Наталка Полтавка

Несносен мнi сингклiт весь бумажний,
Противен тож i чин мой преважний.

Утiху ти подай
Душi смятенной,
Моей письменной,
О ти, мой рай!

Не в состоянii поставить на вид тобi сили любвi моей. Когда би я iмiл – тее-то як його – столько язиков, сколько артикулов в Статутi iлi сколько зап’ятих в Магдебурзьком правi, то i сих не довлiло би навосхваленiе лiпоти твоей! Єй-ей, люблю тебе до безконечностi.

Наталка. Бог з вами, добродiю! Що ви говорите! Я рiчi вашей в толк собi не возьму.

Возный. Лукавиш – тее-то як його – моя галочко! i добре все розумiеш. Ну, коли так, я тобi коротенько скажу: я тебе люблю i женитись на тобi хочу.

Наталка. Грiх вам над бiдною дiвкою глумитися; чи я вам рiвня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бiдна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не пiд пару.

Возный. Ізложенниi в отвiтних рiчах твоiх резони суть – тее-то як його – для любовi ничтожнi. Уязвленное частореченною любовiю серце, по всiм божеським i чоловiчеським законам, не взираеть нi на породу, нi на лiта, нi на состоянiе. Оная любов все – тее-то як його – ровняеть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане возний!» – i аз, вишеупом’янутий, виконаю присягу о вiрном i вiчном союзi з тобою.

Наталка. У вас есть пословиця: «Знайся кiнь з конем, а вiл з волом»; шукайте собi, добродiю, в городi панночки; чи там трохи есть суддiвен, писарiвен i гарних попiвен? Любую вибирайте… Ось пiдiть лиш в недiлю або в празник по Полтавi, то побачите таких гарних, що i розказати не можна.

Возный. Бачив я многих – i лiпообразних, i багатих, но серце мое не iмiеть – тее-то як його – к ним поползновенiя. Ти одна заложила ему позов на вiчнii роки, i душа моя ежечасно волаеть тебе i послi нишпорной даже години.

Наталка. Воля ваша, добродiю, а ви так з-письменна говорите, що я того i не зрозумiю; та i не вiрю, щоб так швидко i дуже залюбитись можна.

Возный. Не вiриш? Так знай же, що я тебе давно уже – тее-то як його – полюбив, як тiлько ви перейшли жити в нашее село. Моiх дiл околичностi, возникающii iз неудобних обстоятельств, удерживали содiлати признанiе пред тобою; тепер же, читая – тее-то як його – благость в очах твоiх, до формального опредiленiя о моей участi, открой мнi, хотя в термiнi, партикулярно, резолюцiю: могу лi – тее-то як його – без отсрочок, волокити, проторов i убитков получити во вiчное i потомственное владiнiе тебе – движимое i недвижимое iмiнiе для душi моей – з правом владiти тобою спокойно, безпрекословно i по своей волi – тее-то як його – розпоряджать? Скажи, говори, отвiчай, отвiтствуй, могу лi бить – тее-то як його – мужем пристойним i угодним душi твоей i тiлу?

Наталка.(поет).

№ 3

Видно шляхи полтавськii i славну Полтаву,
Пошануйте сиротину i не вводьте в славу.
Не багата я i проста, но чесного роду,
Не стиджуся прясти, шити i носити воду.
Ти в жупанах i письменний, i рiвня з панами,
Як же можеш ти дружиться з простими дiвками?
Єсть багацько городянок, вибирай любую;
Ти пан возний – тобi треба не мене, сiльськую.

(По окончании пения говорит).

Так, добродiю, пане возний! Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Мое все багатство есть мое добре iм’я; через вас люди начнуть шептати про мене, а для дiвки, коли об нiй люди зашепчуть…