Психологія спільнот і аналіз людського "Я"

Вiн розрiзняе набутий чи штучний i особистий престиж. Перший виникае завдяки iменi, багатству, репутацii; престиж (привабливiсть) думок, лiтературних i художнiх творiв виникае завдяки традицiям. Оскiльки у всiх випадках вiн корениться в минулому, то дае мало матерiалу для розумiння цього загадкового впливу. Особистий престиж мають небагато осiб, якi завдяки ньому стають вождями; все скоряеться перед ними нiбито пiд впливом магнетичного зачарування. Однак будь-який престиж залежить також i вiд успiху й може зникнути через якусь невдачу.

У нас не склалося враження, що у Лебона роль вождя й значення престижу мають правильний зв’язок з таким видатним описом масовоi свiдомостi.

ІІІ. Іншi оцiнки колективного душевного життя

Ми скористалися викладом Лебона як вступом, оскiльки вiн, надаючи великого значення несвiдомому душевному життю, цiлком суголосний нашим власним психологiчним поглядам.

Але ми змушенi сказати, що власне жоден iз постулатiв цього автора не е чимось новим. Все те, що знеособлюе й принижуе, що вiн говорить за прояви масовоi свiдомостi, вже було виголошено до нього iншими авторами з такою ж визначенiстю й такою ж ворожiстю; все це неодноразово вже повторювалося вiд найдавнiших часiв лiтератури мислителями, державними людьми й поетами[7 - Див. текст i покажчик лiтератури в «Psychologie der Kollektivit?ten» B. Kraskovic (молодший). Переклад з хорватськоi Siegmund von Posavec’a. Vukovar, 1915.]. Обидва постулати, в котрих мiстяться найважливiшi погляди Лебона, постулат про колективне сповiльнення iнтелектуальноi дiяльностi й постулат про пiдвищення афективностi в натовпi, були нещодавно формульованi Сiгеле[8 - Див. Walter Moede, «Die Massen-und Sozialpsychologie im kritischen ?berblick», Zeitschrift fur p?dagogische Psychologie und experimentelle P?dagogik von Meumann und Scheibner, XVI, 1915.]. Особливостями викладу Лебона залишаються лише обидва погляди несвiдомого й порiвняння з душевним життям первiсних народiв. Але й вони, звiсно, проголошувалися часто й до нього.

Але бiльше того: опис i оцiнка масовоi свiдомостi у тому виглядi, в якому iх пропонують Лебон та iншi автори, зовсiм не залишилися непохитними. Немае жодного сумнiву в тому, що всi цi ранiше описанi феномени масовоi свiдомостi були правильно вiдзначенi; але можна вiдзначити також i iншi, дiаметрально протилежнi прояви спiльноти, на пiдставi яких можна дати набагато бiльш високу оцiнку масовоi свiдомостi.

Вже Лебон був готовий визнати, що за деяких обставин моральнiсть натовпу може бути вищою, нiж моральнiсть iндивiдiв, з котрих вiн складаеться, i що лише натовп здатен на величезну безкорисливiсть i самопожертву.

«Особисте зацiкавлення дуже нечасто бувае могутнiм рушiем у натовпi, тодi як у окремого iндивiда воно посiдае чiльне мiсце».

Іншi вважають, що взагалi лише суспiльство е iнстанцiею, котра встановлюе iндивiду норми моральностi, тодi як окрема людина зазвичай вiдстае у певному розумiннi вiд цих великих вимог, або що за виняткових станiв у натовпi виникае феномен захоплення, завдяки якому можливi чудовi вчинки спiльнот.

Щоправда, стосовно iнтелектуальноi дiяльностi слiд визнати, що найважливiшi результати розумовоi працi, вiдкриття, що викликали значнi наслiдки, вирiшення проблем – все це доступне лише iндивiду, котрий працюе на самотi. Але й душа спiльноти здатна на генiальну духовну творчiсть, як це доводить перш за все мова, потiм народна пiсня, фольклор i т. iн. А крiм того, невiдомо, скiльки мислителiв i поетiв зобов’язанi своiм натхненням тiй спiльнотi, у котрiй вони живуть; можливо, вони е швидше виконавцями духовноi роботи, у котрiй одночасно беруть участь iншi.

З огляду на цi помiтнi суперечностi здаеться, що робота психологii спiльнот повинна лишитися безрезультатною. Однак легко знайти вихiд, що давав би нам надiю щасливо вирiшити завдання. Пiд спiльнотами, ймовiрно, розумiли найрiзноманiтнiшi утворення, що потребували вiдокремлення. Виклад Сiгеле, Лебона та iн. авторiв стосуються недовговiчних спiльнот, що утворюються нашвидкуруч з iндивiдiв рiзного роду, об’еднаних скороминучим зацiкавленням. Поза сумнiвом, що характер революцiйних спiльнот, а особливо Великоi французькоi революцii, справив вплив на iх зображення. Протилежнi твердження грунтуються на оцiнцi тих стабiльних спiльнот чи тих суспiльств, у котрих люди проводять свое життя, котрi втiлилися в суспiльнi iнституцii. Спiльноти першого типу спiввiдносяться з другими так, як короткi, але високi хвилi – з довгими хвилями, що утворюються на неглибоких мiсцях.

Мак Дугал, котрий спирався у своiй книзi «The Group Mind»[9 - Cambridge, 1920.] на цю ж саму згадану вище суперечнiсть, знаходить ii вирiшення в органiзацiйному моментi. У найпростiшому випадку, каже вiн, спiльнота (group) не мае взагалi жодноi органiзацii або мае органiзацiю, що не варта уваги. Вiн позначае таку спiльноту як натовп (crowd). Однак вiн визнае, що натовп людей зiбрати нелегко, без того щоб у ньому не утворилися, принаймнi, першопочатки органiзацii, що саме в цих простих спiльнотах особливо легко помiтити деякi основнi факти колективноi психологii. Для того щоб iз випадково зiбраних учасникiв людського натовпу утворилося щось на зразок спiльноти в психологiчному розумiннi, необхiдною умовою е деяка спiльнiсть iндивiдiв одне з одним: спiльний iнтерес до об’екта, однорiдне почуття в певнiй ситуацii i (я б сказав, внаслiдок цього) певна мiра здатностi справляти вплив одне на одного. (Some degree of reciprocale influence between the mem-bres of the group). Чим сильнiша ця спiльнiсть, тим легше утворюеться з окремих людей психологiчна спiльнота й тим дивовижнiше проявлятиметься демонстрацiя масовоi свiдомостi.

Найдивовижнiшим i в той же час найважливiшим феноменом спiльноти е пiдвищення афективностi, що з’являеться у кожного iндивiда (exaltation or intensification of emotion). На думку Мак Дугала, можна сказати, що навряд чи за iнших умов афекти людини сягають такого рiвня, як це вiдбуваеться в спiльнотi, i, таким чином, учасники зазнають приемних вiдчуттiв, коли втрачають почуття свого iндивiдуального вiдособлення, вiддаючись безмежно своiм пристрастям i зливаючись у цьому зi спiльнотою. Таке захоплення iндивiдiв Мак Дугал пояснюе, спираючись на так названий ним «principle of direct induction of emotion by way of the primitive sympathetic response», тобто на вже вiдому нам заразливiсть почуттiв. Суть полягае у тому, що помiтнi ознаки афективного стану здатнi викликати автоматично той же афект у спостерiгача. Цей автоматичний гнiт буде тим сильнiший, чим у бiльшоi кiлькостi людей спостерiгатиметься одночасно цей афект. Тодi в iндивiда замовкне критика, й вiн дасть затягнути себе в цей афект. Але при цьому вiн пiдвищуе збудження iнших iндивiдiв, що вплинули на нього, i таким чином пiдвищуеться афективний заряд окремих iндивiдiв шляхом взаемноi iндукцii. При цьому, поза сумнiвом, дiе щось на зразок нав’язливоi iдеi зрiвнятися з iншими, чинити заодно з багатьма. Грубiшi й простiшi почування мають бiльше шансiв поширюватися таким шляхом у натовпi.

Цьому механiзмовi пiдвищення афекту сприяють ще деякi iншi впливи, що виходять зi спiльноти. Спiльнота справляе на iндивiда враження необмеженоi сили й нездоланноi небезпеки. Вона на одну мить стае на мiсце всього людського суспiльства, що е носiем авторитету, чиiх покарань бояться, в догоду котрому накладають на себе стiльки сповiльнень. Інколи небезпечно знаходитися у протирiччi з нею i, навпаки, безпечно наслiдувати приклади, що оточують i, якщо треба, то навiть «вити по-вовчому». Скоряючись перед цим новим авторитетом, треба вилучити з дiяльностi свою попередню «совiсть» i пiддатися при цьому спокусливiй перспективi отримання задоволення, що е результатом скасування сповiльнень. Як наслiдок, в цiлому не так вже й дивно, коли ми дiзнаемося, що iндивiд у спiльнотi чинить такi речi, вiд яких вiн би вiдвернувся за своiх звичайних життевих обставин, i ми можемо навiть сподiватися, що ми таким шляхом проллемо деяке свiтло на ту темну сферу, яку зазвичай огортають загадковим словом «навiювання».

Мак Дугал теж не заперечуе проти постулату про колективне сповiльнення iнтелектуальноi дiяльностi у спiльнотi. Вiн говорить, що нижчий iнтелект опускае до свого рiвня вищий; i той сповiльнюеться у своiй дiяльностi, оскiльки пiдвищення афективностi взагалi створюе несприятливi умови для правильноi розумовоi роботи, оскiльки iндивiди заляканi спiльнотою i iх розумова робота не вiльна, а також оскiльки у кожного iндивiда зменшене усвiдомлення вiдповiдальностi за своi вчинки.

Загальна думка про психiчну дiяльнiсть у простiй, «неорганiзованiй» спiльнотi лунае вiд Мак Дугала не бiльш дружньо, нiж вiд Лебона: вона надмiру збуджена, iмпульсивна, пристрасна, непостiйна, непослiдовна, нерiшуча й при цьому легко переходить до крайнощiв; iй доступнi лише брутальнiшi пристрастi й простiшi почування; вона надзвичайно вразлива, легковажна у своiх судженнях, нестримна у своiх думках, сприйнятлива лише до найпростiших i найнедосконалiших висновкiв i аргументiв. Їi легко спрямовувати й залякувати, вона не мае усвiдомлення провини, самоповаги й вiдчуття вiдповiдальностi, але вона готова перейти вiд усвiдомлення своеi сили до всiляких злочинiв, на котрi ми можемо очiкувати лише вiд абсолютноi й безвiдповiдальноi сили. Отже, вона поводить себе швидше як невихована дитина чи як пристрасний дикун, що вирвався на волю в чужiй для нього ситуацii; в гiрших випадках поведiнка спiльноти схожа бiльше за все на поведiнку зграi диких тварин, анiж на натовп людей.

Оскiльки Мак Дугал протиставляе поведiнку високоорганiзованих спiльнот зображенiй тут поведiнцi, то нам буде особливо цiкаво дiзнатися, у чому полягае ця органiзацiя i якими чинниками вона створюеться. Автор нараховуе п’ять таких «principal conditions» для пiдняття духовного життя спiльноти на вищий рiвень.

Першою головною умовою е певний ступiнь постiйностi у складi спiльноти. Ця постiйнiсть може бути матерiальною або формальною; перше – коли однi й тi самi особи залишаються протягом тривалого часу в спiльнотi, друге – коли всерединi спiльноти iснують певнi ролi, розподiленi мiж особами, що змiнюють одна одну.

Друга умова: у iндивiда, що входить до спiльноти, з’являеться певне уявлення про природу, функцii, дiяльнiсть i вимоги спiльноти, й результатом цього може таким чином стати почуття вiдношення до спiльноти в цiлому.

Третя умова: спiльнота утворюе зв’язок з iншими, подiбними до неi спiльнотами, але все ж таки вiдмiнними вiд неi багатьма пунктами, тож вона нiби змагаеться з ними.

Четверта умова: спiльнота мае традицii, звичаi й настанови, котрi особливо поширюються на стосунки ii спiвучасникiв один з одним.

П’ята умова: в спiльнотi iснуе розмежування, що полягае у розмежуваннi й диференцiюваннi роботи, котра випадае на долю iндивiда.

За дотримання цих умов нiвелюються, на думку Мак Дугала, психiчнi дефекти спiльнот. Вiд колективного зниження iнтелектуальноi дiяльностi вберiгають себе тим, що не надають спiльнотi дозволу на вирiшення iнтелектуальних завдань, а доручають iх окремим особам, що беруть участь у спiльнотi.

Нам видаеться, що умови, котрi Мак Дугал вважае «органiзацiею» спiльноти, бiльш правомiрно можуть бути описанi по-iншому. Завдання полягае у тому, щоб надати спiльнотi саме тих якостей, котрi були характернi для iндивiда й котрi згладилися у нього в спiльнотi. Бо iндивiд мав – поза примiтивною спiльнотою – свою сталiсть, свою самосвiдомiсть, своi традицii i своi звички, свою особливу працездатнiсть i свою життеву лiнiю; вiн був вiдокремлений вiд iнших iндивiдiв, з якими мав суперництво. Цю своерiднiсть вiн втратив на якийсь час завдяки своему входженню до «не-органiзованоi» спiльноти. Якщо вбачати мету в тому, щоб надiлити спiльноту атрибутами iндивiда, то слiд пригадати про влучне зауваження В. Троттера[10 - «Instincts of the herd in peace and war». London, 1916.], котрий вбачав у схильностi до створення спiльноти бiологiчне продовження багатоклiтинностi всiх вищих органiзмiв.