1 2 3 4 5 ... 30 >>

Точка обману
Дэн Браун

Точка обману
Дэн Браун

В Арктицi знайдено восьмитонний уламок метеорита iз закам’янiлими рештками живих органiзмiв, що свiдчить про iснування позаземного життя. На мiсце вiдкриття вирушають чотири незалежнi науковцi – астрофiзик, палеонтолог, океанограф i фахiвець iз льодовикiв. Коли вони опиняються за крок до розгадки, iх починають безжально вбивати…

Ден Браун

Точка обману

Подяки

Сердечно дякую Джейсону Кауфману за чудовi поради i проникливе мистецтво редактора; Блайт Браун за невтомнi дослiдження i творчий внесок у створення книжки; моему доброму приятелевi Джейку Елвелу з «Вiзер енд Вiзер»; Архiву нацiональноi безпеки; вiддiловi НАСА зi зв’язкiв з громадськiстю; Стену Плентону, який був i е джерелом iнформацii про все i всiх; Агенцii нацiональноi безпеки; гляцiологу Мартiну Джеффрiсу; Бретту Троттеру, Томасу Надо та Джимовi Беррiнгтону – людям винятково талановитим i розумним. Дякую також Конi i Дiковi Браун, Документацiйному центру розвiдувальноi полiтики США, Сьюзен О’Нiл; Марджi Вочтел; Морi Стеттнер; Оуену Кiнгу; Елiсон Маккiнел; Мерi i Стiвену Гормен; доктору Карлу Хiнгеру; доктору Майклу І. Латцу з Інституту океанографii iменi Скрiппса; Ейпрiл з «Майкрон електронiкс»; Естер Санг iз Нацiонального музею авiацii i космонавтики; доктору Джин Олмендiнджер; незрiвняннiй Гайдi Ланж з лiтературноi агенцii «Сенфорд Дж. Грiнбергер ессошiейтс», а також Джоновi Пайку з Федерацii американських науковцiв.

Вiд автора

Пiдроздiл «Дельта», Нацiональне управлiння вiйськово-космiчноi розвiдки i фонд «Космiчний кордон» – реальнi органiзацii. Усi технологii, описанi в романi, дiйсно iснують i застосовуються.

Якщо це вiдкриття пiдтвердиться, то воно, поза сумнiвом, тане одним з найбiльш приголомшливих проривiв у Всесвiт, будь-коли здiйснених наукою. Важко навiть уявити його далекосяжнi перспективи. Вони приголомшують i надихають. Обiцяючи дати вiдповiдi на деякi питання, що здавна стоять перед людством, це вiдкриття водночас порушуе новi, ще глибшi проблеми.

    З виступу президента Бiла Клiнтона 7 серпня 1997 року на прес-конференцii, присвяченiй науковому вiдкриттю, вiдомому пiд кодом ALH 84001

Пролог

У цьому Богом забутому краi смерть приходить незбагненними шляхами. Геолог Чарльз Брофi роками призвичаювався до дикоi й пишноi краси тутешньоi мiсцевостi, однак нiщо не вiщувало такого варварського та неприродного фатуму, що його спiткав.

Тягнучи тундрою сани з геологiчною апаратурою, чотири лайки раптом стишили бiг i пiдвели голови, вдивляючись у небо.

– Що сталося, дiвчата? – спитав Брофi, встаючи з саней.

Зi зловiсних хмар, що скупчувалися, провiщаючи снiгову бурю, виринув двогвинтовий гелiкоптер i понiсся над крижаними вершинами, оминаючи iх iз вiйськовою спритнiстю.

«Дивно», – подумав Брофi. Вiн нiколи не бачив гелiкоптерiв так далеко на пiвночi. Машина приземлилася за п’ятдесят ярдiв вiд нього, здiйнявши лопатями буревiй з гранул злежалого снiгу. Собаки насторожено заскiмлили.

Дверi вертольота ковзнули вбiк, i на землю зiйшли двое чоловiкiв з гвинтiвками та в бiлих полярних комбiнезонах. Вони поспiхом рушили до геолога.

– Ви доктор Брофi? – поцiкавився один iз них.

– Звiдки ви знаете, як мене звуть? Хто ви? – спантеличено спитав геолог.

– Вiддайте вашу рацiю, будь ласка.

– Не зрозумiв…

– Вам сказано – вiддайте.

Ошелешений Брофi витяг рацiю з-пiд куртки.

– Нам треба передати екстрене повiдомлення. Зменште вашу радiочастоту до ста кiлогерцiв.

«До ста кiлогерцiв? – розгублено подумав Брофi. – Але ж на такiй низькiй частотi взагалi не можна щось прийняти. Може, трапився нещасний випадок?»

Другий чоловiк нацiлив гвинтiвку на голову геолога.

– Нам нема коли пояснювати. Робiть, що вам сказали.

Брофi тремтячими пальцями налаштував потрiбну частоту передачi.

Перший незнайомець подав йому картку з кiлькома надрукованими на нiй рядками.

– А тепер – передайте ось це повiдомлення. Не зволiкайте.

Геолог поглянув на картку.

– Не розумiю. Ця iнформацiя хибна. Я не…

Другий незнайомець мiцно притиснув дуло гвинтiвки до скронi науковця. І Брофi тремтячим голосом передав химерне повiдомлення.

– Чудово, – прокоментував перший незнайомець. – А тепер залазьте разом iз вашими собаками до вертушки.

Пiд дулом гвинтiвки Брофi загнав своiх лайок та сани по вiдкидному трапу до вантажного вiдсiку гелiкоптера. Щойно вони вмостилися, машина злетiла i взяла курс на захiд.

– Хто ви в бiса такi? – сердито спитав Брофi, рясно пiтнiючи пiд своею курткою. – І що означае це послання?!

Чоловiки промовчали.

Вертолiт набрав висоту, й у вiдчиненi дверi увiрвався вiтер. Чотири лайки, i досi запряженi в сани, перелякано заскавулiли.

– Ви хоч дверi зачинiть! Ви що, не бачите, що собакам страшно?! – розлючено вигукнув Брофi.

Чоловiки нiчого не вiдповiли.

Пiднявшись на висоту чотири тисячi футiв, гелiкоптер рiзко нахилився над низкою крижаних розщелин та трiщин, що простягнулися внизу. Раптом чоловiки пiдвелися. Вони мовчки вхопилися за сани з важучою поклажею i виштовхнули iх крiзь розчиненi дверi. З жахом дивився Брофi, як марно дряпалися лайки, намагаючись втримати величезну вагу. Мить – i тварини, завиваючи, полетiли вниз, витягнутi з гелiкоптера непереборною силою.

На той момент, коли чоловiки схопили Брофi, вiн уже встиг скочити на ноги i закричати. Незнайомцi потягли його до дверей. Похоловши вiд страху, вiн вимахував кулаками, намагаючись вiдбитися вiд дужих рук, що виштовхували його назовнi.

Але марно. Через кiлька секунд вiн уже летiв назустрiч розщелинам, що розкрили своi смертельнi обiйми.

1

Предметом гордощiв ресторану «Тулос», розташованого бiля Капiтолiйського пагорба, е полiтично некоректне меню – телятина та карпачо з конини. Іронiя полягае в тому, що саме через це меню в «Тулосi» полюбляють снiдати великi цабе вашингтонськоi полiтики. Того ранку в «Тулосi» теж було людно i шумно – там звучала какофонiя з брязкоту столового срiбла, гудiння автоматiв для приготування кави еспресо та балачок по стiльникових телефонах.

Тiеi митi, коли старший офiцiант – як i завжди вранцi – вже збирався був крадькома сьорбнути ковточок «Кривавоi Мерi», до ресторану увiйшла жiнка. Вiн обернувся до неi з добре натренованою посмiшкою.

– Доброго ранку, – сказав офiцiант. – Що ви хотiли?

Жiнка була приваблива, рокiв тридцяти п’яти, вдягнена в сiрi фланелевi брюки, консервативнi туфлi на низьких пiдборах та кремову блузку «Лора Ешлi». Трималася вона прямо, трохи випнувши пiдборiддя. Не пихато й самовпевнено, а просто впевнено, демонструючи внутрiшню силу. Свiтло-брунатне волосся було пiдстрижене в найпопулярнiшому у Вашингтонi стилi, який називався «телеведуча», – пухнастi «пера», завитi на плечах усередину: достатньо довгi, щоб мати сексуальний вигляд, але й достатньо короткi, щоб нагадувати вам про те, що спiврозмовниця може виявитися розумнiшою за вас.

– Трохи спiзнилася, – невимушено мовила вона. – У мене дiловий снiданок з сенатором Секстоном.

Старший офiцiант несподiвано для самого себе занервувався. Сенатор Седжвiк Секстон. Цей полiтик був iхнiм завсiдником та одним з найвiдомiших нинi чоловiкiв у Сполучених Штатах. Минулого тижня, у Супервiвторок, вiн переконливо виграв усi дванадцять початкових виборiв, i це фактично гарантувало, що республiканська партiя висуне його своiм кандидатом на вибори президента США. Багато хто не сумнiвався, що наступноi осенi сенатор матиме прекрасний шанс потiснити з Бiлого дому нинiшнього президента, який нажив собi купу ворогiв та проблем. Останнiм часом обличчя Секстона прикрашало мало не всi загальнонацiональнi видання, а його виборче гасло на кожному кроцi закликало: «Годi марнувати. Час ремонтувати».
1 2 3 4 5 ... 30 >>