Оценить:
 Рейтинг: 0

Подорож

Год написания книги
2016
Теги
1 2 >>
На страницу:
1 из 2
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Подорож
Емма Андiевська

«Подорож» Емми Андiевськоi – збiрка новел, яка характеризуеться численними експериментами з формою та змiстом, домiнуванням сюрреалiстичних мотивiв***. Авторка спонукае читача до нетрадицiйного погляду на реальнiсть, де возвеличуються малi речi i спрощуються – вагомi. Свiтову славу письменницi принесли прозовi твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапiта», «Тигри», «Казка про яян», поетичнi збiрки «Народження iдола», «Наука про землю», «Вiлли над морем», «Мiражi», «Мiста-валети», «Шухляднi краевиди» та iн. Емма Андiевська – украiнська письменниця та художниця, яка працюе у стилi сюрреалiзму та герметизму.

Емма Андiевська

ПОДОРОЖ

Новелi

НАРОДЖЕННЯ ІДОЛА

(Сонет)

Немов з потвор зiрвали леп,
Ще праземних, – i кров, як лико.
(Вiн сам, вiн нi з чиеi ласки!)
Об темiнь розпластавши лоб,

Дивився в цей свiт: горна лип
Виходили з грунтiв, як спека.
З природи вирiзано спокiй,
І звiрам бракувало лап

Пiдвестися. І серед сну
На кониках побiльшивсь нiмб.
Собаки омивали мiсяць,

Що тiнi фавнам розпиляв.
Закон: його прийняти мусять,
Якщо не зважаться спалить.

КУПІВЛЯ ДЕМОНА

Беручись за ручку своiх дверей, Д. захотiв купити демона. Вiн побiг, боячись, що зачиняться крамницi, деякi й дiйсно вже були зачиненi, але ще встиг.

Продавщиця саме спускала на вiтрину жалюзi, коли Д., задихавшись i вибачаючись за пiзню годину, попросив продати демона.

Продавщиця взяла драбину, приставила ii до полиць, полiзла, зняла демона з верхньоi полицi, обтрусила з нього пил, запакувала в лискучий папiр, перев’язала шнурком, клацнула клявiшами каси i, погасивши свiтло, перетворилась на драбину.

Д. дуже вдоволений вийшов з демоном пiд пахвою. Нарештi вiн мав власного демона, йому цього вже давно хотiлося, аж дивно було, чого ранiше вiн не купив, але тодi, певно, ще не прийшов на це час.

На вулицях продавали вечiлнi газети й запалювали лiхтарi. Пiд лiхтарями стояли полiцаi i iли тiстечка.

Д. мiцнiше притиснув рук;ю пакунок, щоб вiдчути куплене. Оминути собор, кiлька крокiв – i дома, i, уявляючи собi обличчя жiнки, дiтей, що його чекали, вiн посмiхнувся.

– Ти купив собi молодого демона!

Д. глянув у напрямку голосу. У нiшi собору стояв святий з вiдбитою рукою i кивав Д. пiдiйти ближче.

Д. було дуже незручно.

– Так, я маю власного демона…

– Знаеш, – продовжував святий, нiби не помiчаючи, що Д. незручно, – у мене ревматизм – моя нiша трохи протiкае, i пiсля того, як менi вiдiрвало руку при одному з повiтряних нападiв, я почуваю бiль саме в тому вiдiрваному шматку руки. Це сталося дуже давно, але я нiяк не вiдвикну. Правда, дивно?

– Це я намовив його гукнути тебе, – позiхнув над нiшею пiвень i повернувся до Д.

– Вiн набрид менi своiми iсторiями про ревматизм у вiдбитiй руцi – я дуже пiдозрiваю, що в нього нема нiякого ревматизму, що вiн це вигадав вiд нудьги, та й про вiдбиту руку менi щось не все ясно – я знаю його iсторii напам’ять, навiть з кiнця до початку. Ревматизм його едина тема, яку вiн розповiдае на всi лади. Взимку це ще нiчого, але влiтку! Не бiйся, – заспокоiв пiвень Д., помiтивши, що той зиркае на святого, – вiн не може образитися, вiн святий. Мiй фах пускати милянi баньки. Я люблю всю нiч видувати iх, i тепер навеснi для цього саме найкраща пора, але потрiбне зосереджен ня, а вiн менi заважае. Як я люблю милянi баньки! Мiж iншим, так як я, нiхто не вмiе iх видувати. Не подумай, що я зарозумiлий. Щиро кажу – нi. Зрештою вистачае подивитися на пiвня, що стоiть на другому боцi собору i славиться пусканням баньок, щоб збагнути мое мистецтво. Вiн супроти мене нiщо, профан. Бо дiйсно лише я досконалий у цьому.

І вiн для наочности видув гiрлянди крокодилоподiбних, мушльоподiбних, круглих, видовжених, помаранчових, жовтих, червоних, чорних i срiблястих баньок.

– Ти маеш власного демона, – згадав пiвень – До побачення.

І вiн повернувся хвостом до Д.

– Д., – мовив святий, струшуючи з одягу милянi баньки, – ти маеш демона, отже ти тепер…

Вiн раптом забув, що хотiв сказати, махнув рукою й замовк.

На розi проiхав трамвай. Д. ще трохи постояв i пiшов, йому перехотiлося йти додому.

Уперше за все життя Д. почув себе iнакшим. Спинившись перед вiтриною, вiн обережно помацав пакунок з демоном. Демон був м’який i приемний. «Нi, – подумав Д., – я ще не хочу, щоб вiн говорив», – i рiшуче пiдiйшов до будинку, де мешкав. На дверях йому кинулися в вiчi металевi квiточки, набитi посерединi колом, на якi вiн ранiше не звертав уваги.

Д. подзвонив, дверi вiдчинилися, i вiн став пiдiйматися схiдцями вгору, коли дверi портьершi розтулилися, i син ii висунувся в щiлину й меланхолiйно зiдхнув:

– О, ви маете демона!

Д. зробив вигляд, що не почув, i прискорив кроки. Але тепер, як на команду, з усiх дверей висувалися сусiди, вигукуючи:

– Ви маете демона!

– І що коштував демон?

– Вiн приручений чи нi?

Д. здавалося, що вiн роками пiдiймаеться по сходах. Цi хами, що це iх обходило! Хами не вгавали.

– Се-се-се! – прошипiв Д., перекрививши обличчя й висунувши iм язика.

– Ага! – вирвалося з полегшенням у сусiдiв, i вони, заспокоенi й задоволенi, позачиняли за собою дверi.

На порозi Д. чекала жiнка. Вона помогла йому зняти пальто, i вiн аж пошкодував, що не взув калош, так йому забажалося iх зняти.

У кiмнатi дiти гралися кiшкою, що крутила хвостом i нявкала.

Д. поклав пакунок на стiл i сказав:

– Тепер ми маемо власного демона.
1 2 >>
На страницу:
1 из 2