1 2 3 4 5 ... 36 >>

Стивен Кинг
Протистояння. Том 1

Протистояння. Том 1
Стiвен Кiнг

У таемнiй урядовiй лабораторii США стався нещасний випадок: на волю вирвався смертельно небезпечний вiрус. Перед очима читача розгортаеться панорама Америки, захопленоi апокалiптичною пошестю посеред буденних клопотiв i звичайних людських драм. Однак… страшна хвороба знищуе не всiх. Щасливцi, якi з загадкових причин не захворiли й лишилися жити серед смертi й занепаду, шукають одне одного, а згуртувавшись, прямують до одного з двох полюсiв, якi раптово утворилися для них на картi батькiвщини. Цi полюси – двое незвичайних людей, надiлених надприродною силою. У першому томi роману Добро i Зло займають своi позицii на полi – щоб зiйтися в справжньому Протистояннi не на життя, а на смерть у другiй частинi.

Стiвен Кiнг

Протистояння. Том 1

Обережно! Ненормативна лексика!

* * *

цю комору з лячними дивами

Я ПРИСВЯЧУЮ ТЕББІ

Вiд автора

«Протистояння» – художня вигадка, i це видно з самоi тематики твору. Багато подiй у романi вiдбуваеться на теренах справжнiх мiст, як-от Оганквiт (штат Мейн), Лас-Вегас (штат Невада), Боулдер (штат Колорадо). Якщо того вимагав сюжет моеi оповiдi, я дозволяв собi довiльно змiнювати географiю цих мiсцевостей. Сподiваюся, читачi, якi мешкають там i в iнших мiстах, згаданих у романi, не надто засмутяться через мою «страшенну нахабнiсть» (цитую Доротi Сеерс, яка й сама спокiйно вдавалася до подiбних витiвок).

Іншi ж топонiми – Арнетт (штат Техас) та Шойо (штат Арканзас) – такi ж реальнi, як i подii цього роману.

Я в особливому боргу перед фельдшером Расселлом Дорром та доктором Рiчардом Германом, якi працюють у Бриджстонському центрi сiмейноi медицини; вони вiдповiли менi на запитання стосовно природи грипу й пояснили його здатнiсть мутувати приблизно раз на два роки. Також велика подяка Сюзан Артц Меннiнг iз Кастiна[1 - Castine – невелике мiстечко в штатi Мейн.] за те, що вичитала перший рукопис.

А найбiльше я вдячний Бiлловi Томпсону та Беттi Прашкер, адже саме вони допомогли цiй книжцi з’явитися в якнайкращому виглядi.

    С. К.

Передмова у двох частинах

ЧАСТИНА 1. ПРОЧИТАТИ ПЕРЕД ПРИДБАННЯМ

Є кiлька речей, якi вам варто вiдразу дiзнатися про цю версiю «Протистояння», i то ще перед тим, як ви вийдете з книгарнi. Тому я сподiваюся, що спiймав вас ранiше: у найкращому випадку ви зараз стоiте у вiддiлi новiтньоi лiтератури бiля полицi з лiтерою «К», тримаючи iншi покупки пiд пахвою, а цю книжку – перед очима. Інакше кажучи, сподiваюся, що зловив вас, поки ваш гаманець i досi безпечно спочивае в кишенi. Готовi? Окей, дякую. Обiцяю довго не розводитися.

По-перше, це не новий роман. Якщо у вас е сумнiви щодо цього, дозвольте менi iх розвiяти просто тут i зараз, поки ви ще стоiте на безпечнiй вiдстанi вiд каси, яка вийме грошi з вашоi кишенi та покладе iх до моеi. «Протистояння» вперше вийшло друком понад десять рокiв тому.

По-друге, це не е цiлком нова, зовсiм iнша версiя «Протистояння». Ви не виявите, що старi персонажi поводяться iнакше; сюжет у певному мiсцi не вiдгалузиться й не поведе Вас, Постiйний Читачу, у геть iншому напрямку.

Ця версiя «Протистояння» – це розширений варiант оригiнального роману. Я вже сказав, що старi персонажi не змiняться й не чинитимуть невластивих iм речей, але ви помiтите, що практично всi героi роблять бiльше всiляких учинкiв, i якби менi не гадалося, що деякi з цих дiй доволi цiкавi (можливо, окремi епiзоди справдi проллють свiтло на певнi моменти), я б нiколи не згодився на цей проект.

Якщо це не те, чого вам хочеться, не купуйте цю книжку. А якщо вже купили, то, сподiваюся, чек не викинули. Адже перш нiж вiддати вам готiвку або повернути грошi на картку, у книгарнi, де ви зробили покупку, вимагатимуть якесь пiдтвердження.

Коли ж розширена версiя – це саме те, по що ви прийшли, запрошую вас рушити за мною трiшечки далi. Хочу багато чого вам розповiсти, i, гадаю, краще нам розмовлятиметься за рогом.

У темрявi.

ЧАСТИНА 2. ПРОЧИТАТИ ПІСЛЯ ПРИДБАННЯ

Насправдi це не стiльки передмова, скiльки пояснення, чому ця версiя «Протистояння» взагалi iснуе. Роман вiд самого початку був довгим, тож дехто (а то й багато хто) вважатиме появу розширеного варiанта примхою автора, у якого книжки продавалися досить добре, аби вiн мiг себе потiшити. Сподiваюся, про таке не йтиметься, однак я був би дурнем, якби не усвiдомлював можливiсть i такоi критики. Урештi-решт, чимало рецензентiв роману й ранiше вважали його роздутим i задовгим.

Чи була ця книжка затягнутою вiд самого початку, чи перегнув я палицю в новiй редакцii – хай цi питання лишаться на розсуд кожного окремого читача. Я лише хотiв скористатися кiлькома сторiнками, аби пояснити, що «Протистояння» виходить таким, яким я його написав, не тому, що хочу потiшити себе або якогось конкретного читача, а тому, що про це просили багато моiх прихильникiв. Я б не погодився, якби сам не думав, що шматки, видаленi з оригiнального рукопису, збагачують оповiдь, i збрехав би, коли б не зiзнався, що менi цiкаво, як це сприйме публiка.

Пожалiю вас i не розповiдатиму про те, як писав «Протистояння»: низка думок, якi творять роман, рiдко цiкавить когось, окрiм письменникiв-новачкiв. Їм здаеться, що iснуе «таемна формула», за якою пишуть комерцiйно успiшнi романи, однак ii немае. Щось вигадуеш; згодом додаеться ще одна iдея; потiм проводиш зв’язок або низку зв’язкiв мiж цими думками; проступають кiлька персонажiв (зазвичай спершу це лише тiнi); у головi письменника з’являеться можливе закiнчення (одначе, коли до нього доходиш, воно далеко не завжди схоже на початковий задум); а тодi настае мить, коли романiст береться за аркуш iз ручкою, друкарську машинку або комп’ютер iз програмою для набирання тексту. Коли менi ставлять запитання «Як ви пишете?», я завжди кажу: «Слово за словом», – i вiд цiеi вiдповiдi так само завжди вiдмахуються. Однак у цьому вся суть. Буду вiдвертим, звучить надто просто, проте, коли ваша ласка, подумайте про Великий китайський мур – камiнчик за камiнчиком, по одному за раз, чуваче. Ото й усе. По одному за раз. Проте я читав, що ту херовину видно з космосу навiть без телескопа.

Тим читачам, якi справдi зацiкавленi: я розповiдаю цю iсторiю в останньому роздiлi «Танку смертi» – це невпорядкований, проте зручний для читання огляд жанру горор, який я опублiкував у 1981 роцi. Я не зумисне рекламую ту книжку. Просто кажу, що оповiдь про створення «Протистояння», якщо вона вам потрiбна, мiститься там, однак розказав я ii не тому, що вона цiкава сама по собi, а для того, щоб проiлюструвати геть iншу думку.

Щодо цiеi книжки важливим е те, що з фiнальноi версii рукопису вилучили близько чотирьохсот сторiнок. Це не редакторське рiшення, i якби було так, я б радо полишив книжку доживати свiй вiк у тому виглядi, у якому ii тодi надрукували.

Книжка потоншала на прохання вельмишановноi бухгалтерii. Вони пiдсумували виробничi витрати, порiвняли iх iз тим, як продавалися видання у твердiй палiтурцi моiх попереднiх чотирьох книжок, i вирiшили, що ринок потягне лише цiну в 12,95 долара (а тепер, друзi моi, погляньте на цiнник на вашiй книжцi!). Мене спитали, чи зможу я вирiзати щось iз роману, чи, може, я б радше волiв, аби цю справу зробили редактори видавництва. Я неохоче погодився провести ампутацiю власноруч. Гадаю, вийшло геть непогано як для письменника, якого раз по раз звинувачують у тому, що вiн не лiкуе дiарею своеi текстовоi програми. Лише одне мiсце в тiй версii – подорож Смiттебака вiд Індiани до Лас-Вегаса – здаеться суттево порубцьованим.

Хтось може спитати: нащо перейматися, коли сюжет на мiсцi? Чи примхливому авторовi заманулося себе потiшити? Хочеться вiрити, що нi, адже якщо це правда, я змарнував чималий шмат свого життя. Я вiрю в те, що цiле завжди потужнiше, нiж просто сума окремих його складникiв,[2 - Кiнг говорить про ефект синергii, який описував ще Аристотель.] так уже воно е. Інакше ось це було б цiлком прийнятною версiею «Гензеля та Гретель»:

Малi Гензель та Гретель мали чудового батька й так само чудову матiр. Чудова мати померла, i батько одружився з лярвою. Лярва прагнула позбутися дiтей, аби витрачати всi грошi тiльки на себе. Вона затиранила свого безхребетного й тупого чоловiчка, i той погодився вiдвести Гензеля та Гретель до лiсу й убити iх. Останньоi митi батько зглянувся над дiтьми й замiсть того, щоб швидко та милосердно зарiзати iх, полишив у лiсi помирати голодною смертю. Вони блукали в хащах i натрапили на хатинку з цукерок. Хатинка належала вiдьмi, яка була завзятою людожеркою. Вiдьма замкнула iх i сказала, що, коли вони погладшають до потрiбноi кондицii, вона iх з’iсть. Та дiтлахи ii перехитрували. Гензель штовхнув вiдьму в ii ж власну пiч. Дiти знайшли вiдьомськi скарби, а разом з ними, певне, лежала й мапа, адже вони врештi-решт потрапили додому. Їхнiй татко вiдразу ж дав копняка лярвi, i вони жили довго та щасливо. Кiнець.

Не знаю, як вам, а менi геть нiяк. Сюжет на мiсцi, але зникла елегантнiсть. Наче «кадилак», з якого зняли весь хром i зiшкребли всю фарбу, – лишився сам тьмяний метал. Їхати може, а от крутизни нема.

Я не повернув на мiсце всi чотириста сторiнок – е рiзниця мiж тим, щоб зробити все як належить, i простою вульгарнiстю. Деякi шматки, що валялися на пiдлозi монтажного цеху, коли я здавав обрiзану версiю, заслужили на це, тому там i лишились. Іншi ж фрагменти (такi, як суперечка Френнi з матiр’ю на початку книжки), на мою думку, додають об’емностi та повноти, що менi як читачевi надзвичайно подобаеться. Повернiмося на хвильку до «Гензеля та Гретель». Може, ви пам’ятаете, що зла мачуха наказала чоловiковi принести iй дитячi серця на доказ того, що лiсоруб виконав ii велiння. Лiсоруб показуе, що в його мозку е кiлька звивин, принiсши iй серця двох кроликiв. Або ж вiзьмiмо, наприклад, знаменитий слiд iз хлiбних крихт, який лишае Гензель, аби потiм повернутись iз сестрою назад. Кмiтливий чувачок! Та коли вiн намагаеться знайти тi крихти, виявляеться, що хлiб подзьобали птахи. Сюжет мiг би обiйтися без тих елементiв, та, з iншого боку, власне з них сюжет i складаеться – з чудових, магiчних складникiв оповiдi. З того, що могло б бути нудним твором, вони зробили казку, яка понад сотню лiт зачаровуе та жахае читачiв у всьому свiтi.

Гадаю, нiщо з того, що я повернув на мiсце, не дорiвняеться до слiду з хлiбних крихт, та менi завжди було прикро, що лише кiлька штатних читачiв у «Даблдеi» зустрiлися з манiяком, який називав себе просто Пацаном… або ж побачили, що трапилося з ним бiля тунелю, котрий перегукуеться з iншим тунелем за пiвконтиненту звiдти – з тунелем Лiнкольна в Нью-Йорку, який на початку книги обговорюють два персонажi.

Тож ось перед Вами, Постiйний Читачу, «Протистояння» в тому виглядi, у якому я й хотiв, щоб воно виiхало iз салону. Так чи iнакше, весь хром повернули. І остання причина появи цiеi версii найпростiша. Хоча в мене це не улюблений роман, та люди, яким подобаються моi книги, часто називають його найкращим. Коли менi доводиться вiдкривати рота на публiку (а роблю я це якомога рiдше), вона завжди розпитуе про «Протистояння». Читачi обговорюють персонажiв, немов живих людей, i часто питають, що трапилося з тим-то i тим-то… так, наче моi героi iнодi пишуть менi листи.

І мене неодмiнно питають, чи вийде коли-небудь екранiзацiя. До речi, вiдповiддю буде, що, скорiш за все, так. Чи гарний вийде фiльм? Не знаю. Хороше кiно чи погане, та воно мало не завжди послаблюе фантастичнi твори (звiсно, е й винятки – одразу ж згадуеться «Чарiвник краiни Оз»). В обговореннях люди можуть нескiнченно добирати акторiв. Менi завжди гадалося, що розкiшний Рендалл Флегг вийшов би з Роберта Дювалля, але я чув, як називали Клiнта Іствуда, Брюса Дерна та Крiстофера Вокена. Вони всi пiдходять, i якби Брюс Спрiнгстiн вирiшив спробувати себе в ролi актора, з нього вийшов би цiкавий Ларрi Андервуд (судячи з його клiпiв, можу сказати, що вiн би прекрасно впорався… однак мiй власний вибiр – Маршалл Креншоу). Проте якби я мiг, то полишив би образи Стю, Ларрi, Глена, Френнi, Ральфа, Тома Каллена, Ллойда та того моторошного чолов’яги читачам, бо тiльки вони можуть вiзуалiзувати iх за допомогою уяви в той яскравий та повсякчас мiнливий спосiб, на що не спроможна жодна камера. Урештi-решт, фiльми – то лише iлюзiя руху, яка складаеться з тисяч статичних свiтлин. А уява рухаеться власним потоком. Фiльми, навiть найкращi, заморожують книги – тi, хто подивився «Полiт над гнiздом зозулi», а потiм прочитав роман Кена Кiзi, будуть здивованi, як важко (або й узагалi неможливо) бачити Рендла Патрiка Макмерфi у втiленнi Джека Нiколсона. Це не обов’язково погано… проте фiльми обмежують. Сила хорошоi оповiдi в ii свободi й плинностi; хороша оповiдь по-особливому належить кожному читачевi.

Кiнець кiнцем, пишу я з двох причин: потiшити себе та iнших. Сподiваюся, повернувшись до цiеi довгоi та моторошноi християнськоi iсторii, менi вдалося це зробити.

24 жовтня 1989 р.

Вулицi вогнем палають

Тут, мiж реальнiстю i вигадкою

У справжньому смертельному вальсi

І тутешнi поети

Геть нiчого не пишуть

Вони лиш осторонь стоять i спостерiгають

У чiпкiй темрявi

Вони ловлять мить у протистояннi

Тримають чесну оборону

Та врештi iх однаково поранять

Навiть не доб’ють
1 2 3 4 5 ... 36 >>