<< 1 ... 17 18 19 20 21

Код да Вінчі
Дэн Браун

– Grand-p?re, – сказала Софi, обнiмаючи його, – спасибi тобi… І ще раз вибач за той ключ.

– Я бiльше не серджуся на тебе, сонечко. Я не можу довго гнiватись на тебе. Дiдусi й онуки завжди вибачають одне одному.

Софi знала, що питати не варто, але просто не могла стриматись.

– А вiд чого той ключ? Я ще нiколи не бачила такого. Вiн такий гарний.

Дiдусь довго мовчав, i Софi бачила, що вiн не знае, як вiдповiсти. Зрештою, Grand-p?re нiколи не брехав iй.

– Вiн вiдмикае скриньку, – нарештi промовив вiн, – де я зберiгаю своi таемницi.

Софi запопилила губи:

– Ненавиджу таемницi!

– Знаю, але це дуже важливi таемницi. І одного дня ти це зрозумiеш так само, як i я.

– Я бачила на ключi лiтери i квiтку.

– Так, це моя улюблена квiтка. Це геральдична лiлiя. У нас такi ростуть у саду. Бiлi лiлеi.

– Я знаю! Це й моi улюбленi квiти!

– Тодi ми можемо знайти спiльну мову, – дiдусь пiдняв брови, – якщо ти триматимеш у таемницi, що в мене цей ключ, i бiльше не говоритимеш про нього нi зi мною, нi з будь-ким, тодi одного дня я вiддам його тобi.

Софi не могла повiрити своiм вухам.

– Вiддаси менi?

– Обiцяю. Прийде той час, коли ключ буде твiй. Адже на ньому написано твое iм’я.

Софi нахмурилась.

– Нi. Там написано P. S., а мене не звуть P. S.!

Дiдусь стишив голос i озирнувся, нiби переконатися, що нiхто не почуе.

– Гаразд, Софi, ти маеш знати, P. S. – це код. Це твоi таемнi iнiцiали.

Їi очi широко розкрилися.

– У мене е таемнi iнiцiали?

– Звичайно! Онуки завжди мають таемнi iнiцiали, якi знають лише дiдусi. Ти – Принцеса Софi!

Вона захихотiла:

– Я не принцеса.

Вiн пiдморгнув iй:


Вы ознакомились с фрагментом книги.
Приобретайте полный текст книги у нашего партнера:
Полная версия книги
всего 12 форматов
<< 1 ... 17 18 19 20 21