Ляльковий дім

Фру Лiнне. Норо, хто це був?

Нора. Приватний повiрений Крогстад.

Фру Лiнне. Тоце справдi вiн.

Нора. Ти його знаеш?

Фру Лiнне. Знала… Кiлька рокiв тому вiн якийсь час провадив справи в наших околицях.

Нора. Так, справдi.

Фру Лiнне. Як вiн змiнився!

Нора. Вiн, здаеться, був дуже невдало одружений.

Фру Лiнне. То тепер вiн удiвець?

Нора. Із купою дiтей… Нарештi розгорiлося. (Зачиняе дверцята у грубi й ледь вiдвертае крiсло-гойдалку.)

Фру Лiнне. Вiн, кажуть, береться до найрiзноманiтнiших справ?

Нора. Так? Дуже можливо. Я цього не знаю. Але годi нам говорити про справи. Нудно.

З кабiнету Гельмера виходить доктор Ранк.

Ранк (ще у дверях). Нi, нi, я не хочу заважати. Краще загляну до твоеi дружини. (Зачиняе дверi й помiчае фру Лiнне.) Ох, вибачте! Здаеться, я й тут заважатиму.

Нора. Анiтрохи. (Знайомить iх.) Доктор Ранк – фру Лiнне.

Ранк. Он як. Я не раз чув тут це прiзвище. Здаеться, я поминув вас на сходах, коли йшов сюди.

Фру Лiнне. Так, я пiдiймаюся дуже поволi. Не маю сили…

Ранк. Ага… Якась несправнiсть у внутрiшньому механiзмi?

Фру Лiнне. Радше звичайна перевтома.

Ранк. Та й годi? Видно, приiхали в мiсто вiдпочити i втомлюетесь, бiгаючи по гостях?

Фру Лiнне. Я приiхала сюди шукати працi.

Ранк. Хiба це найкращi лiки вiд перевтоми?

Фру Лiнне. Треба ж якось жити, докторе.

Ранк. Так, чогось усiм здаеться, що жити треба.

Нора. Та годi вам, докторе!.. Адже й ви самi не вiд того, щоб iще пожити.

Ранк. Даймо, що так. Хоч як менi погано, я все-таки ладен жити й мучитися якомога довше. І всi моi пацiенти теж. І всi моральнi калiки так само. Тепер один такий сидить у Гельмера…

Фру Лiнне (тихо). О!..

Нора. Хто сидить?

Ранк. Приватний повiрений Крогстад, людина, якоi ви не знаете. В нього пiдгнило вже навiть корiння характеру. Але й вiн там почав товкти як щось неспростовне, що i йому треба жити.

Нора. Так? Про що ж вiн прийшов говорити з Гель-мером?

Ранк. iй-богу, не знаю. Я чув тiльки, що згадували Акцiонерний банк.

Нора. Я не знала, що Крог… що той приватний повiрений Крогстад якось пов'язаний iз банком.

Ранк. Так, вiн мае там якусь посаду. (До фру Лiнне.) Не знаю, чи й у ваших краях трапляються такi люди, що, нiби в лихоманцi, нишпорять усюди й принюхуються, чи не тхне де моральною гнилизною, аби цим привернути до себе увагу й отримати якусь вигiдну посаду. А здоровi люди лишаються за порогом.

Фру Лiнне. Але ж хворi люди якраз найбiльше потребують опiки.

Ранк (здвигае плечима). Отож воно й е. Через такi погляди суспiльство обертаеться на лiкарню.

Нора, заполонена своiми власними думками, раптом вибухае тихим смiхом i плеще в долонi.

Чого ви смiетеся? Чи ви взагалi знаете, що являе собою суспiльство?

Нора. Менi нема бiльше про що думати, як про ваше нудне суспiльство! Я смiюся зовсiм з iншого… з чогось, що страшенно веселить мене. Скажiть, докторе Ранк, тепер усi службовцi Акцiонерного банку залежать вiд Торвальда?

Ранк. І це вас страшенно веселить?

Нора (смiеться й мугикае). Це вже моя справа! Моя справа! (Походжае по кiмнатi.) Так, справдi страшенно тiшить думка, що ми… що Торвальд здобув такий вплив на силу-силенну людей. (Витягае з кишенi торбинку.) Докторе Ранк, хочете мигдалевих тiстечок?

Ранк. Не може бути! Мигдалевi тiстечка! Я думав, що це тут заборонений плiд.

Нора. Так, але iх менi трiшки принесла Кристина.

Фру Лiнне. Що? Я?…

Нора. Ну, ну, не лякайся. Ти ж не могла знати, що Торвальд заборонив менi купувати iх. Вiн, бачиш, боiться, що я зiпсую собi ними зуби. Та нiчого… раз можна… Правда, докторе Ранк? Прошу! (Кладе йому тiстечко до рота.) І тобi, Кристино. І менi також одне, маленьке… або хай уже двое. (Знов походжае по кiмнатi.) Так, тепер я справдi безмежно щаслива. Менi тiльки одного дуже хотiлося б.

Ранк. Ну? Чого саме?

Нора. Дуже менi кортить сказати щось, аби його почув Торвальд.

Ранк. То чому ж ви не скажете?

Нора. Не зважуюся, бо це поганий вислiв.

Фру Лiнне. Поганий?

Ранк. Ну, то й не треба казати його перед Торвальдом. Але перед нами ж можна. То що вам так кортить сказати, аби його почув Торвальд?