Оценить:
 Рейтинг: 0

Ліана-майбутня цариця Океанії

1 2 3 >>
На страницу:
1 из 3
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Лiана-майбутня цариця Океанii
Галина Василiвна Максимчук-Атаманюк

В ранньому дитинствi Лiана потрапляе на Землю. Їi знаходить Одарка, жiнка, яка стала iй матiр'ю i подругою. Дiвчина стараеться провадити звичайне земне життя, але iй це не дуже вдаеться. В школi iй було важко знайти друзiв, бо майже всi ii однолiтки вважали ii дивачкою. І тiльки Вiктор побачив в нiй доброту i щирiсть, тiльки вiн розумiв ii – вiн единий друг серед однолiткiв. Ще з дитинства Лiана часто проводила час з Вiктором, бо в домi названого батька iй не було комфортно. Батько дiвчини людина незвичайна – вiн очолюе групу злочинцiв, у нього своi iнтереси i життя дочки його, м'яко кажучи, не цiкавить. Що чекае на дiвчину серед чужих, якi життевi ситуацii зустрiнуться на ii шляху, що чекае Лiану в майбутньому… Все найцiкавiше попереду… Все тiльки починаеться…

Галина Максимчук-Атаманюк

Лiана-майбутня цариця Океанii

Роздiл І

Початок

В дуже далекому, прекрасному царствi Океанiя жила добра i розумна красуня цариця Катарина зi своiм красенем – добрим i мудрим царем i коханим чоловiком Едуардо. Вони дуже кохали одне одного, жили душа в душу, були добрими правителями для свого народу. А тому люди iх дуже любили i поважали, а про iхне кохання складали казки i легенди.

Та одного вони не мали, не було у них дiтей…

А був навколо царському палацу чарiвний, прекрасний сад, а в тому саду було мiсце дивне, предивне – невеличкi скелi iз чистого дiаманту, а пiд скелями озеро iз нiжно голубою, чистою, прозорою водою, а в те озеро спадав чарiвний водоспад. Вода та свiтилася срiблясто бiлим слiпучим свiтлом вночi, освiтлюючи все навколо i переливалася нiжними барвами веселки вдень. Та коли пiдiйти до цього водоспаду ближче, то можна було почути нiжну музику вальсу, вiд цих звукiв ставало солодко i радiсно на душi i щастя наповнювало будь яке створiння, яке знаходилося поблизу водоспаду… А навколо цвiли нiжнi, красивi квiти, рiзних чарiвних кольорiв, зеленiла шовковиста трава на галявинi, буяли зеленню дерева i кущi. В кронах дерев нiжно спiвали пташки, а по лiсу прогулювалися прекраснi чарiвнi створiння. Дiамантова купiль – так називають це дивне мiсце в царському саду…

Та найдивнiше було те, що про це мiсце дивне, знали всi, але нiхто його не бачив.

І ось, одного разу, царицi Катаринi приснився сон, що вона купаеться в Дiамантовiй купелi, а до неi пiдпливае ii чоловiк Едуардо. Чарiвна музика вальсу наповнюе щастям i радiстю iхнi душi, вони безмежно закоханi i щасливi.

І почула цариця дивний, нiжний, прекрасний, чарiвний голос:

– 

Катарино, через дев'ять мiсяцiв ти народиш дочку i назвеш ii Лiана.

Коли Катарина проснулась вранцi, вона все ще була пiд враженням цього дивного сну, вона розбудила свого чоловiка царя i розповiла йому цей сон, та Едуардо тiльки посмiхнувся i обняв свою кохану дружину.

А через дев'ять мiсяцiв у царицi Катарини народилася красуня донечка. Цар Едуардо i цариця Катарина були дуже щасливi, iхня донечка поглядала на них iз своеi колисочки своiми чорними, як бусинки оченятками iз нiжними пухнастими вiйками, i дарувала своiм батькам чарiвну посмiшку, плещучи в долоньки i хвацько дригаючи нiжками.

Принцеса росла, як на дрiжджах, через рiк, вона вже добре бiгала i няньки не могли за нею вгнатися, Лiана росла здоровою i щасливою дитиною, любила гратися i бешкетувати. Батьки не могли натiшитися своею красунею донечкою.

Та одного разу в царський палац прийшла бiда, Лiана зникла…

Все було дуже дивно, дiвчинка гралася на березi океану, бiгала за собачками, батьки вiдпочивали на пiску i спостерiгали, як бавиться Лiана, а няньки були поблизу дiвчинки, готовi в будь-який час прийти iй на допомогу.

І тут звiявся вiтер, налетiв вихор i Лiана нiби розтанула в повiтрi. Цариця i цар кинулися шукати донечку разом iз наньками та слiдiв Лiани так i не знайшли. Втонути в океанi принцеса не могла, бо всi жителi Океанii могли жити i на сушi i в водi, вони однаково дихали як в водi, так i на сушi. Тому було вирiшено, що принцесу Лiану викрали i цар видав указ, що хто знайде принцесу Лiану отримае в нагороду пiв царства.

Цариця Катарина дуже побивалася за донечкою, i як би ii не втiшав цар Едуардо, все одно посмiшка назавжди зникла з прекрасного обличчя царицi…

А тим часом на Землi берегом Тихого океану прогулювалася красива жiнка. Вона була сумна i нещасна, тихо схлипуючи вона брела берегом, поглядаючи на спокiйнi бiрюзовi води океану. Вода нiжно гладила ii ноги i жiнка все глибше i ближче входила до океану. Ось вже вода по колiна, по бедра, хвилi замочили одяг i вiн неприемно прилип до тiла, та жiнка все глибше занурювалася у води океану.

Та раптом пролунав голосний плач дитини, жiнка стрепенулася, вона нiби проснулась, опам'яталась, мана вiдпустила ii. Жiнка похапцем вийшла з води, озираючись туди звiдки долинав плач. Вона йшла на звук, який долинав вiд пальми, яка росла в кiлькох метрах вiд того мiсця де стояла жiнка. Йдучи, жiнка спотикалася i падала бо мокрий одяг плутався по ногах i мiшав iй iти, вона пiдводилася i знову йшла далi до пальми.       Плач дитини посилювався, коли жiнка пiдiйшла ближче, вона побачила маленьку замурзану дiвчинку в дивному платтячку нiжно бузкового кольору. Дитина пiдняла голiвку, сумно поглянула на жiнку i перестала плакати. Кiлька разiв схлипнувши i шморгнувши носиком, вона пiдвелася на нiжки i почала йти на зустрiч жiнцi.

– 

Мама. – Мала протягнула рученята на зустрiч жiнцi i та взяла ii на руки.

– 

Ну не плач маленька, ти тут сама? Де твоi батьки?

Та мала нiчого не вiдповiла, нiжно обняла рученятами жiнку за шию i притулила пухнасту голiвку до ii обличчя.

Одарка, так називалася жiнка, вже була не сама, тепер ii життя набуло сенсу. Вона нiжно обняла дiвчинку i пiшла з нею в готель.

В номерi вона викупала дитину i закутала в рушник та переодяглась сама. Потiм попросила покоiвку, щоб та принесла одяг для дитини i замовила iжу в номер. За кiлька хвилин пролунав дзвiнок в дверi, привезли на пiдносi iжу. Смачно поiвши обидвi, Одарка i мала гралися на лiжку. Десь за годину покоiвка повернулась з пакетами iз дитячим одягом. Одарка переодягнула малу в пiжамку i вклала ii спати, дитина солодко заснула. Одарка задумливо дивилася на спляче янголятко…

– 

Хто ти, мала принцесо? Чия ти? Де твоi батьки? – роздумувала Одарка. Вона взяла платтячко дiвчинки i почала його детально розглядати.

Тканина була дуже дивною, цупкою i нiжною одночасно, вона нiби сповзала з руки, була приемна i делiкатна на дотик i колiр переливалася вiд нiжно бузкового до нiжно голубого. Одарка в своему життi бачила багато рiзних тканин, сама добре розбиралася в стилю, в одязi, бо була багатою бiзнес ледi, обiзнаною в свiтi моди, тому що працювала в цiй iндустрii вже довгий час. Але такоi тканини, вона ще не зустрiчала.

Раптом з кишенi плаття випав якийсь дивний предмет. Був вiн схожий на невеличкий смартфон, але це не був смартфон. Корпус був iз невiдомого металу чи каменю, переливався, як дiамант рiзними кольорами веселки. Жiнка покрутила його, постукала по ньому, потiм пальцем провела, як по смартфону, раптом вирвався iз цього дивного приладу пучок свiтла i в повiтрi засвiтилося слово, написане невiдомими Одарцi лiтерами i прозвучали слова:

– 

Лiана де ти? – якось дивно вони прозвучали, нiжним жiночим голосом i на невiдомiй мовi. Але ще дивнiше було те, що Одарка iх зрозумiла.

– 

Вона тут, зi мною, з нею все гаразд, – вiдповiла по приладу Одарка. Та прилад замовк i пучок свiтла зник.

– 

Значить тебе звати Лiана. – поглянула Одарка на сплячу дiвчинку.

– 

Хто ти Лiана?

Пройшло кiлька мiсяцiв. Одарка з Лiаною переiхали жити в красивий будинок бiля пляжу, з прекрасним краевидом i недалеко вiд океану.

Жiнка тепер частiше працювала вдома, бiльше часу проводила з дитиною i посмiшка не сходила з ii уст. Життя почало налагоджуватся i мала Лiана все бiльше завойовувала ii серце i любов.

Та й сама дiвчинка дуже любила Одарку, постiйно називала ii мамою i жiнка вирiшила вдочерити дитину. Тепер Лiана стала сенсом життя для Одарки. Бiзнес жiнки процвiтав, i вони з Лiаною частiше проводили час разом, Одарка часто любила спостерiгати, як дитина бавиться на пляжi, як вона граеться з тваринами i розмовляе з ними, здавалося, що дитина розумiе iх, а вони розумiють ii.

Якось Одарка i Лiана iхали по магiстралi до дому, пiсля щасливоi подii для них обох. Подруга Одарки, яка володiла юридичною компанiею, допомогла вдочерити дитину i зробила для Лiани документи, тепер дiвчинка по документах – донька Одарки.

Недавно подзвонив Бiл i сказав, що вiн скучае за Одаркою, i щоб вона поверталася додому, два роки розлуки для нього виявилися тяжким випробуванням. Сказав, що знае, що в них е дочка i дуже хоче бачити iх обох. Одарка не сказала йому, що це не iхня донечка, вона вирiшила, що хай вiн думае, що це iхня дочка, так буде краще. Бiл довго говорив, вмовляв ii повернутися до нього та Одарка нiяк не наважувалась.

Сказав, що змiниться заради дочки i своеi коханоi дружини, покине свое бандитське життя…

І все-таки, через якийсь час Одарка з Лiаною замкнули свiй дiм бiля пляжу i переiхали до Бiла. Жiнка повiрила словам свого чоловiка.

Але не так сталося, як гадалося. Роки минали, Лiана пiдростала i з маленькоi дiвчинки перетворилася в прекрасну панночку.
1 2 3 >>
На страницу:
1 из 3

Другие электронные книги автора Галина Василівна Максимчук-Атаманюк