1 2 3 4 5 ... 8 >>

Михайло Петрович Старицький
За двома зайцями

За двома зайцями
Михайло Петрович Старицький

Гениальное комедийное произведение известного украинского поэта, драматурга, прозаика, организатора украинского театра, которое очаровывает искрометностью юмора, неповторимостью все новые и новые поколения читателей. По сути, это история о хитром повесе, цирюльнике Голохвастове, который ухаживает за двумя девушками: одна для души и глаз, а другая для пополнения опустевшего кошелька. Но всем известна народная мудрость: за двумя зайцами погонишься, ни одного не поймаешь.

Михайло Старицький

За двома зайцями

ДІЙОВІ ЛЮДЕ:

Прокiп Свиридович Сiрко – мiщанин, мае крамницю.

Явдокiя Пилипiвна – його жiнка.

П р о н я – дочка iх.

Секлита Пилипiвна Лимариха – сестра Сiрчисi, перекупка.

Галя – ii дочка.

С в и ри д Петрович Голохвостий – промотаний цилюрник.

Настя, Наталка – подруги Пронинi, манiрнi.

X и м к а – наймичка у Сiркiв.

П и д о р а – поденщиця у Лимарихи.

Степан Глейтюк – був наймитом у Лимарихи, тепер слюсар.

М а р т а – бублейниця

Устя – черевичниця

Меронiя – живе при монастирi, гостi у Лимарихи.

Два баси.

Й о с ь к а – жид.

Квартальний, катеринщик, мiщане i люд.

ДIЯ I

Глибокий яр. Пiд горою налiво гарненький домик Сiркiв з садком; за ним баркан i знов якийсь садок i домик, направо – гора, баркан, а далi яр. На дальнiй горi видко Киiв. Вечiр.

ВИХІД І

Прокiп Свиридович i Явдокiя Пилипiвна. Сидять на лавцi бiля дому.

Явдокiя Пилипiвна. Бач, як сьогоднi вечiрню зарання одправили, ще й сонечко не зайшло! А то тим, що новий дячок гарно вичитуе.

Прокiп Свиридович. Чим же гарно?

Явдокiя Пилипiвна. Як чим? Голосно: словами, мов горохом, сипле.

Прокiп Свиридович. Так, так! Як пустить язика, то вiн у його, як млинове колесо, тiльки бр-р-р!.. І меле разом, i шеретуе…

Явдокiя Пилипiвна. А твiй старий мне, мне той язик, як баба вовну…

Прокiп Свиридович. Прирiвняй ще цього штокала до старого дячка! Той таки i чита по-стародавньому, по-божественному, а цей…

Явдокiя Пилипiвна. Заступаеться за свого шкарбуна тим, мабуть, що табакою поштуе.

Прокiп Свиридович. Так що ж, що поштуе!

Явдокiя Пилипiвна. А то, що i в церквi заживаеш табаку, мов маненький…

Прокiп Свиридович. Лопочи, лопочи; а ти заступаешся за нового тим, що молодший.

Явдокiя Пилипiвна. Вигадай ще що!

Прокiп Свиридович. Та й вигадаю!

Явдокiя Пилипiвна. От уже не люблю, як ти почнеш вигадувати та дратувати! (Одвернулась).

Прокiп Свиридович. Ну, ну! Не сердься, моя старесенька, то я пожартував!

Стара мовчить надуто.

Не сердься-бо, моя сивесенька!

Явдокiя Пилипiвна. Та годi вже!

Прокiп Свиридович. Чого годi? Хвалити бога, прожили вiк у добрiй згодi та лагодi, дiждалися й свого ясного вечора… Да не зайдет сонце во гнiвi вашiм…

Явдокiя Пилипiвна. Та я вже на тебе не сердюся! Тiльки не вередуй.

Прокiп Свиридович. Нi, нi, не буду. А нам таки справдi нарiкати нi на що: вiк пройшов, лиха не зазнали, хоча й були хмарки, та господь хранив од тучi. Єсть на старiсть i шматок хлiба, i закуток.

Явдокiя Пилипiвна. А працювали ж зате як, рук не складаючи!

Прокiп Свиридович. То що ж! Хто дбае, той i мае! Неперестанно трудiтеся, да не увiйдете в напасть! Аби чужого хлiба не заiдали та з чужоi кривавицi не користувалися!

Явдокiя Пилипiвна. Здаеться, уже на нас, голубе, нiкому й скаржитись!

Прокiп Свиридович. А хто зна? Може, й нам перепала марно чужа копiйка!

Явдокiя Пилипiвна. Як же гендлювати[1 - Гендлювати – торгувати, баришникувати.] без того? То вже нехай бог проща! Нам же треба було дбати: дочка росла – единачка; треба було на посаг складати.
1 2 3 4 5 ... 8 >>