Последний отзыв
Да, первый рассказ из сборника, что я успела прочитать, что надо! И написано хорошо, и содержание необычное, но жизненное. Очень понравилось, хотя там...
Далее
По всем вопросам обращайтесь на: info@litportal.ru
(©) 2003-2024.
✖
Украдена батьківщина. Трилогія
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Йому здавалось, що собою,
Вiн доповняе
Все те, чого не мае
На правiм фланзi iхнiх вiйськ.
А там становище жахливе стало
І навiть вже згасало
Завзяття наших контратак.
В цю мить критичну
Кiннота врiзалась якась
У правий фланг чужого вiйська
І сила ця здалась
Безмежною, як повiнь весняна.
Земля вiд кiнських нiг гула,
Пiд свист стальних i гострих шабель
І вся червоною була,
Замiшана чужою кров'ю;
Встеляючи ii собою,
Все вiзантiйське вiйсько полягло
– Було пiдiм'яте кiннотою крило,
Що кiлька ще тому хвилин,
Як клин,
Впивалося в полки Кривенка.
І раптом у запалi бою
Аскольд лишився сам з собою.
Лише тодi побачив,
Що це вже перемога.
І вiдлягло напруження
І вся тривога,
Яке збирало тiло все в кулак.
Далеко лише у степу
На повному скаку
Тiкала невеличка зграя
Заляканих до смертi ворогiв.
Тодi Аскольд вже зрозумiв,
Що це була не просто перемога,
А повне знищення чужих полкiв.
І постать його горда
Стояла серед трупiв воiнiв чужих.
Знесиленому Дiру пiдвели коня
І допомогли на нього сiсти.
Якийсь знайомий вершник iхав навмання,
Тримаючи скривавлену ще шаблю
Подалi, вiд свого розкiшного вбрання.
Це був полковник, що повiв
Лавину тих полкiв,
Якi весь правий фланг зiм'яли враз,
– Тому й ворожий опiр тодi згас.
За кiлька крокiв вже до Дiра
Цей вершник зупинив коня,
Стягнувши шапку з голови, яка спотiла,
І була, наче вишня в цвiтi, бiла,
Разiв зо-три вклонився Дiру низько.
– Це було зовсiм близько
І Дiр його впiзнав:
Максим Украiнчук,
Полковник улицьких полкiв,
З якими Дiр хотiв
Наладити зв'язок перед походом,
Але усi гiнцi в степу десь пропадали
І уличi не знали,
Що гетьман Украiни кличе
Їх до Хазарii поближче
Для спiльних дiй вiйськових.
Лише за кiлька днiв до бою
Один знесилений гонець
Принiс з собою
Цю звiстку повноi турбот.
Украiнчук тодi як мiг,
Збирав полки на спiх
І стрiмголов повiв туди,
Де мабуть вже були
Боi запеклi.
І на ходу урiзались вони собою
В ворожi лютi зграi
У вирiшальний момент бою,
Що визначив iх переможну долю.
У Дiра очi заблищали,
В сльозах вiд радостi вони були
Як вiдблиски нiчних зiрниць.
Його вiн обiйняв i цiлував,
Немов вiд спраги з iх криниць
Води напитися хотiв,
Так щастям вiн горiв
І щастя свого не таiв
В годину перемоги.
На п'ятий день вiйська стояли,
Де вже тягнулись перевали
І Кримськi гори закривали
Морськоi хвилi той прилив,
Що рiднi землi омивали
Пiвденних наших берегiв.
Окриленi здобутком перемог,
Вiйська були уже готовi
Звiльнити свiй народ
Вiд гiр i до морських широт.
Коли хилилось сонечко додолу,
Передовий загiн iз дужих козакiв,
Якi охороняли саму вищу гору,
Вiн доповняе
Все те, чого не мае
На правiм фланзi iхнiх вiйськ.
А там становище жахливе стало
І навiть вже згасало
Завзяття наших контратак.
В цю мить критичну
Кiннота врiзалась якась
У правий фланг чужого вiйська
І сила ця здалась
Безмежною, як повiнь весняна.
Земля вiд кiнських нiг гула,
Пiд свист стальних i гострих шабель
І вся червоною була,
Замiшана чужою кров'ю;
Встеляючи ii собою,
Все вiзантiйське вiйсько полягло
– Було пiдiм'яте кiннотою крило,
Що кiлька ще тому хвилин,
Як клин,
Впивалося в полки Кривенка.
І раптом у запалi бою
Аскольд лишився сам з собою.
Лише тодi побачив,
Що це вже перемога.
І вiдлягло напруження
І вся тривога,
Яке збирало тiло все в кулак.
Далеко лише у степу
На повному скаку
Тiкала невеличка зграя
Заляканих до смертi ворогiв.
Тодi Аскольд вже зрозумiв,
Що це була не просто перемога,
А повне знищення чужих полкiв.
І постать його горда
Стояла серед трупiв воiнiв чужих.
Знесиленому Дiру пiдвели коня
І допомогли на нього сiсти.
Якийсь знайомий вершник iхав навмання,
Тримаючи скривавлену ще шаблю
Подалi, вiд свого розкiшного вбрання.
Це був полковник, що повiв
Лавину тих полкiв,
Якi весь правий фланг зiм'яли враз,
– Тому й ворожий опiр тодi згас.
За кiлька крокiв вже до Дiра
Цей вершник зупинив коня,
Стягнувши шапку з голови, яка спотiла,
І була, наче вишня в цвiтi, бiла,
Разiв зо-три вклонився Дiру низько.
– Це було зовсiм близько
І Дiр його впiзнав:
Максим Украiнчук,
Полковник улицьких полкiв,
З якими Дiр хотiв
Наладити зв'язок перед походом,
Але усi гiнцi в степу десь пропадали
І уличi не знали,
Що гетьман Украiни кличе
Їх до Хазарii поближче
Для спiльних дiй вiйськових.
Лише за кiлька днiв до бою
Один знесилений гонець
Принiс з собою
Цю звiстку повноi турбот.
Украiнчук тодi як мiг,
Збирав полки на спiх
І стрiмголов повiв туди,
Де мабуть вже були
Боi запеклi.
І на ходу урiзались вони собою
В ворожi лютi зграi
У вирiшальний момент бою,
Що визначив iх переможну долю.
У Дiра очi заблищали,
В сльозах вiд радостi вони були
Як вiдблиски нiчних зiрниць.
Його вiн обiйняв i цiлував,
Немов вiд спраги з iх криниць
Води напитися хотiв,
Так щастям вiн горiв
І щастя свого не таiв
В годину перемоги.
На п'ятий день вiйська стояли,
Де вже тягнулись перевали
І Кримськi гори закривали
Морськоi хвилi той прилив,
Що рiднi землi омивали
Пiвденних наших берегiв.
Окриленi здобутком перемог,
Вiйська були уже готовi
Звiльнити свiй народ
Вiд гiр i до морських широт.
Коли хилилось сонечко додолу,
Передовий загiн iз дужих козакiв,
Якi охороняли саму вищу гору,
Другие электронные книги автора Анатолій Резнік
Последний отзыв
Да, первый рассказ из сборника, что я успела прочитать, что надо! И написано хорошо, и содержание необычное, но жизненное. Очень понравилось, хотя там...
Далее