Божевільна історія емансипації однієї Стейсі Адлер

– Не називай мене чiкою, я згодна на мадам, ледi, i iнодi, стерво, – задерикувато вiдвела Адлер, попутно пiдпалюючи гнiт динамiтноi шашки. – Кинь цю штучку, будь ласка! – Стейсi передала шашку незнайомцi, а та з переляку кинула ii назад у натовп.

– Бляха! Блiн якого хрiна?! – пролунав вибух, i трьох чоловiкiв так добре покалiчило. А незнайомка в шоцi трималася за голову, дивлячись на чоловiкiв, що кричать.

– Та колишньому не спиться, я кинула його, ось вiн i хоче мене вбити…

– Ну, я так думала, що це iбанафт вiдправив цих придурошних за мною. Коли я збiгала, то не знала, що за мною полюе все, бляха мiсто! Ну чи тiльки тi, кому я щось зробила, а це чоловiк п’ять… десяткiв. Але я там, начебто, збiгаю…

Схопивши вогнегасник, Стейсi розбила скло, схопила свою напарницю за руку, щоб вистрибнути у вiкно, але та чинила опiр.

– Ходiмо зi мною, коли хочеш жити! Не кожнiй цiй пропоную!

– Ладно, бiжим! – вистрибнувши у вiкно, дiвчат зустрiчали копи з пушками.

– Бляха… – сумно промовила Стейсi, i дiстали з топа бiлу хустку, – здаюся.

– Звiздець, – засмутилася й незнайомка.

[в той самий час]

– Сука вкрала мiй браслет! – Томас аж пiдстрибнув вiд злостi!

– Томасе, у вас багато бабла, купiть новий смарагд.

– У жопу камiнь! – вiн скинув усi речi зi столу. – На ремiнцi браслета лазером нанесено код доступу до банкiвського сейфа, там до пизди мiльйонiв у облiгацiях, цiнних паперах та камiннi! Ось чому я так нервуюсь!

– Ви ж мер, прийдiть i змiнiть код доступу.