Принц На Білому Коні

Принц На Бiлому Конi
Андрей Николаевич Горбонос

"– Ой, а Ви хто? – здивувалася Ганна, побачивши на порозi чоловiка рокiв тридцяти, непоказного виду, у старому плащi, бруднiй в'язанiй шапочцi, iз щетиною на обличчi.

– Вiтаю, панi Ганно! Я – Ваш Принц НаБiлому Конi! – зi щирим та добрим поглядом сказав чоловiк i вiд нього повiяло дводенним перегаром.

– А де ж кiнь? – посмiхнулася вона.

– У лiфтi сидить – чатуе, щоб той не поiхав, – все також щиро вiдповiв Принц, – Ганно, збирайтеся, ми негайно iдемо до мого палацу! …"

Так починаеться ця незвичайна повiсть. Автор змiг поеднати в одне цiле такi рiзнi поняття, як кохання, загадка, iронiя i прихований мiстичний символiзм! Із-за чого деякi критики вважають автора члем таемноi масонськоi ложi, що дiе в Украiнi.

Нетрадицiйне i колоритне, але в той же час просте i життеве оповiдання! Одним словом – приголомшливо!

Андрей Горбонос

Принц На Бiлому Конi

Всi персонажi цього твору – вигаданi, а збiги з будь-якими особами i обставинами – випадковi. Тiльки Бiлий Кiнь – реально iснуе.Клянуся, сам його зустрiчав i особисто з ним знайомий.

Глава 1

– Ой, а Ви хто? – здивувалася Ганна, побачивши на порозi чоловiка рокiв тридцяти, непоказного виду, у старому плащi, бруднiй в'язанiй шапочцi, iз щетиною на обличчi.

– Вiтаю, панi Ганно! Я – Ваш Принц НаБiлому Конi! – зi щирим та добрим поглядом сказав чоловiк i вiд нього повiяло дводенним перегаром.

– А де ж кiнь? – посмiхнулася вона.

– У лiфтi сидить – чатуе, щоб той не поiхав, – все також щиро вiдповiв Принц, – Ганно, збирайтеся, ми негайно iдемо до мого палацу!

– Чому це я повинна з Вами кудись iхати? – стримано запитала вона.

– Так ти ж мене все життя чекала! Щоб я приiхав i забрав тебе!

– Ви себе з кимось плутаете! – випалила дiвчина та спробувала зачинити дверi, але Принц встиг пiдставити ногу.

– Ганя, тiльки не дуркуй! Я не маю часу на всi цi фiглi-мiглi! Негайно вдягайся i поiхали!

– Та пiшов ти! – нарештi вона змогла вiдштовхнути його i зачинитися.

– От стерво! – Принц вдарив кулаком у дверi, – якого ж бiса мрiяла тодi!?

Не дочекавшись вiдповiдi, повернувся i зайшов у лiфт.

– Якось грубо, не по-людськи ти з нею, сказав Бiлий Кiнь.

– Та я хотiв по-доброму, а вона он як… – з прикрiстю процiдив Принц.

– А я б тобi навiть вiдчиняти не став брудний якийсь, неголений, – Бiлий Кiнь сплюнув на пiдлогу.

– Набридло все! Кожен день цi молоденьки дурепи, трясця його! І до кожноi ще потрiбно пiдхiд знайти! А я вже вичерпав себе, розумiеш, ви-чер-пав! Це рокiв зо три тому я пожартувати i причарувати мiг, а зараз… – Принц втомлено махнув рукою.

– Кiнчати з цим треба, – сказав Бiлий Кiнь i загасив недопалок об стiну.

– Та ти що?! Їх ще он скiльки, а нас тiльки двое. Якщо не ми, то хто буде цим займатися?

– Гаразд, як скажеш! Кошти на дорогу е?

– У мене-то е, а в тебе?

– А я знову зроблю вигляд, що випадково потрапив до автобусу.

Принц вийшов з пiд'iзду, а за ним, кульгаючи, йшов Бiлий Кiнь.

Глава 2

Останнiй рейс. Автобус був порожнiм. Втомлений вiд баталiй з пасажирами, кондуктор спав. Принц згаслим поглядом дивився у вiкно i м'яв руками свою шапочку.

– Про що думаеш? – запитав Бiлий Кiнь.

– Про вiчне, – зiтхнув Принц, не зводячи погляду з вiкна.

– Та невже? – хмикнув Кiнь, – ну звiсно ж про вiчне – про кохання. Про що ти ще можеш думати? – глузливо продовжив: – І кому воно потрiбно, це твое кохання? Поглянь на себе, на кого ти став схожий? Скiльки панянок ти вже привозив до свого палацу? Сотню чи двi? І що? Нi, звичайно, спочатку все чудово: бал, вiршики iм читаеш, пiснi спiваеш, бурхлива нiч… Але ж вони через мiсяць тiкали вiд тебе, пiсля того, як просили купити iм пральну машинку, а ти змушував iх прибирати у моiй конюшнi…

– Багато ти розумiеш, – огризнувся Принц, – втiкали – то значить, не любили мене по-справжньому. Вважали: забере iх до себе Принц На Бiлому Конi i ось тобi щастя! А як сорочку менi випрати власними руцями, то куди iх кохання й дiваеться.

– А в конюшнi навiщо прибирати змушував?

– Так смердить же твое лайно на весь палац! Зрозумiй, кохання повинно пройти випробування. А цi, як ти називаеш «панянки», злякалися перших труднощiв. Я хоч i Принц, але моi бiологiчнi потреби на цей статус уваги не звертають.

– От холера на то кохання, – пробучав Кiнь i хотiв було запалити, але Принц тицьнув лiктем пiд ребро, вказуючи на кондуктора. – Дурень, зараз прокинеться – пiшки пiдеш…

– Лишень кохання в твоiй макiтрi, – Бiлий Кiнь сховав цигарки, – ото привiз панночку у палац, задовiльнив би своi бiологiчнi потреби… i вiдправив би додому мрiяти про тебе далi.

– Ну, скiльки тобi казати: то вам, тваринам, кохання не потрiбне. У вас iнстин-кти! Зрозумiв? Схотiлося самку одразу… хм… впорався i вмить забув. А ми – Люди, тим i вiдрiзняемося вiд вас, що кохати вмiемо.

– Це я тварина!? А скiльки раз я тебе з поля битви на собi виносив, забув!? Останнiй раз, мiж iншим, коли рятував тебе, менi ЛЮДИНА в дупу стрiлою засадила! Тепер кульгаю ось, – образившись, Бiлий Кiнь замовк.

– Ага, коли через мiсяць поневiрянь пустощами Монголii ти корову угледiв! І де вона там взялась – не розумiю? Забув, як ти на неi з-заду наскочив, не виймаючи стрiли з дупи? Ти ж, гiгант статевий, про мене забув! Я тодi поранений у сiдлi ледве тримався! І що, тебе це зупинило?! Ха! Я навiть не знаю, як вона, бiдна, пiсля тебе, збоченця – отелилася чи окобилилася? Ти iй хоча б листiвку вiдправив? А твоiх дiточок як назвала, знаеш?

Бiлий Кiнь не вiдповiдав.

– Отож-бо й воно! – переможним тоном промовив Принц i до кiнцевоi зупинки обидвое мовчали.

– Приiхали, – сказав Принц, – ти вже менi пробач, наговорив тобi казна-що.

Бiлий Кiнь все ще мовчав.

– А хочеш, я сам у конюшнi лад наведу?