Последний отзыв
Интересная и сказочная история. Прочитаю ребёнку перед сном обязательно.
Читается легко и сразу переживаешь сказочным персонажам. Жду заявленного пр...
Далее
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Украдена батьківщина. Трилогія
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Але ще снiг скрипiв
Пiд важкiстю саней.
Остап не вiдривав очей
Вiд матiнки-природи чарiвницi,
Вiн злегка пiдганяв коней,
Але його зiницi
Чомусь засмученi журбою.
Вiн вiз з собою
Кохання щире юнака
Дорогою, яка вела
З Іскоростеня в Овруч,
Бо там жила
Його Гануся мила.
Вона занадто юною була,
І та причина заставляла критись,
– Не дозволяла одружитись,
Та баба Дарка все зробила,
Щоб iх кохання зберегти.
Ще мае рiк пройти,
Тодi вже можна слати старости,
А зараз, iй лише шiстнадцять,
Йому ж за двадцять
І через рiк буде ще п'ять.
Вiн бабу Дарку дуже поважав
І знав,
Що рiшення ii е справедливе
В ii руках.
Вiн пригадав,
Коли ще був малим хлоп'ям,
Калину, матiр баби Дарки
Як у той день ховали.
Тодi стояли
Осiннi непогожi днi,
Такi сумнi,
Як днi останнi у життi
Староi вже Калини,
Останнiй крок зробивши до могили
З единим словом на устах:
«Аскольд мiй милий!»
Коли труну спустили,
Вже теж стара, похила,
Одарка баба пiдiйшла,
На край, кiнчалась де могила,
У себе в пазусi знайшла
Торбину iз землею,
Яку вона ще молодою принесла
З могили батька свого,
Аскольда, вiчно молодого.
Припавши на колiна,
Стареча голова трусилась бiла,
Одарка пiд Калиною схилилась,
Тихенько Богу помолилась
І землю цю святу поцiлувала,
Калинi бiля голови поклала,
Щоб ця спокiйно спала.
Коли ж вона на ноги встала,
Його, малого ще, Остапа, пiдвела
І так сказала:
«Мiй сину, пам'ятай!
Нiхто так не любив наш край,
Знедолену цю матiр Украiну,
Як моi батьки.
Коли будеш великий ти,
Бажаю тобi того,
Щоб ти достойний був
Народу й роду свого!
Щоб ти зумiв так покохати,
Як моя мати
Смiливого Аскольда!»
Остап ще пам'ятав крiм того,
Що пiсля поховання цього
Стареньку повели пiд руки,
Пiд важкiстю саней.
Остап не вiдривав очей
Вiд матiнки-природи чарiвницi,
Вiн злегка пiдганяв коней,
Але його зiницi
Чомусь засмученi журбою.
Вiн вiз з собою
Кохання щире юнака
Дорогою, яка вела
З Іскоростеня в Овруч,
Бо там жила
Його Гануся мила.
Вона занадто юною була,
І та причина заставляла критись,
– Не дозволяла одружитись,
Та баба Дарка все зробила,
Щоб iх кохання зберегти.
Ще мае рiк пройти,
Тодi вже можна слати старости,
А зараз, iй лише шiстнадцять,
Йому ж за двадцять
І через рiк буде ще п'ять.
Вiн бабу Дарку дуже поважав
І знав,
Що рiшення ii е справедливе
В ii руках.
Вiн пригадав,
Коли ще був малим хлоп'ям,
Калину, матiр баби Дарки
Як у той день ховали.
Тодi стояли
Осiннi непогожi днi,
Такi сумнi,
Як днi останнi у життi
Староi вже Калини,
Останнiй крок зробивши до могили
З единим словом на устах:
«Аскольд мiй милий!»
Коли труну спустили,
Вже теж стара, похила,
Одарка баба пiдiйшла,
На край, кiнчалась де могила,
У себе в пазусi знайшла
Торбину iз землею,
Яку вона ще молодою принесла
З могили батька свого,
Аскольда, вiчно молодого.
Припавши на колiна,
Стареча голова трусилась бiла,
Одарка пiд Калиною схилилась,
Тихенько Богу помолилась
І землю цю святу поцiлувала,
Калинi бiля голови поклала,
Щоб ця спокiйно спала.
Коли ж вона на ноги встала,
Його, малого ще, Остапа, пiдвела
І так сказала:
«Мiй сину, пам'ятай!
Нiхто так не любив наш край,
Знедолену цю матiр Украiну,
Як моi батьки.
Коли будеш великий ти,
Бажаю тобi того,
Щоб ти достойний був
Народу й роду свого!
Щоб ти зумiв так покохати,
Як моя мати
Смiливого Аскольда!»
Остап ще пам'ятав крiм того,
Що пiсля поховання цього
Стареньку повели пiд руки,
Вы ознакомились с фрагментом книги.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Другие электронные книги автора Анатолій Резнік
Последний отзыв
Интересная и сказочная история. Прочитаю ребёнку перед сном обязательно.
Читается легко и сразу переживаешь сказочным персонажам. Жду заявленного пр...
Далее