначали в усьому свiтi 2010 року.

Присвячуеться Розалiндi

Роздiл перший

Важко зрозумiти, звiдки треба починати цю iсторiю, але я зупинив свiй вибiр на середi, коли ми зiбралися на ланч. У розмовi, що загалом не мала стосунку до головноi теми, про яку я згадав, проте були одна або двi згадки, що з часом вплинули на подальшi подii.

Я щойно вiдрiзав кiлька шматкiв вареноi яловичини (надзвичайно твердоi, до речi) i, повернувшись на свое мiсце, зауважив iз роздратуванням, яке зовсiм не личило моему сану, що якби хтось порiшив полковника Протеро, то зробив би велику послугу свiтовi.

Мiй юний небiж Деннiс негайно заявив:

– Твоi слова неодмiнно пригадають, коли цього старого знайдуть у калюжi кровi. Мерi неодмiнно повiдомить про це полiцiю, правда ж, Мерi? І розповiсть, як ти мстиво розмахував столовим ножем.

Мерi, яка погодилася служити в церковному домi, чекаючи, поки хтось запропонуе iй кращу роботу й бiльшу платню, у вiдповiдь лише буркнула гучним i невдоволеним голосом: «Зелень» – i досить-таки брутально брязнула надбитою тарiлкою, тицьнувши ii Деннiсовi пiд нiс.

Моя дружина запитала мене спiвчутливим тоном:

– Вiн добре дошкулив тобi сьогоднi?

Я вiдповiв не вiдразу, бо, зi стуком поставивши на стiл тарiлку iз зеленню, Мерi тепер пхнула майже менi в обличчя миску з вельми непривабливими на вигляд, недопеченими й вологими пампушками.

– Нi, не треба, дякую, – сказав я, i вона з виляском поставила миску на стiл та вийшла з кiмнати.

– Це справжне лихо, що з мене така погана господиня, – сказала моя дружина з виразом щирого жалю в голосi.

Я був схильний погодитися з нею. Мою дружину звати Грiзельда – надзвичайно добре iм’я для дружини пастора. Але на цьому ii позитивнi якостi вичерпуються. Лагiдною ii аж нiяк не назвеш.

Я завжди дотримувався думки, що священиковi одружуватися не слiд. Чому я запропонував Грiзельдi одружитися пiсля знайомства, що тривало лише двадцять чотири години, для мене назавжди залишиться таемницею. Я був переконаний, що шлюб – дуже серйозна справа: зважитися на нього можна тiльки пiсля тривалих роздумiв i мiркувань, а схожiсть смакiв i схильностей мае бути неодмiнною його умовою.

Грiзельда молодша вiд мене майже на двадцять рокiв. Вона неймовiрно вродлива й цiлком неспроможна сприймати нехай там що серйозно. Вона в усьому некомпетентна й жити з нею – велике випробування. Вона дивиться на парафiю як на щось подiбне до великого цирку, створеного для ii розваг. Я намагався сформувати ii розум, але зазнав невдачi. Тепер я переконаний бiльше, анiж ранiше, що священиковi треба жити парубоцьким життям. Я часто натякав на це Грiзельдi, але вона лише смiялася.

– Моя люба, – казав я, – аби лиш ти постаралася бодай трохи…

– Я намагаюся iнодi, – вiдповiдала менi Грiзельда. – Та коли я докладаю зусиль, щоб виправитися, у мене все виходить ще гiрше. Природа не створила мене господинею. Я волiю перекласти всi турботи на Мерi й змиритися з необхiднiстю жити незручно й харчуватися вельми несмачними стравами.

– А як щодо твого чоловiка, моя люба? – сказав я докiрливим голосом i, наслiдуючи диявола, який цитуе Святе Письмо лише для власних потреб, сказав: «Вона дбае тiльки про себе в домi своему…»

– Ти повинен дякувати долi, що тебе нiхто не вкинув у яму з левами, – сказала Грiзельда, швидко уриваючи мене. – Та й на вогнищi ти мiг би згорiти. Тож який тобi сенс нарiкати на несмачну iжу та поклади пилюки з мертвими осами? Ти лiпше розкажи менi бiльше про полковника Протеро. Хай там як, а першим християнам вельми пощастило, адже вони не мали церковних старост.

– Нахабний старий бовдур, – сказав Деннiс. – Не дивно, що перша дружина втекла вiд нього.

– А iй залишалося щось iнше? – запитала моя дружина.

– Грiзельдо! – гостро кинув я. – Я не хотiв би, щоб ти говорила в такому тонi.

– Розкажи менi про нього, любий, – попросила моя дружина зi спiвчуттям у голосi. – Чому ти з ним посварився? Певно, вiн висловив невдоволення тим, як мiстер Гос щохвилини кивае головою та хреститься?

Гос – наш другий священик. Вiн iз нами лише три тижнi. Вiн дотримуеться поглядiв Високоi Церкви i постуе по п’ятницях. Полковник Протеро – противник ритуалiв у будь-якiй формi.

– Нi, цього разу нi. Вiн торкнувся цiеi теми лише мимохiдь. Нi, уся веремiя почалася з клятущоi фунтовоi банкноти мiсiс Прайс Рiдлi.

Мiсiс Прайс Рiдлi – гiдний член моеi конгрегацii. Пiд час заутренi на рiчницю смертi ii сина вона вкинула фунт стерлiнгiв у торбинку для пожертв. Читаючи згодом повiдомлення про кiлькiсть одержаних грошей, вона була обурена й приголомшена, побачивши, що найбiльшою пожертвою там була названа банкнота в десять шилiнгiв[1 - У фунтi стерлiнгiв налiчуеться 20 шилiнгiв. (Тут i далi примiтки перекладача.)].

Мiсiс Рiдлi поскаржилася на це менi, i я вельми слушно припустив, що вона, либонь, помилилася.

– Ми вже всi не такi молодi, якими були, – сказав я, намагаючись говорити якомога тактовнiше. – Роки беруть свое, нiкуди не дiнешся.

Дивно, але моi слова розпалили ii ще дужче. Вона сказала, що в нас вiдбуваються дуже дивнi подii, i висловила подив, що я цього не помiчаю. Тож вона пiшла геть i, думаю, понесла своi проблеми до полковника Протеро, який мае звичку здiймати бучу з будь-якоi реальноi чи вигаданоi причини. Тож вiн здiйняв ii й тодi, коли вислухав мiсiс Прайс Рiдлi. Але, на превеликий жаль, вiн здiйняв галас у середу. А саме в середу вранцi я викладаю в деннiй церковнiй школi, тому перебуваю у вкрай напруженому нервовому станi, який не вiдпускае мене протягом решти дня.

– Думаю, вiн побачив у цьому можливiсть трохи розважитися, – сказала моя дружина з таким виглядом, нiби хотiла подивитися на справу неупередженим поглядом. – Нiхто не пiдлещуеться до нього, називаючи його «мiй любий вiкарiю»[2 - Вiкарiй – священик, який керуе парафiею, парох.], i не вишивае жахливих капцiв та шкарпеток, щоб подарувати йому на Рiздво. І дружина, i дочка вже ситi ним по саме нiкуди. Тож я думаю, вiн щасливий вiдчути, що десь вважають його важливим.

– Протеро не повинен поводитися так нахабно, – сказав я з роздратуванням у голосi. – Не думаю, щоб вiн зрозумiв, до яких ускладнень може призвести сказане ним. Вiн хоче перевiрити всi церковнi рахунки, щоб з’ясувати, чи не було розтрат. Вiн так i висловився – «розтрат»! Невже вiн натякае на те, що я краду церковнi грошi?

– Нiхто тебе нiколи нi в чому досi не запiдозрив, любий, – сказала Грiзельда. – Ти настiльки вищий за всi пiдозри, що грiх не скористатися з такоi чудовоi нагоди. Я хотiла б, щоб ти привласнив грошi, пожертвуванi на мiсiонерську дiяльнiсть. Терпiти не можу мiсiонерiв i завжди ненавидiла iх.

Я вже наготувався висварити дружину за почуття, не гiдне християнки, але в цю мить увiйшла Мерi з наполовину сирим рисовим пудингом. Я не вельми рiшуче запротестував, але Грiзельда сказала, що японцi завжди iдять недоварений рис, i тому мiзки в них працюють як належить.

– Я переконана, – сказала дружина, – що якби ти iв такий рисовий пудинг вiд сьогоднi до кiнця тижня, то в недiлю виголосив би проповiдь, якоi ми ще нiколи не чули.

– Не доведи, Боже, – сказав я, здригнувшись вiд жаху. – Протеро прийде завтра ввечерi, i ми з ним переглянемо всi рахунки, – провадив я. – Мушу закiнчити пiдготовку до свого виступу на ЧКАЦ[3 - Чоловiча конгрегацiя англiканськоi церкви.] сьогоднi. Шукав цитату й так зачитався «Реальнiстю» канонiка Ширлi, що не змiг закiнчити те, що почав. А що ти маеш намiр робити сьогоднi пополуднi, Грiзельдо?

– Мушу виконувати свiй обов’язок, – вiдповiла Грiзельда. – Обов’язок дружини вiкарiя. Чай iз плiтками о пiв на п’яту.

– А кого ти запросила?

Грiзельда почала загинати пальцi з виразом показноi доброчесностi:

– Мiсiс Прайс Рiдлi, мiс Везербi, мiс Гартнел i ту жахливу мiс Марпл.

– А менi мiс Марпл подобаеться, – сказав я. – Вона мае, принаймнi, почуття гумору.

1 2 3 4 5 ... 16 >>