1 2 3 4 5 ... 8 >>

Стивен Кинг
Керрі

Керрi
Стивен Кинг

Вона була з тих, кого називають аутсайдерами, «непопулярними» пiдлiтками. Кпини та знущання однокласникiв стали частиною ii життя. Коли iншi тiнейджери зустрiчалися, ходили на вечiрки та поступово дорослiшали, вона жила в справжньому пеклi, яке створила схиблена на релiгii мати-фанатичка. Здавалося, свiт ненавидiв розгублену дiвчину й не хотiв помiчати ii страждань. Покинута всiма, вона несвiдомо виплекала в собi силу, здатну знищити кривдникiв. Силу, яка одного дня змусить усiх назавжди запам’ятати ii iм’я. «Керрi» – останне, що вони встигнуть сказати перед смертю…

Стiвен Кiнг

Керрi

Присвячуеться Теббi, котра затягла мене в це – а тодi допомогла вибратися

Частина перша. Кривава забава

Стаття в тижневику Enterprise (Вестовер, штат Мейн) за 19 серпня 1966 року:

ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО ДОЩ ІЗ КАМІННЯ

Кiлька гiдних довiри осiб повiдомили про дощ iз камiння, який випав з ясного неба на Карлiн-стрiт у мiстечку Чемберлен 17 серпня. Камiння впало здебiльшого на будинок мiсiс Маргарет Вайт, значно пошкодивши дах, зруйнувавши двi ринви й водостiчну трубу та завдавши шкоди приблизно на 25 доларiв. Мiсiс Вайт, удова, живе в цьому будинку з трирiчною дочкою Керiеттою.

Узяти коментар у мiсiс Вайт не вдалося.

Коли це сталося, нiхто не здивувався – принаймнi по-справжньому, на пiдсвiдомому рiвнi, який i породжуе дикi плоди. На поверхнi всi дiвчата в душовiй були шокованi, враженi, засоромленi або просто радi з того, що цiй коровi Вайт знову дiсталося по рогах. Якась iз них, може, й говорила потiм, що здивувалась, але то була неправда. З кiлькома з них Керрi ходила до школи ще з першого класу, i цей випадок, вiдповiдно до законiв, що керують людською природою, повiльно й невпинно назрiвав ще вiдтодi, розмiрено наближався, як ланцюгова реакцiя до критичноi маси.

Звiсно, нiхто з них не знав, що Керрi Вайт здатна до телекiнезу.

Напис, нашкрябаний на партi чемберленськоi початковоi школи на Баркер-стрiт:

Керрi Вайт жере лайно

Роздягальня повнилася вигуками, луною й потойбiчним звуком води з душу, що розбиваеться об кахлi. Дiвчата на першому уроцi грали у волейбол, i iхнiй ранковий пiт виступив легко й природно.

Дiвчата витягувались i крутились пiд гарячою водою, верещали, бризкалися, передавали одна однiй бiлi брусочки мила, вистрiлюючи ними зi стиснутоi долонi. Керрi iнертно стояла серед них, як жаба серед лебедiв. То була опецькувата дiвчина з прищами на шиi, спинi й сiдницях, а ii мокре волосся абсолютно не мало кольору. Воно змокло й бездушно прилипло до обличчя, i вона просто собi стояла, трохи схиливши голову й дозволивши водi обмивати ii тiло й котитися далi. Вона здавалася жертовною козою, незмiнною мiшенню, яка кожного разу вiрить, що в неi розв’язався шнурок на взуттi, довiчною невдахою – i такою насправдi була. Вона постiйно й безнадiйно мрiяла про те, щоб у старшiй школi Юена були iндивiдуальнi, приватнi душовi кабiнки, як у школах Вестовера чи Льюiстона. Вони дивилися. Вони завжди дивилися.

Крани один за одним закрились, i дiвчата повиходили з душовоi, познiмали пастельнi шапочки для купання, витерлися й побризкалися дезодорантом, поглядаючи на годинник над дверима. Станики застiбалися, трусики пiдтягувалися, в повiтрi висiла пара; кiмната могла б здатися египетською лазнею, якби не постiйне бурчання водограю джакузi в кутку. Вигуки й пiдсвисти розлiталися рiзко й лунко, як бiльярднi кулi пiсля сильного удару.

– …i Томмi сказав, що воно на менi вигляда хтозна-як, а я…

– …пiду з сестрою та ii чоловiком. Вiн колупаеться в носi, але вона теж, так що вони дуже…

– …пiсля школи в душ, а тодi…

– …такий жаднюга, що й цента пошкодуе, тож ми з Сiндi…

Мiс Дежарден, iхня струнка й безгруда викладачка фiзвиховання, увiйшла до кiмнати, коротко нахилила голову й рiзко плеснула раз у долонi.

– Чого чекаеш, Керрi? Судного дня? Дзвiнок за п’ять хвилин.

Їi шорти були слiпучо-бiлi, а ноги хоч i не дуже округлi, але вражали ненав’язливою м’язистiстю. З ii шиi звисав срiбний свисток, виграний у коледжi на змаганнях у стрiльбi з лука.

Дiвчата захихотiли, а Керрi пiдвела вгору повiльнi й затуманенi вiд жару та мiрного шуму води очi.

– Г-га?

Прозвучало це на диво по-жаб’ячому й до гротеску доречно. Дiвчата знову захихотiли. Сью Снелл зiсмикнула з голови рушник, як метка iлюзiонiстка, що показуе небачений трюк, i почала швидко розчiсуватись. Мiс Дежарден роздратовано махнула Керрi рукою до дверей i вийшла.

Керрi закрутила кран. Душ затих, перед тим покрапавши й побулькавши.

Уже аж коли вона вийшла з душовоi, всi побачили, що по ii нозi стiкае кров.

Із книжки «Вибух з тiнi: справа Керiетти Вайт. Задокументованi обставини й певнi висновки» авторства Девiда Р. Конгресса (Tulane University Press, 1981), стор. 34:

Навряд чи можна заперечувати, що непомiченiсть конкретних епiзодiв телекiнезу в раннi роки життя юноi Вайт пояснюеться гiпотезою, висунутою Вайтом i Стернзом у працi «Телекiнез: новий погляд на дикий дар»: здатнiсть рухати предмети силою самого лиш бажання проступае тiльки в моменти крайнього особистого стресу. Цей дар справдi дуже добре прихований – як же iнакше вiн лишався непомiченим цiлi столiття, коли тiльки верхiвка айсберга виступала над морем шарлатанства?

У цьому випадку за фундамент нам править лиш одна скупа чутка-свiдчення, але й цього досить, щоб визнати неймовiрноi величини телекiнетичний потенцiал, який мала Керрi Вайт. Велика трагедiя полягае в тому, що тiльки сьогоднi ми всi можемо легко передбачити погоду на вчора…

– Мi-iсячнi!

Крiста Гаргенсен першою шмагнула Керрi цим словом. Воно вiдлетiло до стiни, вiдскочило й ударило знову. Сью Снелл пирхнула носом i вiдчула дивну й дратiвливу сумiш ненавистi, вiдрази, гнiву i жалю. Вона стояла як задубiла й не знала, що воно коiться. Та можна подумати, в неi нiколи не було…

– МІ-iсячнi!

Слово стало кричалкою, заклинанням. Хтось на фонi (певно, знову Гаргенсен, але Сью не могла впiзнати голос у лункому багатоголоссi) горлав: «Запхни тампон!» – хрипко й нестримувано.

– МІ-iсячнi, МІ-iсячнi, МІ-iсячнi!

Керрi тупо стояла в колi, що сформувалося навколо неi, а по ii шкiрi стiкали великi намистини води. Вона стояла, як покiрне теля, розумiючи з нiмим соромом, але без здивування, що смiються з неi (як завжди).

Коли першi темнi краплi менструальноi кровi впали на кахлi плямами завбiльшки з монетки, Сью вiдчула, як у нiй наростае вiдраза.

– Заради Бога, Керрi, у тебе мiсячнi! – крикнула вона. – Вiзьми обiтрися!

– Г-га?

Вона по-коров’ячому озирнулася. Волосся прилипло до щiк, утворивши подобу вигнутого шолома. На одному ii плечi показався висип вугрiв. Їй було шiстнадцять, але невловима печать болю вже ясно виднiлася в очах.

– Вона думае, що ними помаду витирають! – раптом викрикнула Рут Гоган iз безпричинною втiхою, а тодi вибухнула пронизливим реготом. Пiзнiше Сью пригадала цю фразу i вписала ii в загальну картину, але тiеi митi для неi то був просто один беззмiстовний звук серед рiзноголосся. «У шiстнадцять? – Вона задумалася. – Не може ж бути, щоб вона не знала…»

Упало ще кiлька крапель кровi. Керрi продовжувала повiльно й знiяковiло блимати по черзi на однокласниць.

Гелен Шайрз розвернулася й удала, що ii нудить.

– У тебе кров iде! – з раптовою люттю крикнула Сью. – Кров, кажу, йде, дурний ти шматок тiста!

Керрi подивилася вниз.

І заверещала.

Звук голосно пролунав у вологiй роздягальнi.

Раптом тампон ударився в ii груди, а тодi ляпнувся до нiг. Червона квiтка виступила й розповзлася плямою по його поглинальнiй поверхнi.
1 2 3 4 5 ... 8 >>