Оценить:
 Рейтинг: 0

Щаслива доля

На страницу:
1 из 1
Настройки чтения
Размер шрифта
Высота строк
Поля
Щаслива доля
Галина Василiвна Максимчук-Атаманюк

Повiр у щастя… Щастя – це вiдчуття душевного спокою, душевноi рiвноваги, Щастя – це коли тобi хочеться i плакати й смiятись водночас, Щастя – це коли ти кохаеш i тебе кохають, Щастя – це Любов, велика, неосяжна – Любов до Бога, до людей… Присвячуеться всiм закоханим…

Дiвчина Юля зiткнулася в життi зi зрадою свого коханого. На ii душi було багато болю i розпачу, дiвчина тяжко переживае i страждае. Та доля готуе Юлi нову зустрiч, зустрiч, яка назавжди змiнить ii життя…

Галина Максимчук-Атаманюк

Щаслива доля

Роздiл 1

Вона бiгла по дорозi не знаючи i не бачачи куди, оббиваючи ноги об гостре камiння, але болю не вiдчувала, тому що ii думки, все ii ество було заповнене iншим почуттям. Так, саме сьогоднi вона вiдчула страшенну ненависть до життя, до всього свiту, до людей i iй захотiлось втекти подалi вiд цього всього, подалi – де ii нiхто не побачить, де нiхто не образить, де нiхто бiльше не обдурить. Їй бiльше не хотiлось нiкого бачити, нi з ким спiлкуватись, вона бiльше нiкому не вiрила. Так, життя жорстоке, але чому, чому саме з нею це сталося, чому саме вона стала жертвою, невже це справдi доля, жорстока доля…

Сьогоднi мало вiдбутися ii весiлля, найщасливiший день в життi кожноi дiвчини, вона так довго його чекала, мрiяла як надягне свое прекрасне весiльне плаття, як танцюватиме перед дзеркалом i всi будуть милуватися нею i говорити iй, яка вона прекрасна наречена. Так, найщасливiший день, але чому вiн так поступив, чому?!

Вона сидiла на березi рiчки, опустивши ноги в холодну воду, кров все ще сочилася з ран, тепер бiль була вже вiдчутна, але серце болiло сильнiше, душа болiла. Дiвчинi хотiлося плакати, але щось пiдступило до горла i не дозволяло iй заплакати, вона хотiла кричати, але знесилена вiд бiгу i болю просто дивилась в темну глибину води. Глибина манила, вода мирно дзюрчала i це трохи заспокоiло ii, нарештi вона змогла прийти трохи до себе. Тепер в ii головi думки прояснилися, i дiвчина почала обдумувати як краще поступити в ii ситуацii. Нi, вона не хоче, щоб ii жалiли, щоб iй спiвчували – це iй зовсiм не потрiбно, треба поiхати з цього села, ненадовго, можливо на деякий час, щоб це все забулося, щоб люди переговорили i забули про цю iсторiю, як i про всi iншi випадки, якi бувають в життi, про якi деякий час говорять, а потiм забувають. Так, саме так вона i зробить, поiде кудись подалi звiдси, туди де ii нiхто не знае.

Дорогою до дому вона йшла повiльнiше не так, як кiлька годин тому, добре, що вже стемнiло i нiхто ii не помiтить, прохолодне повiтря ночi давало iй сил i вона йшла не вiдчуваючи болю в ногах, тепер iй було шкода, що вона так себе повела, адже могла по iншому, могла розсмiятися йому в обличчя, могла сказати, що вся ця затiя з весiллям це розiграш, це ii жарт, що вона все про нього знала i iй захотiлося просто його провчити. Тепер вже пiзно жалiти, що зроблено, те зроблено. Щоб нiкого не розбудити вона тихо ввiйшла в будинок, так само тихо зiбрала речi i переодяглась, i ось вона на вокзалi, на щастя тут не було людно, кiлька пiзнiх подорожуючих дрiмали на лавцi, добре що в неi були бiлети до Тернополя, на нiчний рейс, вони мали iхати у весiльну подорож до Одеси. Вона згадала як напередоднi вони весело сперечались чим краще добиратися, вона хотiла автобусом, щоб швидше, а вiн сказав, що поiздом цiкавiше, тому що в них буде бiльше часу, щоб побути разом, тому що вiн довго ii не бачив i хотiв би цiлу нiч тримати ii в своiх обiймах. Як це здавалося вчора романтично, адже вона його кохала, а сьогоднi вона ладна була задушити його власними руками, чому?! Невже справдi вiд любовi до ненавистi один крок, невже вона перестала його любити за одну коротку мить? Та нi не коротку, вона бачила, що вiн з самого ранку сам не свiй, вона вiдчувала що щось сталося, але iй не хотiлося псувати собi цей щасливий день, тому що це ii день, всi мали поклонятися iй, говорити комплiменти, радiти разом з нею, як егоiстично з ii сторони, але хiба не всi нареченi такi – егоiстки.

Їй не судилося стати щасливою нареченою, мама сказала, що це прокляття, яким колись прокляли ii дитину, вона плакала i просила його не робити боляче ii дочцi, а вiн жорстоко вiдштовхнув маму i пiшов геть з дому. Чому вiн так повiвся, навiщо так довго обманював ii, казав, що любить безтямно, що вона робить його найщасливiшим чоловiком на землi, що заради неi вiн переiде з мiста, вони будуть разом i нiхто i нiщо не помiшае iхньому щастю, тепер вона зрозумiла, що все те було обманом, що вiн хотiв використати ii, щоб отримати те що належало iй, i вигородити себе, щоб та iнша зрозумiла, що вiн одружений i вона немае нiяких прав на нього, але чому вiн обрав саме ii, хiба мало iнших жiнок?

В той вечiр вiн стояв перед нею на колiнах просив простити ii, казав, що справдi кохае тiльки ii одну i жодна жiнка йому не потрiбна, що та iнша була хвилинним потягом, що тодi був п’яним i не пам’ятае як все сталося. Вiн просив простити його ще тому, що вони вже одруженi i дороги назад немае, вона його дружина i повинна виконати свiй подружнiй обов’язок, саме це найбiльше роздратувало ii, але й заставило прийти до себе, вона вiдштовхнула його i сказала, що про те що вони одружились напередоднi ще нiхто не знае i що iхнiй шлюб не церковний, а цивiльний i його легко можна буде розiрвати, подавши на розлучення, причин для цього тепер знайшлося багато, вона кричала на нього так нiби вiн був для неi найлютiшим ворогом, iй захотiлося вхопити найважчий предмет у кiмнатi i вдарити його, тепер вона вiдчула, що таке справжня ненависть, коли вiн схопив ii вона щосили вдарила його в обличчя i вибiгла з дому.

Роздiл 2

Тiльки тепер вона зрозумiла, що то були емоцii, що вона сильна вольова людина повела себе як слабка жiнка, але вона й була насправдi жiнкою, слабкою жiнкою, яку зрадив коханий.

Сiвши в поiзд Юля постаралась розслабитись i забути про свiй бiль, вона закрила очi i спробувала заснути.

– 

Бiля вас вiльно? – чоловiчий голос заставив ii проснутись, вона вiдкрила очi i враз ii охопила панiка, перед нею стояв Андрiй, ii старий знайомий, ii перше кохання, але чому вiн так на неi дивиться, невже вiн ii не впiзнав, невже тi жахливi кiлька годин ii так змiнили, що вiн ii не впiзнав.

– 

Вiльно, – вiдповiла Юля, пiдсунувшись ближче до вiкна i Андрiй сiв бiля неi, здавалося вiн бiльше не дивився на неi, а вона крадькома позирала на нього, а вiн змужнiв, виразне вольове обличчя, карi очi, якi колись посмiхались iй, нiжнi чуттевi губи, вона враз пригадала, як вони колись вперше поцiлувались – це був прекрасний поцiлунок, нiжний i чуттевий, вона пригадала, як Андрiй пiдiйшов до неi, поглянув в очi, взяв ii руки в своi i поцiлував…

– 

Я вийду ненадовго, менi потрiбно купити сигарет, ви не подивитесь за моiми речами, – поглянувши на неi звернувся Андрiй, Юля стрепенулась i злегка почервонiла, iй здалося, що вiн помiтив, як вiдверто вона його роздивлялась, але все ж вiдповiла:

– 

Добре я пригляну за вашим багажем.

– 

Може й вам щось купити, ви тiльки скажiть, – вiн посмiхнувся i Юлi на мить здалося, що вiн згадав ii, але чому вiн звертаеться до неi на Ви, невже iй справдi це здалося, нi вiн не впiзнае ii:

– 

Якщо вам не важко купiть менi сiк персиковий або апельсиновий.

– 

Менi не важко, – вiдповiв Андрiй i направився до виходу, вона поглянула в вiкно на нього, а вiн не змiнився все так же гарно виглядае, та ж легка хода i таж звичка на ходу поправляти волосся, його чорне кучеряве волосся, iй згадалося як колись вона нiжно гладила це волосся, яке воно приемне на дотик, як нiжно

Андрiй ii обнiмав, а вона запускала руки в його кучерi i нiжно перебирала iх… На неi нахлинули спогади з ii минулого, ось Андрiй бере пляшку шампанського i весело говорить, що iм сьогоднi треба вiдмiтити круглу дату iхнього знайомства, вiн обiймае ii за талiю i вони смiючись направляються до моря. Нiжнi хвилi гладять ii ноги, вона дивиться на свого коханого, вiн купаеться i просить, щоб вона йшла до нього, Юля вiдмовляеться, а вiн виходить з води i направляеться до неi, передчуваючи, що зараз буде, Юля схоплюеться на ноги i починае бiгти вiд нього, але Андрiй наздоганяе ii, вiн пiдхоплюе ii на руки i несе до води, Юля кричить i б’е його, а вiн не звертае на це уваги i ось вона по пояс у водi, вони починають смiятись i хлюпатись водою. Андрiй пiдходить ближче обiймае ii i його нiжнi чуттевi губи починають наближатись до неi, вона закривае очi i пiдставляе свое обличчя на зустрiч поцiлунку, iхнi губи злились в довгому, нiжному цiлунку, вона затремтiла i вiдчула, як ii тiло наповнюеться бажанням, вiн продовжуе ii цiлувати, а його руки нiжно ковзають по ii тiлi, ось вiн торкнувся ii грудей, дивне почуття, вона напряглась, вiн почав нiжно гладити ii , вiдчуваючи, як хвиля бажання наповнюе iх обох, вона його хоче, i як сильно хоче ii вiн. Вони лягли на пiсок i вiн продовжуючи своi ласки, цiлував ii все настирливiше, вона нiжно вiдкликалась, даруючи йому свою любов, iхнi тiла злилися i хвиля блаженства захлинула iх, двох закоханих…

– 

Ви тут не скучаете без мене? Ось ваш сiк, нажаль персикового або апельсинового не було, я взяв яблучний, думаю вiн вам сподобаеться…


На страницу:
1 из 1

Другие электронные книги автора Галина Василівна Максимчук-Атаманюк