Місяць-Луна

Пеплом ляжет среди

глуши. Твоей, ночной

Иной. Вальяжной

Месяц зорко

Здесь, среди тиши

*Нове поколiння»

коли стихне пам'ятi вiдлуння

i гомiн зiйде в шепiт

коли безодня тишi поглине всесвiт

покрие бiлим полотном свiт наш навкруги

та крок за кроком, тремтiннням сердця

прийде нове поколiння

чим зустрiнуть iх?

Камiнням? Словом?

Не знають нашi «хомо» Слова

Не тямлять щиростi та сутi

Не знають що воно е таке та «Щирiсть»

Ідуть по кризi дитячi нiжки

не знаючи не жалю не болю

Іх кличе всесвiт i кличе iх вiн безупино

І все навколо кольорове

І тиша промовляе чистим почуттям

І Слово мае сутнiть

Лиш всесвiт памя"ятае хто ми

Лиш тише знае щирiсть

коли стихне пам'ятi вiдлуння

i гомiн зiйде в шепiт…

*Танок*

коли вночi

лиш двi душi танцюють

пристрастi танок

коли стиха лине шепiт

губ малюе, вичерчуе свое

зароджуе вiдлуння

тремтiння рук пришвидшуе

той божевiльний свiт

тi оберти навколо

танцюють двое

лиш двi душi

лиш кроки в тишi

*Глупость*

Кислота на губах

Холодной желчью застынет

Некогда близкий чужой взгляд

Тонкие грани разрежет

Остриями слова льдинами лягут

Души в разрыв черно-белой

Стеной. Губы в изгибе ложью

Изжогой плюют

Холод вокруг, ладони не греют