Украдена батьківщина. Трилогія

Нема i слiду тим промовам смiлим,
Зцiпив за горло жах.
Пройнявши ката страх,
Здавався вiн вже котеням мiзерним.

А русаки уже вели
Стрункого й молодого юнака,
Чия рука
Зробила замах на Олега.
Дивився гордо вiн на тих катiв,
Бо так хотiв
Ту погань гидку розтоптати,
Яка вповзла до його хати
Хижацьким вбивцею чужим.
Коли стояв Олег вже перед ним,
Його юнак прошив немов мечем,
Пекучим поглядом очей
Ненавистi страшноi.
Олег вiд хвилювання щось сказав пiд нiс,
Перекладач смiливцю вже донiс,
Що князь великий хоче
Довiдатись про ту мету,
Яка звела на ту
Дорогу вбивства князя.
Хiба ж не знав,
Що перед ним стояв
Великий князь новоi вже Русi,
Що Киiвським прозвався.
Юнак тодi сказав:
«Ти вбив
Вождя мого народу,
Який дав згоду
Нести важку державну долю,
І захищати його волю
Вiд всiх ворожих зазiхань.
Ти батькiвщину мою вкрав,
І мiй народ вже встав
На смертну боротьбу з тобою.
Хоч я помру,
Й тебе я зараз не доб'ю,
– Той час настане!
Мiй менший брат повстане,
Сестра у руки дасть меча,
Благословенна матiр'ю мета
Скарати виродка такого,
Як злодiя i дикуна,
Що обезглавив Украiну.
Народу мого не убити,
Вiн вiчно буде жити,
Примножувати i ростити
Через вiки своеi нацii красу
І нечисть всю оцю
Мечем навiки розiб»е
І в край свiй принесе
Свою народну волю.
Я смертю роздiляю його долю
В нелегкому шляху!»
Як блискавка в секунду цю
Стрiлець накинувсь на Олега,
Олегу горло обхопив,
На землю повалив
І тут при всiх душив.
Його не можна було вiдiрвати,
Щоб скарати.
Звiльнившись,
Олег сказав усiм стояти,
Вiддихавшись, сам розрубав
Мечем смiливцю серце.
Юнак хоч мертвим вже лежав,
Та вiн всiм показав,
Що смертi непокора
У помсту перейде,
Коли його народ прийде
У шанi мукам помолитись,
І прикладом його не буде вже хилитись
У рабствi лютих ворогiв.
Олег розкiшно сiв
На вже принесений прислугою стiлець,
В його ногах лежав нескорений стрiлець.

На другий день
Гаряче лiтне сонце всiм свiтило,
Всмiхалися так мило
Високi ясени,
Спустивши вiття на тини,
В дзеркальних водах стовбури
Гойдалися на хвилях.
В косому променi сюди
Прийшли дiвчата до води
Купатись голими,
Коли вечiрне сонце йшло вже на спочинок.
Голiвки iх ховалися у хвилях
Їх батька нiжного Днiпра,
Дiвчат тих кожноi коса
Іскрилася в промiннi.
Тут була поряд осока
І в нiй помiтнi якiсь тiнi.
Дiвчата ближче пiдпливли
І всi наляканi були:
Гойдали тихо хвилi