Украдена батьківщина. Трилогія

А дух вiйськовоi могутностi тут панував.
І кожний знав,
Що Дiра вiйсько поряд
І полк за полком вже вставав
У бойовi ряди.
Спиною до Днiпра стоять хазар полки,
До моря – печенiгiв,
Зi сторони дунайських берегiв —
Вже половцiв полки стояли
Й собою закривали
Всi напрямки в долинi.
Лише у бiк приходу Дiра,
Куди понад Днiпром стояли кручi синi,
Долина вiльною була.
Здавалось, що земля гула
Пiд силою вiйськовоi потуги.
Три соколи на конях вже чекали,
Полковники, полки яких стояли
Зi всiх сторiн долини,
Створивши вiльнiсть з середини.
Вони готовi вже були
Вiддати гетьману краiни
Вiйськовi рапорти
На честь Святоi Украiни.
І раптом курява знялася,
В цю мить над обрiй пiднеслася,
Як хмара, ватага вiльних козакiв.
По переду на бiлому конi,
Оточений iз всiх бокiв
У пишному вбраннi,
Їх гетьман Украiни наближався.
І першим Дiра кiнь вже розвертався,
Де розташованi вiйська були,
І заступили той бiк козаки,
Дорогу, що вела у табiр.
І зник весь гамiр,
Настала мертва тиша.
Тодi понiс вперед Кривенка
Його гарячий кiнь,
За крокiв три вiд Дiра вiн
Намертво прищепив коня
І шаблю викинув перед собою,
Собi над головою.
Могутнiм голосом вiн доповiв:
«Я всi полки хазар привiв
Пiд спiльний прапор Украiни,
Для захисту ii кордонiв.
Вручаем, гетьмане,
Ми вiрнiсть всiх загонiв
Козацтва вiльного полкiв!»
А потiм гордо доповiв
Полковник мужнiй Довбушенко
Про вiрнiсть гетьману всiх печенiгiв,
Що землю захистять
Вiд вражих всiх набiгiв.
Останнiм рапорт свiй вiддав
Полковник Мартинюк.
І Дiр в його очах впiзнав:
Що половцiв полки
Сюди усi прийшли
На захист Батькiвщини,
– Їх меч несе для ворога могили.
І кожний з них до Дiра пiд'iжджав,
Поквапно шапку з голови скидав,
І Дiра тричi в щоки цiлував.
А потiм Дiр в оточеннi цих полководцiв
У середину в'iхав всiх полкiв,
Де вже стояв
Жовто-блакитний прапор Украiни,
Що вiтром полоскав
Їi природнi кольори,
Якi завжди були
Душею украiнського народу
У працi, муках i пiснях.
Пiд ним приймали смерть в боях,
Бо в нiжних кольорах
Була iх рiдна Батькiвщина
І почуттiв вершина
Мiж смертю i життям!
І Дiр не сходячи з коня,
Поцiлував цей прапор тричi.
І шаблi блиск металу,
Пiдкреслив славу,
Здобуту у боях,
Застиг у Дiровiй руцi,
Йому над головою,
І голосом стальним вiн закликав,
Вселяючи собою
Народу вiчнi мрii:
«Воiни Святоi Украiни!
Вiтаю вас на берегах Днiпра,
Вона покликала сама
Вiд ворога кордони захистити,
І ви докажете мечем,
Умерти нам, чи жити!»
Луна цих слiв степами покотила,
Їi могутня хвиля пiдхопила
Десятки тисяч голосiв:
«Навiки слава Украiнi!
Навiки гетьмановi слава!»