Vox populi. Фольклорные жанры советской культуры

С неба звёздочка упала, Яркая хрусталина. Разрешите, я спою Про родного Ленина.Нет, самый угар - это всё-таки про колыбельные. Советская колыбельная песня — не буржуазная песня, она должна будить ребенка... Знаменитый скетч Сергея Образцова бил не в бровь, а в глаз: что бы вы сказали мамаше или папаше, напевающим своему дитятку: Спи, мой мальчик, спи, мой свет, Сон твой охранит Совет. Спи, мой дизель, спи, силач, Баю, баюшки, не плачь… Дизель! Младенца сравнить с дизелем! Впрочем, тогда это было «в тренде»; достаточно вспомнить «вместо сердца пламенный мотор». А вот более поздний плакат: Нехило, правда? В прямом смысле с пелёнок советское дитя сопровождали не только красные знамёна, но и Владимир Ильич с Иосифом Виссарионовичем, притом в разных амплуа. О Ленине можно было говорить как о добром дедушке или о мальчике, бегающем в валенках по горке ледяной, играющем в довольно садистские игры вроде «брыкаски» и «шагом марш из-под дивана!» и даже многократно ударявшемся головой, отчего…Далее

Цікава тема, розлогий, як справедливо зауважили в анотаціï, фактологічний матеріал і ніяке виконання. Богданов написав книжку мовою у найгірших традиціях лінгвістичних і літературознавчих робіт - перевантажену термінами й іншомовними словами, яких у реченнях часто так багато, що просто втрачаєш думку. Я розумію, що інтенція - це не просто намір, але якщо в реченні які-небудь есхаталогічні інтенціï агіографічного дискурсу превалірующіх детермінант і так знову і знову, то це трохи затуманює мізки, а тема втрачає привабливість. До того ж, як мені видалося, книжка не є чимсь цілісним, радше поки що нотатками до теми з окремими статтями, які автор на манер роману (чи навіть серіалу) пов'язав останньою фразою, яка мостиком перекидає з епосу на фольклор, з фольклору на леніна і так далі. Але збитішою від цих авторських белетристичних зусиль книжка, на жаль, не стала. Напевно, найвдалішою і викладеною найбільш толково здалася стаття "О Ленине", з якоï досить несподівано стає зрозумілим, як рад…Далее

Крайне познавательная книжка. Особенно замечателен эпизод про никогда не существовавшего акына Маимбета, "откочевавшего в Китай". Советские колыбельные,борьба с "чуковщиной" и байки про детство Ленина с шалостями и забавами-все это было бы смешно,когда бы не было так грустно. И замечание про тихий час как первое столкновение юного советского гражданина с произволом власти,тоталитарным принуждением-шикарно,конечно.