<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 21 >>

Код да Вінчі
Дэн Браун

– Хто з вас запропонував зустрiтися вчора ввечерi? – зненацька спитав Фаш, ведучи Ленгдона вгору по сходах. – Вiн чи ви?

Питання видалося дивним.

– Мсье Соньер, – вiдповiв Ленгдон, коли вони увiйшли в тунель крила Денон[12 - Частина музею, названа так на честь першого директора Лувру – барона Домiнiка Вiван-Денона.], де були найвiдомiшi зали Лувру. – Його секретарка зв’язалася зi мною кiлька тижнiв тому електронною поштою. Написала, що кураторовi стало вiдомо, що я цього мiсяця читатиму лекцiю в Парижi, i вiн, поки я буду тут, хоче дещо обговорити зi мною.

– Обговорити що?

– Не знаю! Мистецтво, я думаю. Адже у нас спiльнi зацiкавлення.

Фаш скептично зиркнув на нього.

– І ви так i не знаете, що мали обговорювати?

Ленгдон не знав. Йому й самому було дуже цiкаво, але незручно було розпитувати детальнiше. Шанований Жак Соньер був великим самiтником i дуже рiдко зустрiчався з кимось; Ленгдон просто зрадiв самiй можливостi поспiлкуватися з ним.

– Мiстере Ленгдон, а чи не можете ви бодай здогадуватися, що саме жертва могла хотiти обговорити з вами в нiч, коли сталося вбивство? Це могло б допомогти нам.

Ленгдону стало незатишно вiд прямоти запитання.

– Справдi не можу собi уявити. Я мав за честь, що така людина звернулася до мене. Я захоплююсь працями мсье Соньера. Часто iх цитую.

Фаш щось занотував у своему блокнотику.

Чоловiки були на пiвдорозi до входу в тунель, що вiв до крила Денон, i Ленгдон мiг бачити нерухомi ескалатори.

– Ми поiдемо лiфтом, – сказав Фаш, – Упевнений, ви добре знаете: галерея досить далеко, щоб iти туди пiшки. – Вiн пригладив волосся м’ясистою рукою. – Отже, ви мали спiльнi з мсье Соньером зацiкавлення? – продовжував вiн, коли дверi лiфта вiдчинились.

– Так. Торiк я написав чернетку своеi книги, яка зачiпае питання, в обiзнаностi з якими рiвних мсье Соньеру нема. Менi дуже хотiлося почути його думку.

– Розумiю. І що то за тема?

Ленгдон завагався, не знаючи, як краще пояснити.

– Власне, це праця про поклонiння богиням – концепцiя жiночоi святостi та мистецькi символи, пов’язанi з цим.

– І Соньер добре знався на цьому?

– Як нiхто iнший.

– Розумiю. А може, Жак Соньер знав про вашу майбутню книгу, – висловив припущення Фаш, – i запропонував зустрiч, щоб допомогти вам?

Ленгдон похитав головою.

– Про мою книгу нiхто не знае. Вона ще в чорновому варiантi, який я нiкому не показував, окрiм редактора.

– Ви i мсье Соньер, – сказав капiтан, коли лiфт рушив, – ви зовсiм нiколи не розмовляли? І не листувалися? Нiколи нiчого не надсилали один одному електронною поштою?

Ще одне дивне запитання. Ленгдон похитав головою.

– Нi. Нiколи.

Фаш схилив голову, нiби подумки фiксував цей факт. Нiчого не сказавши, вiн втупив погляд у хромованi дверi лiфта. У вiдображеннi на iхнiй блискучiй поверхнi Ленгдон помiтив шпильку на краватцi капiтана – срiбне розп’яття, оздоблене тринадцятьма камiнчиками чорного онiксу. Цей символ був вiдомий християнам як crux gemmata – хрест iз коштовностями – графiчний символ Христа i Його дванадцяти апостолiв. Ленгдон i не подумав би, що капiтан французькоi полiцii так вiдкрито демонструватиме свою релiгiйнiсть. Це ж Францiя, краiна, де християнство е не релiгiею, а традицiею.

Лiфт зупинився. У вiдображеннi на дверях Ленгдон зiткнувся поглядом з очима Фаша. Вiн швидко вийшов з кабiни й розгублено зупинився. Фаш поглянув на нього.

– Гадаю, мсье Ленгдон, ви ще нiколи не бачили Лувр о такiй порi?

«Гадаю, нi», – подумав Ленгдон, намагаючись стримати серцебиття.

Галереi Лувру з iхнiми славнозвiсними високими стелями зазвичай добре освiтленi. А зараз вони вражали пiтьмою. Вiд приглушеного червоного свiчення, що йшло вгору вiд плiнтусiв, на мозаiчнiй пiдлозi лишались червонi смуги.

Подивившись углиб похмурого коридору, Ленгдон зрозумiв, що так i мае бути. Власне, всi великi галереi послуговувались червоним свiтлом – лампочки, вмонтованi на низькому рiвнi, давали змогу працiвникам i охоронi знаходити дорогу в той час, коли картини залишалися б у вiдноснiй темрявi i шкiдлива дiя свiтла на них значно послаблювалась.

– Сюди, – сказав Фаш, рiзко повертаючи праворуч i ведучи його рядом з’еднаних мiж собою галерей.

Ленгдон iшов за ним, поступово звикаючи до темряви. Довкола з пiтьми почали виступати великi олiйнi полотна, неначе у величезнiй фотолабораторii проявлялися свiтлини. Камери стеження вгорi на стiнах посилали вiдвiдувачам чiткий сигнал: Ми вас бачимо. Нiчого тут не чiпайте.

– Хоч одна з них справжня? – спитав Ленгдон, вказуючи на камери.

Фаш похитав головою.

– Звичайно ж нi.

Ленгдон не здивувався. Якщо брати до уваги площi Лувру, потрiбно мати сотнi працiвникiв, якi б лише сидiли й контролювали вiдеоспостереження. Бiльшiсть великих музеiв зараз послуговуеться системою затримання. Не дай крадiю вийти. Тримай його всерединi. Система затримання вмикаеться пiсля закiнчення роботи музею, i якщо зловмисник торкаеться якогось експоната, всi виходи перекриваються i крадiй буде заблокований ще до прибуття полiцii.

У глибинi викладеного мармуром коридору лунали голоси. Здавалося, шум iшов з великого алькова, який знаходився праворуч. Звiдти лилося яскраве свiтло.

– Там кабiнет куратора, – сказав капiтан.

Коли вони наблизились до алькова, Ленгдон крiзь вiдчиненi дверi побачив розкiшний кабiнет Соньера з дерев’яними панелями та картинами великих майстрiв. Там метушилося кiлька полiцейських, вони щось занотовували й розмовляли по телефону. Один з них сидiв за величезним старовинним письмовим столом Соньера i щось набирав у ноутбуку. Вийшло так, що приватний кабiнет куратора став командним пунктом полiцii.

– Messieurs! – гукнув iм Фаш, i всi вони обернулися. – Ne nous dеrangez pas sous aucun prеtexte. Entendu?[13 - Мсье! У жодному разi не турбуйте нас нi з якого приводу. Зрозумiло? (франц.)]

Ленгдон неодноразово вiшав на дверi номера в готелях табличку з написом «NE PAS DERANGER», тож зрозумiв змiст наказу. Фаша i Ленгдона не можна було турбувати нi за яких обставин.

Усi в кабiнетi кивнули, висловлюючи цим свое розумiння.

Покинувши невелике зiбрання агентiв, Фаш повiв Ленгдона далi темним коридором. За тридцять ярдiв був вхiд до найпопулярнiшого вiддiлу Лувру, Великоi галереi – коридору, який здавався нескiнченним: там мiстилися найцiннiшi в Луврi шедеври iталiйських майстрiв. Ленгдон знав: саме там лежало тiло Соньера; вiн упiзнав на фото знаменитий паркет, тож помилки бути не могло.

Коли вони пiдiйшли, вiн побачив, що вхiд перекрито величезними сталевими гратами, нiби iз середньовiчних замкiв, якi стримували напад ворожоi армii.

– Система затримання, – сказав Фаш, коли вони наблизилися до брами.

Ленгдон зазирнув крiзь грати у присмерк ледь освiтленоi Великоi галереi.

– Давайте, а я за вами, – сказав Фаш, пiднiмаючи над пiдлогою низ грат на два фути. – Прошу, пролазьте пiд низом.

Ленгдон глянув на вузький простiр бiля його нiг пiд масивними гратами, де можна було лише проповзти. «Здаеться, вiн жартуе». Загорожа виглядала, як гiльйотина, яка очiкуе на свою жертву.

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 ... 21 >>