<< 1 ... 22 23 24 25 26

Украдена батьківщина. Трилогія
Анатолій Резнік

Але ще снiг скрипiв
Пiд важкiстю саней.
Остап не вiдривав очей
Вiд матiнки-природи чарiвницi,
Вiн злегка пiдганяв коней,
Але його зiницi
Чомусь засмученi журбою.
Вiн вiз з собою
Кохання щире юнака
Дорогою, яка вела
З Іскоростеня в Овруч,
Бо там жила
Його Гануся мила.
Вона занадто юною була,
І та причина заставляла критись,
– Не дозволяла одружитись,
Та баба Дарка все зробила,
Щоб iх кохання зберегти.
Ще мае рiк пройти,
Тодi вже можна слати старости,
А зараз, iй лише шiстнадцять,
Йому ж за двадцять
І через рiк буде ще п'ять.
Вiн бабу Дарку дуже поважав
І знав,
Що рiшення ii е справедливе
В ii руках.
Вiн пригадав,
Коли ще був малим хлоп'ям,
Калину, матiр баби Дарки
Як у той день ховали.
Тодi стояли
Осiннi непогожi днi,
Такi сумнi,
Як днi останнi у життi
Староi вже Калини,
Останнiй крок зробивши до могили
З единим словом на устах:
«Аскольд мiй милий!»
Коли труну спустили,
Вже теж стара, похила,
Одарка баба пiдiйшла,
На край, кiнчалась де могила,
У себе в пазусi знайшла
Торбину iз землею,
Яку вона ще молодою принесла
З могили батька свого,
Аскольда, вiчно молодого.
Припавши на колiна,
Стареча голова трусилась бiла,
Одарка пiд Калиною схилилась,
Тихенько Богу помолилась
І землю цю святу поцiлувала,
Калинi бiля голови поклала,
Щоб ця спокiйно спала.
Коли ж вона на ноги встала,
Його, малого ще, Остапа, пiдвела
І так сказала:
«Мiй сину, пам'ятай!
Нiхто так не любив наш край,
Знедолену цю матiр Украiну,
Як моi батьки.
Коли будеш великий ти,
Бажаю тобi того,
Щоб ти достойний був
Народу й роду свого!
Щоб ти зумiв так покохати,
Як моя мати
Смiливого Аскольда!»
Остап ще пам'ятав крiм того,
Що пiсля поховання цього
Стареньку повели пiд руки,


Вы ознакомились с фрагментом книги.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги
всего 12 форматов
<< 1 ... 22 23 24 25 26