<< 1 ... 8 9 10 11 12 13 >>

Поїзд о 4.50 з Педдінгтона
Агата Кристи

Люсi охоче прийняла запрошення.

Дубовi дверi комори були оббитi цвяхами з великими голiвками. Александер пiдняв руку, засунув ii пiд плющ, який затуляв верхню частину дверей iз правого боку, i знайшов ключ, що висiв на цвяховi. Вiн обернув його в замку, штовхнув дверi, якi вiдчинилися, i вони увiйшли до примiщення.

Пiсля першого погляду в Люсi виникло враження, що вона опинилася у вкрай поганому музеi. Двi мармуровi голови римських iмператорiв витрiщилися на неi вибалушеними очима. Тут-таки стояв величезний саркофаг часiв занепаду греко-римського перiоду. Манiрна Венера стовбичила на п’едесталi, схопившись руками за шати, що спадали з неi. Крiм цих експонатiв, так би мовити, мистецтва, там було кiлька столiв, кiлька стiльцiв, складених у пiрамiду, й усiляка всячина – така, як заржавiла ручна косарка, двое вiдер, кiлька поiдених мiллю автомобiльних сидiнь i пофарбована зеленою фарбою чавунна садова лавка, яка давно втратила нiжку.

– Здаеться, я бачив фарбу он там, – сказав Александер невпевненим голосом.

Вiн пiшов у куток i вiдтягнув убiк подерту завiсу, що його затуляла.

Вони справдi знайшли там кiлька банок iз фарбою i кiлька пензлiв, останнi позасихали й зовсiм не гнулися.

– Вам потрiбен скипидар, – сказала Люсi.

Проте скипидару iм знайти не вдалося. Хлопцi запропонували поiхати на велосипедах до крамницi, щоб його купити, i Люсi пiдтримала iхнiй намiр. «Фарбування цифр для гольфу на якийсь час вiдверне iхню увагу», – подумала вона.

Хлопцi зiбралися йти, залишивши ii в коморi саму-одну.

– Тут треба було б прибрати, – промурмотiла вона.

– Я не радив би вам клопотати цим голову, – сказав Александер. – Тут прибирають лише тодi, коли мають намiр використати комору для якоiсь мети, але в цю пору року нею нiколи не користуються.

– Я маю знову повiсити ключ на дверях? Це те мiсце, де його тримають?

– Так. Тут немае чого вкрасти, ви ж розумiете. Нiкому не потрiбнi цi жахливi мармуровi скульптури, до того ж кожна з них важить не менш як тонну.

Люсi погодилася з ним. Вона не могла захоплюватися смаком старого мiстера Крекенторпа в мистецтвi. Здавалося, вiн володiв непомильним iнстинктом обирати найгiршi зразки будь-якого перiоду.

Коли хлопцi пiшли, вона залишилася стояти й роздивлятися навкруги.

Саркофаг…

У коморi трохи пахло плiснявою, так, нiби ii давно не провiтрювали. Вона пiдiйшла до саркофага. Вiн був накритий важким вiком, яке щiльно прилягало до стiнок. Люсi подивилася на нього замисленим поглядом.

Потiм вийшла з комори, пiшла до кухнi, знайшла важкий лом i повернулася.

То була нелегка робота, але Люсi доклала всiх своiх сил.

Вiко повiльно почало пiдiйматися, пiдважуване ломом.

Воно пiднялося досить, аби Люсi могла побачити, що там було всерединi…

Роздiл шостий

І

Через кiлька хвилин Люсi, досить блiда, покинула комору, замкнула дверi й почепила ключ на цвях.

Вона швидко пройшла до стайнi, сiла у свою машину й вивела ii на задню проiзну дорогу. Зупинилася бiля пошти в кiнцi дороги. Увiйшла до телефонноi будки й набрала номер.

– Я хочу поговорити з мiс Марпл.

– Вона вiдпочивае. Це мiс Айлесберроу, чи не так?

– Так.

– Я не збираюся турбувати ii, мiс, знайте про це. Вона стара жiнка й потребуе вiдпочинку.

– Ви повиннi потурбувати ii. У мене до неi термiнова справа.

– Я не…

– Будь ласка, зробiть негайно те, що я вам кажу.

Коли Люсi хотiла, то ii голос ставав гострим, як метал. Флоренс знала, що таке авторитет i вмiла пiдкорятися йому.

Незабаром озвався голос мiс Марпл.

– Так, Люсi?

Люсi глибоко вдихнула повiтря.

– Ви мали слушнiсть, – сказала вона. – Я його знайшла.

– Жiночий труп?

– Так. Труп жiнки в хутряному пальтi. Вiн лежить у кам’яному саркофазi в коморi бiля будинку, почасти перетворенiй на музей. Що накажете робити далi? Думаю, менi треба повiдомити полiцiю?

– Так. Ви повиннi повiдомити полiцiю. І негайно.

– Але що я повинна сказати iм? Про вас? Насамперед вони захочуть знати, чому я намагалася пiдняти вiко, яке важить не менш як тонну, без будь-якоi на те причини. Ви хочете, щоб я вигадала причину? Я можу вигадати ii.

– Нi, не треба, – сказала мiс Марпл своiм лагiдним i серйозним голосом. – Ви, либонь, i сама розумiете, що треба розповiсти iм усю правду.

– І про вас?

– Про все.

Несподiвана усмiшка виникла на блiдому обличчi Люсi.

– Це буде дуже просто для мене, – сказала вона. – Але навряд чи вони повiрять у те, що я iм розповiм.

Вона повiсила слухавку, зачекала хвилину, а тодi знову зателефонувала в довiдкове бюро й запитала номер полiцii.

– Я щойно знайшла мертве тiло в саркофазi в Довгiй коморi на територii маетку Резерфорд-Хол.

– Що ви сказали?

Люсi повторила свое повiдомлення i, вгадавши наступне запитання, назвала свое iм’я та прiзвище.

<< 1 ... 8 9 10 11 12 13 >>