1 2 3 4 5 ... 26 >>

Стивен Кинг
Чорний дім

Чорний дiм
Пiтер Страуб

Стiвен Кiнг

Жахливi вбивства дiтей змушують 35-рiчного Джека Сойера, детектива з Лос-Анджелеса, що раптово пiшов у вiдставку на злетi блискучоi кар’ери, знову взятися до справи. Вiн довго намагався триматися осторонь цього розслiдування, бо вiдчував: темне та мiстичне з самого дитинства, що про нього намагався не згадувати багато рокiв, повернулося i кличе його до краiни Багряного Короля. Вiн мае пригадати, ким вiн е у свiтi Двiйникiв i знайти вiдповiдь, хто i навiщо викрадае малюкiв. Бо лише Джек знае, як вiдкрити вхiд до Чорного Дому, оселi болю i вiдчаю, що ховаеться у власнiй неiснуючий тiнi, аби встигнути врятувати малого Тайлера Маршалла…

Обережно! Ненормативна лексика!

Стiвен Кiнг

Пiтер Страуб

Чорний дiм

© Stephen King and Peter Straub, 2001

© Hemiro Ltd, видання украiнською мовою, 2017

© Книжковий Клуб «Клуб Сiмейного Дозвiлля», переклад та художне оформлення, 2017

Обережно! Ненормативна лексика!

Девiдовi Гернерту i Ральфовi Вiчинанзi

Ти ведеш мене туди, у незвiданi свiти.

Поцiлунки золотi посилаеш ти менi.

На твоi густi кучерi я корону одягну,

Хай вiтають королеву на ввесь свiт тебе одну.

    Джейхокси

Тут i зараз…

Частина перша

Ласкаво просимо в Округ Кулi

1

Тут i зараз, як полюбляв казати мiй давнiй друг, ми живемо в незрозумiлому свiтi, в якому бути далекоглядним не означае далеко бачити. Тут, на висотi лету орла, у двi сотнi футiв над далекозахiдним кряжем Вiсконсину, де примхлива рiчка Мiссiсiпi визначае кордони. Зараз, рано-вранцi, у п’ятницю, в серединi липня, за кiлька рокiв вiд початку як нового столiття, так i нового тисячолiття, коли все настiльки заплутано, що, бувае, слiпому легше щось передбачити, нiж нам iз вами. Тут i зараз, о шостiй годинi ранку, у безхмарному небi щойно зiйшло сонце. Величезна, самовпевнена жовто-бiла куля пiдiймаеться, неначе вперше, i летить назустрiч майбутньому, залишаючи позаду минуле, що постiйно накопичуеться i минае, куля, яка, вiддаляючись, заслiплюе всiх нас.

Вранiшне сонце торкаеться широких легких брижiв, хвильки виграють яскравими вiдблисками. Сонячне промiння вiдбиваеться вiд залiзничноi колii Берлiнгтон Нозерн i Санта-Фе, яка пролягае мiж узбережжям i дорогою, що належить округу Оо, вiдомоi ще як Нейлгауз-роу. Вздовж стоять старенькi, зубожiлi двоповерховi будинки, що неначе вiдвернулись вiд колii. Це найнижча точка затишного маленького мiстечка, що розкинулось на схiд вiд нас на схилi.

Здаеться, округ Кулi затамував подих. Нерухоме повiтря несе в собi таку вражаючу чистоту i свiжiсть, що, мабуть, за милю можна було б вiдчути запах щойно висмикнутоi з землi редиски.

Ми прямуемо на схiд сонця повз задвiрки i дахи Нейлгауз-роу, залишаючи позаду рiчку i блискотливу колiю, а згодом i ряд припаркованих мотоциклiв «Гарлей Девiдсон». Цi непривабливi маленькi будиночки було збудовано ще на початку щойно минулого столiття для сталеварiв, пресувальникiв та пакувальникiв, якi працювали в Педерсонi на заводi з виробництва цвяхiв. Розумiючи, що звичайнi робiтники не скаржитимуться на умови проживання, на будiвництво витрачали якомога менше коштiв. (Завод у Педерсонi, що неодноразово потерпав вiд невдач протягом 50-х, зрештою зазнав краху 1963 року.)

Припаркованi «гарлеi» свiдчать, що робiтникiв заводу замiнила банда байкерiв. Жахаюча зовнiшнiсть власникiв мотоциклiв: скуйовджене волосся, густi бороди, сережки у вухах пузатих чоловiкiв, чорнi шкiрянi куртки, далеко не повний комплект зубiв – здавалось, iще бiльше доводила це припущення, але, як здебiльше бувае, вона вiдображала дiйснiсть лише наполовину.

Нинiшнiх мешканцiв, що оселились у будиночках бiля рiчки, не так уже й легко класифiкувати. Мiсцевi жителi прозвали iх Грiзною П’ятiркою. Вони мають квалiфiкованi робочi мiсця на пивоварнi у Кiнгслендi, що розташована десь недалеко, на пiвдень за мiстом i один квартал на схiд вiд Мiссiсiпi, де праворуч можна побачити «Найбiльшу у свiтi упаковку пива», шiсть резервуарiв, зовнi пофарбованих i з написом на етикетцi «Вистояне свiтле пиво Кiнгсленд». Чоловiки, що живуть на Нейлгауз-роу, познайомились у студмiстечку Урбана-Шемпейн унiверситету Іллiнойсу, де всi, крiм одного, були студентами бакалаврату за спецiальнiстю англiйська мова або фiлософiя. (Винятком був ординатор хiрургiчного вiддiлення в лiкарнi того ж унiверситету.) «Грiзна П’ятiрка» звучить надто iронiчно, проте iм подобаеться. Вони сприймають це як веселу карикатуру. Самi ж себе вони називають «Гегелiвськi мерзотники». Цi джентльмени – цiкава компанiя, проте ми продовжимо знайомство з ними трохи пiзнiше. Нашу увагу привертають плакати, намальованi вiд руки й наклеенi на фасадах кiлькох будинкiв, два стовпи лiхтарiв та кiлька занедбаних будiвель. На плакатах написано: «РИБАЧЕ, МОЛИСЬ СВОЄМУ СМЕРДЮЧОМУ БОГУ, ПОКИ МИ НЕ ВПІЙМАЛИ ТЕБЕ ПЕРШИМИ! ПАМ’ЯТАЙ ЕМІ!»

Вiд Нейлгауз-роу стрiмко пiдiймаеться вгору вулиця Чейз-стрит. Вона пролягае мiж кiлькома пошарпаними спорудами зi зношеними, нефарбованими, сiрими фасадами. Серед них готель «Нельсон», у якому ночують кiлька постiйних мешканцiв, спустошена таверна i магазин взуття iз робочими черевиками «Ред Вiнг» у великiй вiтринi, а також iншi занедбанi будiвлi, що не мають жодних функцiональних ознак i здаються примарними та похмурими. Цi споруди мають такий вигляд, наче вже втратили будь-яку надiю на воскресiння, на те, що iх ще зможуть урятувати iз суцiльного мороку, вважаючи себе покинутими, непотрiбними, практично мертвими. У певному сенсi, усе так i було. На фасадi готелю «Нельсон», десять футiв над тротуаром, – коричнево-жовта горизонтальна лiнiя. Також ii видно на двох останнiх будiвлях з блiдими фасадами, що стоять навпроти, на рiвнi двох футiв над фундаментом. Це не просто лiнiя, а мiтка, яку залишила повiнь 1965 року, коли Мiссiсiпi вийшла з берегiв, затопивши залiзничну колiю, Нейлгауз-роу, пiднялась майже до найвищоi точки Чейз-стрит.

Пiднiмаючись далi, вище вiд мiтки повенi, вулиця стае ширшою, перетворюеться на головну магiстраль мiстечка Френч Лендiнга – того, що пiд нами. І «Азенкурський театр», i «Пивний гриль-бар», i Перший фермерський державний банк, i Фотостудiя Самуела Штуцца (яка мае стабiльний прибуток, займаючись випускними альбомами, весiльними фотографiями та дитячими портретами), i вздовж тротуарiв крамницi, а не якiсь примари: Аптека Бентона, магазин «Першокласна фурнiтура», вiдеостудiя «Суботнiй вечiр», маркет «Королiвський одяг», торговий центр «Асортимент Шмiтта», крамницi, де можна купити електротовари, журнали, вiтальнi листiвки, iграшки, спортивнi товари з логотипами вiдомих баскетбольних команд: «Брюерс», «Твiнс», «Пекерс», «Вiкiнс», «Унiверситет Вiсконсину». За кiлька кварталiв назва вулицi змiнюеться на Лiол-роуд, будiвлi дедалi бiльше вiдокремлюються i зменшуються до одноповерхових дерев’яних будиночкiв з рекламними вивiсками страхувальних офiсiв i туристичних агенцiй на фасадах. Далi вулиця переходить у шосе i проходить повз супермаркет «7-11», уздовж помешкання Рейнхолда Т. Грауерхамера, де розташувалась Спiлка ветеранiв захiдних вiйн, мимо агентства з продажу фермерського знаряддя, яке мiсцевi жителi називають «Гольц», i так аж доки не розпочинаються широкi, безкраi поля. Здiйнявшись угору ще на сотню футiв, вдихнувши ковток чистого, свiжого повiтря, ми бачимо неймовiрний краевид бiля пiднiжжя та на вершинi гори – морена, висохле русло, пласкi схили, укритi сосновими лiсами, надзвичайно глибокi глинистi гiрськi долини, звивисту рiчку, невеличкi поля i маленькi мiстечка. Одне з них – Централiя. Воно являе собою будинки, розкиданi навколо перехрестя двох вузьких шосе – 35 та 93.

Просто пiд нами Френч Лендiнг мае такий вигляд, наче серед ночi евакуювали всiх жителiв. На тротуарах – нi душi, ще нiхто не вiдчиняе крамниць на Чейз-стрит. На стоянках бiля магазинiв жодного автомобiля чи пiкапа. Вони почнуть з’являтися за годину, спочатку по одному чи два, а потiм ринуть невеликим потоком. Не свiтяться вiкна в комерцiйних будiвлях та простеньких будинках прилеглих вулиць. За один квартал на пiвнiч вiд Чейз, на Самне-стрит, виднiються чотири цеглянi двоповерховi будiвлi – Державна бiблiотека Френч Лендiнга, кабiнети мiсцевого лiкаря, доктора медичних наук Патрiка Джей Скарда, юридична фiрма «Белл i Холланд», якою керують сини засновникiв Гарланд Белл i Юлiус Холланд, похоронне бюро «Хартфiлд i син», що теж е власнiстю величезного похоронного бюро в центрi Сент-Луiса, i поштове вiддiлення Френч Лендiнг.

Наступний будинок вiдокремлений широкою пiд’iзною алеею до величенького паркувального майданчика позаду, де Самне перетинаеться iз Сед-стрит. Там розташована така ж сама цегляна двоповерхова будiвля, лише трохи довша. На вiкнi другого поверху – непофарбованi залiзнi грати, на стоянцi поряд – чотири автомобiлi, серед них два патрульних, з блимавками й написами ВПФЛ (Вiддiлок полiцii Френч Лендiнга). Присутнiсть полiцейських авто i грат на вiкнах здаються недоречними в цьому надзвичайно тихому мiсцi. Якi тут можуть бути злочини? Достоту нiчого серйозного, принаймнi серйознiшого, нiж невеличка крадiжка в магазинi, водiння в нетверезому станi чи нечаста бiйка в барi.

Нiби на пiдтвердження розмiреного i спокiйного життя мiста вниз вулицею Сед-стрит повiльно рухаеться червоний фургон iз написом «Вiсник Ла-Рiв’ер». Вiн зупиняеться бiля кожноi поштовоi скриньки, i водiй фургона просовуе щоденну газету, загорнену в синiй полiетиленовий мiшечок, до срiблястих цилiндрiв iз такими ж написами, як на фургонi. Коли той повертае на Самне-стрит, де на будинках лише щiлини замiсть скриньок, водiй-листоноша кидае запакованi газети перед вхiдними дверима. Синi згортки падають перед входом до полiцейського вiддiлку, похоронного бюро та адмiнiстративних будiвель. Не отримуе газети лише поштове вiддiлення.

Цiкаво, у вiкнах першого поверху полiцейського вiддiлку увiмкнено свiтло. Вiдчиняються дверi. Виходить високий темноволосий молодик у формi: блiдо-синя сорочка на короткий рукав, портупея, темно-синi штани. Широкий ремiнь i значок на грудях Боббi Дюлака виграють золотавими вiдблисками на сонцi. І все, що е на ньому, ураховуючи 9-мiлiметровий пiстолет на стегнi, видаеться таким же новiсiньким, як i сам Боббi Дюлак. Вiн проводжае поглядом червоний фургон, що повертае лiворуч, на Секонд-стрит. Осудливо глянувши на пакунок iз газетами, пiдштовхуе його носаком чорного, iдеально вiдполiрованого черевика, а тодi злегка нагинаеться, неначе хоче прочитати заголовки через полiетилен. Очевидно, не вдалося. Усе ще насуплений, Боббi згинаеться, щоб пiдняти газету. Вiн робить це так делiкатно й обережно, як мати-кiшка пiдносить свое кошеня. Тримаючи ii на вiдстанi, вiн кидае швидкий погляд уздовж Самне-стрит i повертаеться до вiддiлку.

Наша цiкавiсть змушуе нас попрямувати за ним. Повз бiлi дверi та дошку оголошень сiрий коридор веде до металевих сходiв. Однi з них ведуть униз, до роздягальнi, душовоi та стрiльницi. Іншi – вгору, до кiмнати для допитiв, двох рядiв тюремних камер, наразi порожнiх. Десь поруч занадто голосно для спокiйного ранку лунае радiопередача.

Боббi Дюлак зайшов у непiдписанi дверi кабiнету, а ми, буквально наступаючи на п’яти, – за ним. Бiля стiни, праворуч вiд нас, вишикувалися шафи, поряд – старий дерев’яний стiл, на якому стоять акуратно складенi стоси папок iз паперами i радiоприймач, який i е джерелом недоречного галасу. З радiоканалу «Голос Кулi Кантрi», схожого до KDCU-AM, просторiкуе шалений Джордж Ретбун – ведучий популярноi ранковоi програми «Борсучий вал». Як не зменшуй гучнiсть, добрий старий Джордж усе одно звучатиме надто голосно. Надмiрна галасливiсть – це частина його шарму.

Просто перед нами, посерединi стiни, – зачиненi дверi з товстим затемненим склом i написом «НАЧАЛЬНИК ПОЛІЦІЇ ДЕЙЛ ГІЛБЕРТСОН». Його не буде ще щонайменше пiвгодини.

У кутку лiворуч вiд нас пiд прямим кутом один до одного стоять два залiзних письмових столи. За одним iз них сидить Том Лунд, свiтловолосий офiцер, приблизно того ж вiку, що i його напарник, проте вiн аж нiяк не скидаеться на нову копiйку. Вiн глянув на пакунок, який Боббi Дюлак тримае двома пальцями правоi руки.

– О, свiжий випуск, – промовив Лунд. – Дуже добре.

– Думаеш, Грiзна П’ятiрка знову дасть про себе знати? Ось, вiзьми. Я не хочу читати цi клятi нiсенiтницi.

Навiть не проглянувши газету, Боббi кидае нове видання «Вiсник Ла-Рiв’ер» дугою в десять футiв над дерев’яною пiдлогою, тодi швидко робить великий крок i сiдае за стiл швидше, нiж Том Лунд отримуе подачу. Боббi пильно вдивляеться в написанi крейдою iмена на дошцi, що висить над столом. Вiн страшенно незадоволений i, здаеться, зараз вибухне вiд гнiву.

Ще й цi радiснi вигуки товстуна Джорджа Ретбуна зi студii KDCU:

– Зачекайте хвилиночку, можливо, я щось не так зрозумiв. Ми говоримо про одну i ту ж гру? Агов, шановний…

– Можливо, Венделл одумався й вiдступив, – каже Том Лунд.

– Венделл, – перекривляючи, повторюе Боббi.

Лунду видно лише гладко зачесану потилицю його напарника, тому вiн не може бачити, як той кривляеться губами.

– Агов, дозвольте поставити вам ще одне запитання, але, будь ласка, скажiть менi правду. Ви дивилися гру минулоi ночi?

– А я й не знав, що ви з Венделлом такi близькi друзяки, – сказав Боббi. – Я й не думав, що ти мiг бувати в таких далеких краях, як Ла-Рiв’ер. Я думав, що найкращi плани на вечiр для тебе – це келих пива та намагання вибити сотню в боулiнг-клубi Ардена, а тепер я розумiю, що ти зависаеш в унiверситетських мiстечках разом iз газетними репортерами. Очевидно, вiдриваешся на повну з Вiсконсинським Щуром i тими покидьками з KWLA-FM. Багатьох панк-кралечок таким чином пiдчепив?

Гiсть програми пояснив, що пропустив перший тайм, оскiльки був змушений забрати дитину пiсля спецiального сеансу психотерапii на горi Хеврон, але далi вiн точно нiчого не пропустив.

– Хто сказав, що Венделл Грiн – мiй друг? – запитуе Том Лунд. Через лiве плече Боббi вiн мiг бачити лише одне iм’я, написане на дошцi, на якому й затримуе свiй погляд. – Просто я зустрiв його пiсля закiнчення розгляду судовоi справи над Кiндерлiнгом, i хлопець видався менi не таким уже й поганим. Вiн менi навiть сподобався. Менi навiть стало його шкода. Вiн хотiв узяти iнтерв’ю в Голлiвуда, але той дав вiдкоша.

Безталанний гiсть програми виправдовувався, що зазвичай бачив додатковi подачi, а як iнакше вiн би дiзнався, що Покi Рiз був на висотi.
1 2 3 4 5 ... 26 >>