Божевільна історія емансипації однієї Стейсі Адлер

На порозi будинку, де Стейсi винаймала квартиру, ii зустрiв добродушний господар.

– Мiс Адлер, все гаразд?

– Пиздець як гаразд, – вона обiйняла чоловiка рокiв сорока, – я порвала з цим йобаним виродком, йому потрiбна була тiльки моя… – господар перебив дiвчину.

– Не треба, скажiть культурно.

– Вiн бачив у менi тiльки вагiну на нiжках, – зiтхнула Стейсi, – хочу свiй улюблений бургер.

– Я принесу у вашу квартиру, тiльки вдягнiть бодай футболку, не треба в лiфчику ходити.

– Це мiстер Седлер, вiн дав менi квартиру, про яку навiть не знае мудила. Седлер единий, кому я можу довiряти.

Покуштувавши бургер, дiвчина заснула прямо на диванi.

Пробудження рано-вранцi було не найприемнiшим, особливо пiсля такоi ночi. Єдиним порятунком для Стейсi став бiлий порошок, що вже був розсипаний на столi. «О-о-оу, дорогий чекав мене.», подумала вона, i знайшовши кредитку зробила кокаiнову дорiжку, i засмоктала носом ii в себе, шлiфанула все це горiлкою прямо з пляшки, i новi сили наповнили дiвчину. Бляха, де ж вiн, тiльки зараз вона не змогла знайти свiй айфон.

– Пиздець, – зiтхнула вона, зрозумiвши, що смартфон залишився в накидцi, яка, своею чергою, залишилася в колишнього.

Стейсi взяла з собою почату пляшку горiлки, i так швидко побiгла сходами на перший поверх, що збила чоловiка на сходах.

– Дивись, куди преш стерво! – пiсля цих слiв чоловiка дiвчина завмерла спиною до нього. – Що встала, думаеш, узяла горiлку i все можна бухати пiшла? – як тiльки хлопець пiдiйшов до неi впритул, жiнка повернулася обличчям. – Я не знав, вибачте менi! – вiн дiзнався, хто перед ним. А дiвчина без емоцiйно пiдняла пляшку горiлки i з усiеi сили вдарила незнайомця по головi.

– Вибачення приймаються, – спокiйно вiдповiла вона i пiшла далi. «Вау!» бiля самих дверей на вулицю була, найiмовiрнiше бита яка не мала власника, але миттю знайшла господиню.

Блукаючи вулицею, Стейсi натрапила на натовп дiтей, що оточили ii, всi вони дивилися на дiвчину, адже виглядала вона дуже яскраво: чорний топ, яскравi штани з купою ременiв, що звисали з бокiв, рожевi кеди, волосся, що переливаеться рiзними квiтами, татуювання, ще i бита, яку Стейсi круто несла на плечi.

– Дiти вiдiйдiть! – до натовпу пiдiйшла жiнка, мабуть мама дитини з групи. – Це вона.

– Хто? – спитав хлопець iз натовпу.

– Вона схожа на героiню кiна! – вигукнула дiвчинка, яка спробувала доторкнутися до ноги дiвчини. Але Стейсi гарним оборотом взяла биту з плеча, i з зусиллям тицьнула нею в грудну клiтку дiвчинки, завдаючи бiль i вiдштовхуючи дитину вiд себе, поки дiвчинка не впала на асфальт у сльозах. Дiти миттю вiдiйшли вiд небезпечноi дiвчини. А зла жiнка кинулась на Стейсi.

– Може ти i пiд машонкою Томаса, але це переходить усi межi! Якщо ти зараз же, не вибачишся у моеi дочки, я телефоную 911.

– Вибачаюсь, – Стейсi хитро посмiхнулася, – за те, що вдарила вас! – Адлер змахнула битою, i завдала удару по лiвiй нозi жiнки, вiд чого та з болючим криком упала на бiк, тримаючись за колiно.

– МАМА! – закричала дiвчинка, що плакала, i почала звати батька: – ТАТО! ТАТО НА МАМУ НАПАЛИ! – не минуло хвилини, як до бiйки бiг не тiльки батько, i чоловiк постраждалоi родини, а й небайдужi чоловiки.

– Ти що твориш, лицемiрна ти пизда! – кричав обурений чоловiк.

– Я не пизда, це ти пизди! – Стейсi висловилася спрямовуючи биту на агресора.

– Ще якась пиздота!

– Нiяка я не пизда! – Заперечувала Адлер.

– Цю курву треба заземлити!

– Давай Джеку, так! Дай iй звиздюлiв! – жвавого чоловiка пiдтримував хтось iз натовпу.

– Ах ти ж курва, тобi пизда! – розмахуючи кулаками, Джек побiг на дiвчину.

– Сам ти пизда! – один помах битий, i той б'е чоловiка в бiк, а другим ударом, дiвчина добивае його в iнший бiк. – Перший! – ще один хлопець спробував пiдiйти ззаду, i почав душив Стейсi! Але та рiзко вдарила ногою назад, потрапляючи мiж ноги нападнику. Рiзко повернувшись, вона щосили ударила чоловiка по головi, вiд чого бита залилася кров’ю, дiвчина зареготала, а тiло з пробитим черепом впало на асфальт. – Другий! Хто ще?! – вона радiла перемозi, так бiльше охочих здобути зiркою, Адлер посмiхнулася, обтрусила биту, i пiшла далi, попутно штовхнувши роззяву на тротуарi.

Повернувшись у мерiю, охорона з радiстю провела мiс Адлер до мера, адже той чекав на неi, i хотiв вибачитися, але як побачив закривавлену биту, запитав:

– Чим моя бестiя займалася сьогоднi?

– Я не твоя бестiя, i не твоя пизда, поверни мiй айфон!

– На столi. Стейсi, на битi кров?

– Малиновий джем, захуячила одного яйценосця по дорозi, – забравши накидку та смартфон, дiвчина також потай взяла улюблений браслет колишнього, з великим смарагдом, i попрямувала до виходу. – Нi. Це моя вiдповiдь. Я вже не твоя iграшка. Прощай мудодзвiн! – iдучи, Стейсi та швейцару врiзала битою по яйцях. – Вiн постiйно вирячився на мою дупу! Купи нового!

***

Як тiльки Стейсi Адлер покинула кабiнет, мер покликав помiчника.

– Лям баксiв за голову цiеi курки. Надрукуй кiлька тисяч екземплярiв з ii фоткою та сумою нагороди. Настав час вiдкрити сезон полювання на мiс Адлер.

– Чи я знала, що мене вiдкриють полювання? Нi. Вiн мудак, у нього нiчого не вийде. Мене нiкому не спiймати! Я ж швидко бiгаю! Менi дуже сподобалася бита, залишу ii собi. До речi, пiсля того, як я забрала айфон, то поiхала додому на таксi, переодяглася, i вночi пiшла до бару. А що було далi ти вже знаеш, я повернулася куди треба!

Епiзод 2. Крутi чiки

На мiсце мерii, що горить, миттю прибули екстренi служби.

– Один труп, детектив, – офiцер пiдiйшов до свого боса, – чоловiк за кермом машини, експертиза скоро дiзнаеться, хто вiн, тiло сильно постраждало.

– Тш-ш-ш, – чоловiк детектив вiдпив пива, передав пляшку помiчниковi i пiдiйшов до машини, – вiн помер не вiд вибуху… – детектив розглядав обгорiле тiло, яке вже поклали на дорогу, – на шиi ледь помiтний розрiз, напiвкруглий, керамбiт, удар був, – детектив пiдiйшов до дверей водiя, i представивши в руцi керамбiт, почав проводити рукою по можливiй траекторii удару, – правша. Стейсi Адлер i Томас порвали. Графiтi у нас пiд ногами. Що ж, цим вчинком мiс Адлер вiдкрила сезон полювання на себе. Повiдомте всi морги, щоб чекали ii. Вона так багато хернi творила, що довго дiвчинка не протягне, ми теж полюемо на неi.

– Рей! – до детектива прибiгла дiвчина з планшетом у руках. – Томас дае мiльйон доларiв за голову Адлер. Вона й дня не протягне.

– Спасибi Картер, – детектив узяв свою помiчницю за руку, i вiдвiв ii вбiк, – спiймай, або завали цю суку, скажи менi, доставим цю чувиху до Томаса, i кожному по пiвмiльйона доларiв.

– А нашi? – перепитала дiвчина.

– Нiкому нi слова, спокiйно ведемо розслiдування, неактивно шукаемо Стейсi по рапортах i активно шукаемо для себе. Кулачок? – Рей пiдставив руку, а Картер з радiстю дала йому кулачок.

– За справу, бос!

– Прокинувшись рано-вранцi, я почувала себе чудово. Мене бiльше не сковували стосунки з цим мудозвоном.

На радощах, одягнувши найкращий костюм: рожевий широкий топ, класна прозора курточка з гуми та легiнси з космiчними малюнками. І пiшла до спортзалу, себе треба тримати у формi. Займаючись своею улюбленою справою – бiгаючи на бiговiй дорiжцi, я звернула увагу на дiвчину з рожевим волоссям, карими очима, привабливою зовнiшнiстю та крутими малюнками бiлих хмар замiсть стрiлок, що бiгала на сусiднiй дорiжцi. Ну як я, вона вирячилася на мене.

– Я не по дiвчатах, – спокiйно вiдповiла, Стейсi дивлячись у вiддзеркалення у тонованому вiкнi, там саме збиралася якiсь люди позаду дiвчат, яких Адлер побачила вперше.

– Шо? Я не за те. Ти та скажена чiка, яку всi ненавидять? – практично шокуюче запитала незнайомка Стейсi, яка зупинила дорiжку i копалася в рожевiй сумцi на поясi.