Война на три буквы

Того дня стрiляли в Рубiжному й Лисичанську, й поiзд № 126 Киiв – Луганськ перенаправили через Лозову. Тим, хто не дiстанеться своiх зупинок, провiдниця вiд iменi «Укрзалiзницi» пропонуе «робiть, шо хочете», й усi вирiшують зiйти в Харковi.

– Харашо хоть так ходимо, – бурчить провiдниця. – А то ж ми можемо забастовать. Чого ми должни под пулями iздити?

57-рiчна тьотя Люба iде у Троiцький район. Повинна була, як i я, зiйти у Сватовому. До нас приеднуеться студент Ярослав. Ми вирiшуемо ночувати на вокзалi в Харковi разом.

– Самiй дуже страшно. Щас таке врем’я!

У мене стискаеться серце. Пiзнiше виявляеться, що вона боiться злодiiв. Тьотя Люба – сварлива, кремезна, коротко стрижена сива селянка – розповiдае, як по селу iздить армiя, а все село ходить годувати «голих-босих-голодних дiтей».

– Через «них» танки в селi, а тепер через «них» i доiхать до села не можеш. От собачi душi! – тьотя Люба не уточнюе, кого «них», це стане зрозумiло лише потiм. – Паддддлюки. І це ще не все!

– Що ще? – знову завмираю.

– Двi недiлi нема дощу!

Великий город

– Сватове тепер стало великий город, – iронiзувала тьотя Люба.

Мiстечко нинi – адмiнiстративний центр областi: сюди переiхала в. о. губернатора, сюди перевели й ГУ МВС у Луганськiй областi, попередньо кинувши дезу про переведення у Старобiльск.

Ми з тьотьою Любою та студентом Ярославом уже налаштувалися ночувати на харкiвському вокзалi, але дивом опiвночi знаходимо попутку.

– Говори по-русски, чтобы не привлекать лишнего внимания, – радить менi водiй i одразу переходить назад на украiнський суржик.

Я розпитую, чому в них не закрiпився сепаратизм, але не чую патрiотичних заяв:

– У нас кажному «сепаратiсту» треба чотири корови подоiти, – каже тьотя Люба.

– До нас пока доiдеш, колеса поодвалюються. Даже у танка, – смiеться Ярослав.

Дорогою до Сватового, що зайняла пiвночi, ми минули три блокпости украiнськоi армii й МВС, ледь не переiхали трьох лисиць, i у нас ледь не «поодвалювались» колеса. Тьотя Люба i Ярослав поiхали далi на Троiцьке: казали, там дорога ще гiрша. Чекаю свiтанку на сватовському вокзалi з трьома п’яничками.

Щоб краще розумiти: у Сватовому немае жодного будинку, вищого за три поверхи. А, нi. Є чотириповерхова райдержадмiнiстрацiя. У мiстi домiнують велосипеди та скутери, якi тут продають у кредит. Найпоширенiший тип машини – «Жигуль», за кермом якого сидить дядько з козацькими вусами (як потiм виявляеться, багато з них – мисливцi, учасники мiсцевоi самооборони).

І от iдеш ти о 7-й ранку центром чистенького Сватового, розчулюешся – й усвiдомлюеш, що з-за кiоску «Мобiльний зв’язок» знизу на тебе спрямоване дуло кулемета.

Мiлiцiю ми трохи приструнили

Кулеметник вiдводить дуло й погляд, дае пройти. Вiн не один. По площi перед Будинком культури – iх кiлька десяткiв. От як собi уявляеш фразу «озброенi до зубiв», так i е: пiдствольнi гранатомети, кiлька РПГ, у кожного по десятку рiжкiв до АК. Як потiм виявиться, солдати охороняють завезення бюлетенiв в окружвиборчком напередоднi виборiв.

Мiстечко маленьке, i щоб тебе не зрозумiли неправильно, коли зустрiнуть знову, йдеш до РВВС представитись i взяти телефончик про всяк випадок. Вiкна першого поверху райвiддiлу закритi мiшками з пiском. Десятки людей з автоматами.

На даху райдержадмiнiстрацii також автоматники. Пройти до в. о. губернатора, яка передислокувалась у Сватове, можна з заднього ходу. Його охороняють кiлька джипiв iз накачаними дядьками в цивiльному.

– Тут демократично налаштоване населення, – пояснюе кореспонденту INSIDER рiзницю мiж пiвднем i пiвнiччю Луганщини в. о. губернатора Ірина Веригiна. – Тут транслюють украiнськi канали. На пiвднi нашоi областi йшло зомбування населення каналом ЛОТ, начебто прийдуть «бандерiвцi», якi будуть чинити насильство над людьми.