<< 1 2 3 4 5 6 ... 15 >>

Антология
Соловецький етап. Антологія

У виступi на XII з’iздi КП(б)У у 1934 р. професора М.Чичкевича згадав В.Балицький: «Ми його допитували разом з П. Постишевим. Вiн дуже довго не говорив стосовно того, що ця форма (тобто тероризм. – Ред.), цей метод боротьби застосовуеться органiзацiею, вiн довго не зiзнавався, що у тому, що такого роду директиву дано з закордонного центру, з Берлiнського центру, але згодом, побачивши таку компанiю, як Постишев i Балицький, вирiшив зiзнатись (аплодисменти)».

Опинившись у концтаборi, украiнцi й надалi перебували пiд ковпаком, за ними стежили, фiксували iхнi контакти i розмови. В одному з циркулярiв зазначалося: «Пропонуемо усiх вище перерахованих ув’язнених взяти в агентурну розробку, встановивши за ними постiйне стеження… З’ясуйте iхнi зв’язки у таборi i поза ним, як цi зв’язки вiдбуваються, на якiй роботi використовуються, ставлення до безпосередньоi i громадськоi роботи. Вживiть заходiв до припинення тенденцiй до втечi. Надiшлiть на них дiловi i полiтичнi характеристики».

В агентурному повiдомленнi вiд 23 лютого 1937 р. читаемо: «Стае очевидним, що у Кремлi (тобто Соловецькому Кремлi. – Ред.) iснуе украiнська фашистська органiзацiя». У березнi 1937 р. таемний iнформатор повiдомляв: «Видно, що iснуе якась група… що згуртувалась як внутрiшня емiграцiя i живе яскраво визначеним i глибоко вкорiненим фашистським духом».

«Та перед тим, як чинити розправу, режим мусив бодай формально ii виправдати, – пишуть упорядники згаданого збiрника. – Тому вирiшили створити новi справи, тепер вже тюремнi. І iх створили, поклавши в основу повiдомлення iнформаторiв. Саме вони постачали «компромат» – вiдомостi про настроi, розмови, оцiнки, що iх висловлюють запланованi до знищення iншi в’язнi. І таку iнформацiю видобули, поклавши саме ii в основу багатьох розстрiльних справ.

Збереглась довiдка з 1956 р., що виразно фiксуе механiзм, за яким здiйснювались репресивнi акцii проти соловецьких в’язнiв: «На осiб, якi знаходились в ув’язненнi у Соловецькiй тюрмi, попередне розслiдування не проводилось, а за агентурними вiдомостями або за довiдкою по старiй слiдчiй справi виносились на засiдання Особливоi трiйки, яка i ухвалювала свое рiшення». Цi матерiали стали основою для тюремних справ, а також «розстрiльних» протоколiв засiдання особливоi трiйки Управлiння НКВД по Ленiнградськiй областi, на пiдставi яких, власне, i вiдбулася каральна акцiя».

Незабаром пiсля розстрiлу тисячi ста одинадцяти полiтичних в’язнiв розпочалася чистка в рядах соловецького начальства. Начальника Соловецькоi в’язницi Івана Апетера арештували 26 грудня 1937 р. i розстрiляли в Москвi 22 серпня 1938 р.

Його заступник Петро Раевський начальником побув не довго – лише до жовтня 1938 р. Вiдтодi вiн працював начальником Новочеркаськоi в’язницi НКВД. 10 листопада 1939 р. його заарештували i невдовзi розстрiляли.

Пiд «розстрiльними» протоколами трiйки УНКВД по Ленiнградськiй областi стоiть пiдпис Леонiда Заковського, справжне iм’я якого Генрiх Штубiс. Один з найвiдомiших чекiстiв сталiнськоi доби, латиш за походженням, Заковський належав до ревних виконавцiв репресивноi полiтики, про його дiяльнiсть було створено чимало мiфiв i легенд.

Вiн був особою, близькою до Ф. Дзержинського, i зробив блискавичну службову кар’еру. Але його жорстокiсть вражала навiть колег. Про нього згадував колишнiй вiдповiдальний спiвробiтник НКВД М. Шрейдер: «Коли Заковський, вiдомий старим чекiстам як кар’ерист i аморальна людина, прибув до Ленiнграда, там розпочалися безпiдставнi арешти комунiстiв i керiвних позапартiйних спiвробiтникiв, яких звинувачували у приналежностi до троцькiстсько-зiнов’евськоi опозицii. Чекiсти, якi працювали у той перiод у Ленiнградi, розповiдали, що за наказом Заковського у числi iнших було заарештовано, вислано або розстрiляно багато радянських громадян лише за те, що вони мали таке саме прiзвище, як вбивця Кiрова Нiколаев».

Активнiсть начальника УНКВД по Ленiнградськiй областi у викриттi ворогiв народу була настiльки бурхливою, що керiвникам НКВД часом доводилося навiть стримувати його. Скажiмо, коли Заковський написав довiдку про незадовiльну роботу вiйськових заводiв мiста i вимагав покарати винних, то навiть Ягода здивувався: «А де тут контрреволюцiя, де шкiдництво?»

Робота Заковського у Ленiнградi дiстала найвищу оцiнку керiвництва. 26 листопада 1935 р. вiн здобув звання комiсара державноi безпеки 1-го рангу, яке дорiвнювалося званню командарма 1-го рангу i сучасному званню генерала армii, а потiм нагороджений орденом Червоноi зiрки i орденом Ленiна.

Заковський нахвалявся, що й самого Карла Маркса змусив би зiзнатися у роботi на Бiсмарка, i мав серед ежовцiв репутацiю начальника, у якого всi 100% заарештованих зiзнавались у шпигунствi.

Інколи Заковський i сам брав участь у знищеннi «ворога». Коли Єжов розпочав чистки людей Ягоди, чекiстiв арештовували i розстрiлювали одного за одним. Але заарештувати начальника 7-го iноземного вiддiлу НКВД комiсара 2-го рангу А. Слуцького не наважувався. Тодi вiн доручив Фриновському «розв’язати» це питання. 17 лютого 1938 р. начальник ГУГБ запросив Слуцького до свого кабiнету на доповiдь. Невдовзi туди завiтав Заковський i сiв поруч iз доповiдачем. У серединi доповiдi Заковський несподiвано накинувся на Слуцького та затис йому рота хустиною з хлороформом. Тут же з сусiдньоi кiмнати з’явився Альохiн зi шприцом у руцi й зробив жертвi iн’екцiю отрути. Спiвробiтникам НКВД повiдомили, що Слуцький перенервував пiд час доповiдi, а газета «Правда» надрукувала зворушливий некролог про вiрного сина партii.

Та навiть i ця активнiсть не врятувала Заковського вiд загибелi. 16 квiтня 1938 р. його усунули з усiх посад у НКВД, через чотири днi призначили начальником будiвництва Куйбишевського гiдровузла, а ще через дев’ять днiв заарештували. 29 серпня 1938 р. Вiйськова колегiя Верховного суду СРСР засудила Заковського на смерть. Вирок було виконано того ж дня.

Були знищенi i його найближчi родичi.

16 серпня 1937 р. з’явилася спецiальна директива М. Єжова:

«1. З 25 серпня розпочати i в двомiсячний термiн закiнчити операцiю по репресуванню найбiльш активних контрреволюцiйних елементiв з числа утримуваних у тюрмах ГУГБ, засуджених за шпигунську, диверсiйну, терористичну, повстанську i бандитську дiяльнiсть, а також членiв антирадянських партiй та iнших контрреволюцiонерiв, якi проводять у тюрмах ГУГБ активну антирадянську роботу.

У Соловецькiй тюрмi ГУГБ репресуванню пiддати також бандитiв i карнi елементи, якi ведуть у тюрмi злочинну роботу.

2. Всi перерахованi контингенти пiсля розгляду iхнiх справ на Трiйках при УНКВД пiдлягають розстрiлу.

3. Вам для Соловецькоi тюрми затверджено для репресування 1200 осiб».

19 серпня 1937 р. ця директива надiйшла у Ленiнград, i Л. Заковський передав ii для виконання своему заступниковi В. Гарiну. У серпнi i вереснi керiвництво i оперчекiстська частина Соловецькоi тюрми пiдготували i передали в Ленiнград 1116 довiдок i тюремних справ на в’язнiв, якi пiдлягали розстрiлу. Потiм були складенi «розстрiльнi» протоколи.

16 жовтня 1937 р. Л. Заковський надiслав заступниковi начальника адмiнiстративно-господарського управлiння УНКВД Ленiнградськоi областi капiтану держбезпеки Михайлу Матвееву розпорядження: «Предлагается осужденных Особой Тройкой УНКВД ЛО согласно прилагаемых к сему копий протоколов Тройки за №№ 81, 82, 83, 84 и 85 от 9, 10 и 14 октября с/г—ВСЕГО в количестве 1116 человек РАССТРЕЛЯТЬ. Для этой цели Вам надлежит немедленно выехать в г. Кемь и связавшись с Начальником Соловецкой тюрьмы ГУГБ Ст. майором Госбезопасности т. Апетер, которому одновременно с этим даются указания о выдаче осужденных, – привести приговора в исполнение согласно данных Вам лично указаний.

Исполнение донесите, представив по возвращении акты».

Соловецьких в’язнiв етапували морем до Кемi, звiдти залiзницею iх перевезли до Медвеж’егорська в Карелii, де розмiстили у слiдчому iзоляторi НКВД. Саме тут 27 жовтня 1937 р. Матвеев прийняв вiд Раевського першу партiю в’язнiв (207 осiб вiдповiдно до протоколу №81). Звiдси в’язнiв вивезли в урочище Сандармох, де того самого дня i розстрiляли. Для катiв це стало несподiваним уроком: в’язнi намагалися втекти i нападали на конвой. Тодi пiдсилили засоби безпеки. Решту ув’язнених, яких розстрiлювали з 1 по 4 листопада, спочатку роздягали до нижньоi бiлизни, зв’язували руки i ноги, затикали кляпом рота, а потiм штабелями складували на вантажну машину й вивозили на мiсце розстрiлу.

Матвеев особисто (iнодi за допомогою помiчника коменданта УНКВД Ленiнградськоi областi молодшого лейтенанта держбезпеки Г. Алафера) в урочищi Сандармох щодня розстрiлював вiд 180 до 265 в’язнiв. Розстрiлював, як сказано в одному з документiв, «быстро, точно и толково».

Пiсля проведених екзекуцiй М. Матвеев був нагороджений («за успешную борьбу с контрреволюцией») цiнним подарунком i орденом Червоноi зiрки. А невдовзi його заарештували за те, що вiн виконав незаконний, як з’ясувалось, наказ Л. Заковського i за знущання над соловецькими в’язнями. 30 травня 1939 р. Матвеева було засуджено Вiйськовим трибуналом вiйськ НКВД до 10 рокiв позбавлення волi. Однак сидiти йому довелось недовго: почалась вiйна, i його у 1941 роцi звiльнили, вiдновили у званнi i в партii. Вiн повернувся в Управлiння НКВД Ленiнградськоi областi, пiд час вiйни був заступником начальника внутрiшньоi тюрми, став кавалером ордена Ленiна. Вiн пережив вiйну, у 1949 роцi звiльнився «за станом здоров’я» i помер аж у 1971-му.

Ще 509 соловецьких в’язнiв, засуджених особливою трiйкою Управлiння НКВД по Ленiнградськiй областi, були знищенi в груднi 1937-го i в сiчнi 1938 р. Вказiвка Заковського Апетеру пiдготувати цих в’язнiв для передачi начальнику конвою датована 28 листопада 1937 р. За наявною версiею, цих в’язнiв, серед яких також було чимало вiдомих украiнцiв, розстрiляли на пустищi Койранкангас пiд Токсово.

Акти про виконання вирокiв цього разу пiдписанi приятелем Матвеева комендантом УНКВД Ленiнградськоi областi О. Полiкарповим. Його доля склалася iнакше: пiсля арешту Матвеева вiн зрозумiв, що на нього чекае така сама доля, написав передсмертного листа i 14 березня 1939 р. застрелився.

І нарештi, останню групу соловчан-в’язнiв за протоколом № 303 вiд 14 лютого 1938 р. розстрiляли просто на Соловках. Пiдписав документи про розстрiл майор держбезпеки Микола Антонов (Грицюк). А 23 жовтня 1938 р. вiн був заарештований i 22 лютого 1939 р. розстрiляний.

Отже, всього було розстрiляно 1627 ув’язнених. В тому числi:

1. За троцькiстську дiяльнiсть – 780.

2. За шпигунство – 123.

3. За терористичну дiяльнiсть – 106.

4. За нац. к/р дiяльнiсть – 205.

5. За повстанську дiяльнiсть – 147.

6. За фашистську дiяльнiсть – 44.

7. За шкiдництво – 43.

8. За бандитизм (карний) – 179.

«У пiдсумку, те, що вiдбувалося в урочищi Сандармох, – як висловилася Оксана Забужко, – це геноцид елiти. Сандармох е символом кiнця украiнськоi iнтелектуальноi елiти як окремого iсторичного феномена. І з того часу вона все нiяк не може вiдродитися».

    Ю. Винничук

Соловецька каторга

№1

Лист селянина з Киiвщини

(Рiк народження 1888)

Жив собi я у селi, господарював, мав собi чималу сiм’ю, 7 душ, i усього мав 3,5 десятини землi; було менi дуже тяжко виховувать дiтей, ну усе-таки, живши при сiм’i, веселився, бо любив ii.

Тiльки було дуже важко жити менi через Большовицьку Владу, що вона так iзнущалася iз украiнського селянства, забирала, обдирала, арештовувала; ну не давала селянству нiчого: нi мануфактури на одяг, нi шкiр на обув, нi iнвентарю на обробiток землi. І дуже було важко дивиться на цю справу; навiть i дiтям зшиткiв не було i книжок на освiту. У селян все забирали i руйнували, а заробiткiв не давали. І це так було i менi i взагалi усiм громадянам на Украiнi.

Знаю, як сегоднi, що це було проти 10 ІV 1929 року. Гарненько наробившись, я i усi дiти i жiнка посходилися увечерi до хати, посiдали собi, повечеряли, посовiтувалися про завтрiшнiй день, як у мене велося, а й не знали, що надi мною думае Большовицьке ОГПУ. Полягали собi спати, коли слухаю, аж собака гавка. Ідуть. Я думав, що хто iз наших громадян. Коли нi. Вiдчиняю дверi, коли уходить у хату iз револьверами три чоловiки незнакомi i кажуть: «Можна вас обшукати?» Я кажу: «Будьте ласкавi». Перекидали менi усi речi, не знайшли нiчого, а потiм кажуть: «Убирайся, ходiм з нами». І я пiшов. Коли розiбрав, аж то ОГПУ. Приводять нас у сiльраду, коли там iще есть нашi громадяне. Я питаю: «За що?» Кажуть: «Не знаемо». Коли iще приводять, i назбирали нас одинадцять чоловiк. Дiждали ми ранку. Ведуть одправлять нас у Росiю. І садовлять нас мiж тих, що той жiнку порубав, той брата зарубав, той сусiда убив i всиротив сiм душ. Стало нам страшно, що змiстили нас умiстi з ними. І так, що нема нам нi сiсти нi лягти i не допускають до нас нашоi родини, навiть не допускають, щоб i iсти два рази у день принесли.

Сидимо ми день, сидимо два, зробили нам допит, а у камеру набили так, що нема де лягти i нема чим дихать. Просидiли ми так 10 день. На одинадцятий день приiжджае iз ГПУ 22 чоловiк i забирають нас у м. Киiв у Бупр, Лук’яновка № 2. Приводять нас i заганяють у пересильну кiмнату, аж там уже е чоловiк 150. Нiгде не тiльки сiсти, ну й стати. Ми там побули до 7 годин вечора. Це було 19 IV 29 року. Із вiдцiля нас переводять у карантин, в 9 камеру. Загнали нас туди 85 чоловiк. Там ми пробули 2 днi i зробили там нам медичний огляд. У 9 камерi попали ми мiж таких, що забрали у нас усi речи i iжу. Остались ми без нiчого. На третiй день нас вiдокремили вiд iх, i ми вже думали, що буде лiпше. Коли загонять нас у одиночку, може хто був у нiй, то зна. Площi 20 квадрат. аршин, а нас туди посадили 20 громадян. Ввiйшли ми, поставали i не знаемо, що i робити. Може стояли так 3 години; не могли один до другого балакати. А потiм стали совiтуваться, як ми тут отаборимося. Стали мiркувать. Обмiркувались, що, як не полягаемо, так двом мiсця нема. То ми вирiшили двом на нас прямо лягати, та не можна було так спати. Так ми: два не спить, а потiм два устае, а тi лягають. І так чергувалися два тижнi, аж поки нас перевели на Слiдствений Корпус. (Так називаеться у нас у Киевi колишня жiноча тюрма). Ну ми думали, що там нам получша, аж нi.

Пригонять нас на 3 корiтар у 3 камеру, може ii хто зна. Де було при царi Миколi 16 чоловiк у камерi, так нас загнали туди 72 чоловiки. І так я сидiв там 5 мiсяцiв.

Коли я видержав карантiн i посадили мене у слiдствену камеру, тодi визивае мене слiдчий. Ізробив менi допит, виставив менi статьi i надсилае мiй протокол до Харкiвськоi Наради i не тiльки мiй, ну усiх тих полiтичних, котрим iзробили допит. Ждемо аж до 24 IV, – не чуть нам нiчого. Коли приходять уночi, в одинадцять годин вечора, i забирають 17 чоловiк. Ми не знали, де iх дiли, аж поки iхнi дружини не узнали, що iх розстрiляли. А другий вечiр, – 13 чоловiк. І так ми думали, – всiх розстрiляють. А пiсля того так: 2 чол., 3 чол., 5 чол. i пошти кожноi ночи. І так я сидiв на смертному корiтарi аж до 24 VII 29 р.

<< 1 2 3 4 5 6 ... 15 >>