Усе буде бадмінтон! Історія та постаті українського бадмінтону

Вiктор Швачко i Нiна Михальчук (Мякишкова, Косяк) зi своiм першим тренером Валентиною Федорiвною Савельевою (праворуч)

І весь цей час вiдбувалися тренування з бадмiнтону. У листопадi 1964-го в киiвському палацi «Жовтневий» на вiдкритому чемпiонатi Украiни (за участi студентiв з Індонезii та Китаю) Вiктор став другим серед дорослих, поступившись тiльки досвiдченому чемпiону Украiни Володимиру Лiфшицу з Харкова.

У груднi того самого року в Днiпропетровську провели турнiр серед найсильнiших гравцiв СРСР (по 16 спортсменiв у чоловiкiв i жiнок), задля здобуття звання майстра спорту треба було обiграти чотирьох iз топ-10 Союзу. Цей турнiр органiзував видатний днiпропетровський тренер i спортивний керiвник Анатолiй Гайдук – спецiально для того, щоб його дружина Полiна Дедiк, яка була на раннiй стадii вагiтностi, могла поборотися за звання майстра спорту.

Там, у Днiпропетровську, у Вiктора вiдбулася знакова зустрiч. У фое готелю вiн побачив чемпiона СРСР Миколу Нiкiтiна з Москви й попросив свого тренера Валентину Савельеву познайомити його з чемпiоном. Нiкiтiн зверхньо подав юнаковi розслаблену руку та вiдвернувся. А Вiктор тодi сказав Валентинi Федорiвнi: «За два роки я його обiграю».

За пiдсумками того турнiру Швачко потрапив до збiрноi Украiни. А за рiк вiн уже грав на своему першому чемпiонатi СРСР (1965), де в одиночному розрядi посiв 17-те мiсце, а в парi з В’ячеславом Воловниковим здобув 4-те мiсце.

Та всi спортивнi досягнення йшли в суто аматорському статусi на тлi роботи й навчання. Вiктор вчився у вечiрнiй школi, здобував середню освiту й працював на заводi, який перевели з Подолу на Куренiвку. Своi талони на харчування (50 крб на мiсяць) вiн отоварював i приносив продукти додому: вiн був опорою родини.

У 1966 роцi Валентина Савельева пiшла у декрет i лишила Швачка тренером у «Динамо». Вiктор пiшов iз другою трудовою книжкою працювати на ставку, паралельно навчаючись в 11-му класi вечiрньоi школи та працюючи на заводi в експериментальному цеху.

На чемпiонатi СРСР 1966 року в Каунасi збiрна Украiни створила справжню сенсацiю, подолавши команду Москви та вигравши загальний залiк. І пiсля цього не вiддавали першiсть 15 рокiв!

В одиночному розрядi Вiктор Швачко в матчi за 5-те мiсце зустрiвся з Миколою Нiкiтiним, обiграв його 2: 0 i, увiйшовши до топ-5 Союзу, здобув звання майстра спорту.

У 1967 роцi в Москвi вiдбувся перший мiжнародний матч збiрноi СРСР – проти команди НДР. У палацi «Дружба» нашi спортсмени вперше грали пiр’яним воланом, до того вони знали тiльки пластиковi. То й вiдчули рiзницю, яку найкраще адаптував пiд себе Швачко: йому добре вдавалася кистьова гра, адже вибухова сила й точнi рухи кистi в нього зосталися вiд баскетболу. Збiрна СРСР поступилася нiмцям 2: 6, тi двi перемоги здобули Вiктор Швачко – в одиночцi та змiшана пара Вiктор Швачко – Ірина Натарова.

Того самого року 19-рiчний Вiктор закiнчив вечiрню школу й пiшов вступати до iнституту народного господарства – знаменитий наргосп. Там уже навчалась Нiна Мякишкова, завкафедри фiзвиховання був чудовим органiзатором студентського спорту Леонiд Любарський, а доцентом кафедри – голова Федерацii бадмiнтону УРСР Семен Остапенко. До наргоспу охоче брали перспективних спортсменiв, недарма кияни, бувши вишем 3-i категорii, виграли Всесоюзну Унiверсiаду. Наргосп навiть жартома називали «фiлiалом iнфiзу».

Вступивши до iнституту, Вiктор принципово займався за загальним графiком своеi групи й нiколи не користався стипендiею iнструктора-спортсмена.

А вечорами вiв тренування в спорткомплексi вишу – вiн уже був тренером «Динамо», а пiсля того, як пiшла Валентина Савельева, став тренером самому собi. Вiн дуже ретельно ставився до тренувань: придумував рiзнi вправи, практикував гру з форою, гру на пiв майданчика, рiзнi кiнцiвки iгрових комбiнацiй. Дивився на iнших iгровикiв, розбирався в технiцi й тактицi гри, вивчав психологiю спорту, читав спецiальнi книжки.

«Бог дав менi якiсть бачити сутнiсть гри та вiдчувати ii психологiю», – каже Вiктор Михайлович. Вiн завжди стежив за новинками в магазинi «Спортивна книга». Його настiльними книжками були «Наука перемагати» видатного баскетбольного тренера Олександра Гомельського та книжка легендарного австралiйського тенiсиста Рода Лейвера «Як перемагати в тенiсi».

Вiктор пильно спостерiгав за спортсменами на змаганнях, занотовував, вiв картки на спортсменiв, вивчав iх сильнi та слабкi сторони, постiйно впроваджував творчий пiдхiд до тренувань. Потрапивши до кола провiдних спортсменiв краiни, вiн познайомився iз зiрками спорту, багато спiлкувався з Валерiем Борзовим, слухав розповiдi та поради майстрiв. Вiдвiдував тренування гандболiстiв у будiвельному iнститутi з легендарним Ігорем Турчиним, нотував рiзнi незвичайнi вправи, якi потiм застосовував у своiх тренуваннях.

Так закладалися пiдвалини майбутнього класного тренера Швачка. А Швачко-гравець пiдходив до пiку своеi кар’ери.

У 1969-му в Херсонi вiн уперше стае чемпiоном СРСР в одиночному розрядi, здолавши у фiналi Бориса Баршаха з Днiпропетровська. Зазначимо, що на всiх турнiрах провiднi майстри зазвичай виступали у всiх трьох категорiях – одиночнiй, парнiй i змiшанiй, проводячи по 4–5 годин на майданчику. Такi навантаження мало хто витримував. А Швачко ще й виграв мiкст у парi з Іриною Натаровою з Днiпропетровська. Власне, це було вже друге iх золото, а взагалi пара Швачко – Натарова видала на чемпiонатах СРСР серiю з чотирьох перемог поспiль (1968–1971).

Таку саму серiю на три роки Швачко i Натарова видали й в одиночному розрядi: пiсля Херсона-1969 вони також перемагали в Днiпропетровську-1970 та Москвi-1971. Украiнцям тодi не було рiвних на всесоюзнiй аренi.

Однак 1969 рiк запам’ятався Вiкторовi Швачку ще й неприемною пригодою. На Перше травня вiн на Бессарабцi заступився за друга, якого били двое вихiдцiв iз Кавказу з ринку. Боксуючи свого часу на рiвнi першого розряду, Вiктор побив обох кривдникiв, але зламав кiстку кистi, погано стиснувши кулак пiд час удару. А за два мiсяцi вiн мав iхати до Риги на всесоюзний чемпiонат ВЦСПС. Розлючений його травмою, керiвник киiвського «Буревiсника» Захар Бродський позбавив Вiктора талонiв на харчування – мовляв, спорт для нього все одно завершився. Тодi Швачко пообiцяв, що виступатиме й переможе. І всi талони йому повернуть.

Ледь залiкувавши травму, Вiктор вразив у Ризi всiх фахiвцiв i суперникiв, вимушено змiнивши стиль гри iз силового напору на обманнi тактичнi ходи. Це Швачко? Де його смеш? – дивувалися на трибунах. А украiнець здолав усiх суперникiв i повернувся до Киева з новим золотом. Захар Бродський залюбки повернув йому все, що належало.

Вiктор Швачко i Надiя Литвинчева – чемпiони СРСР у змiшанiй парi. 1980, Харкiв

У 1970 роцi Спорткомiтет запровадив ставки спортсменiв-iнструкторiв. Бадмiнтон iшов за низькою 3-ю категорiею: 160–180–200 крб. Але спортсменам на зборах уперше видали екiпiровку й нову форму з лiтерами СССР – це була подiя.

Закiнчивши наргосп, Вiктор Швачко вiдслужив в армii в частинi ВВС у Ждановi. Це була не едина його вища освiта: 1976 року вiн закiнчив iнститут фiзкультури.

У 1972 роцi не збулася олiмпiйська мрiя провiдноi генерацii украiнських бадмiнтонiстiв: бадмiнтон не включили до програми Олiмпiйських iгор у Мюнхенi. Конкурентом бадмiнтону був гандбол, якому надали перевагу. А Вiктор Швачко, Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов тодi були в чудовiй формi й вiдчували сили позмагатися на олiмпiйському рiвнi. У 1971 роцi ця трiйця першими серед радянських й украiнських бадмiнтонiстiв отримала почесне звання «Майстер спорту мiжнародного класу».

Взагалi розчарувань i негараздiв у кар’ерi Швачка не бракувало. Так, у 1973 роцi на чемпiонатi СРСР у Киевi, дiставшись фiналу, Вiктор зустрiвся iз Семеном Розiним (Днiпропетровськ). Вигравши перший гейм, киянин до кровi стер мозоль на нозi. Лiкарка, замiсть налiпити пластир, зрiзала мозоль i заклеiла пластиром зверху. Грати з таким нестерпним болем було неможливо, матч було програно.

Друзi-суперники – Костянтин Вавiлов, Микола Пешехонов, Вiктор Швачко

Ще бiльш прикрий випадок трапився 1976 року на чемпiонатi СРСР у Днiпропетровську. Вiктор Швачко був у класнiй формi й був першим номером в Украiнi, виграв iз командою та готувався перемагати в особистих категорiях, де всюди вийшов у фiнальну четвiрку.

У мiкстi в парi з Надiею Литвинчевою Вiктор грав проти Миколи Нiкiтiна. Москвич повiвся дуже нечемно щодо партнерки Швачка, кепкуючи з ii фiгури. Недосвiдчена суддя-дiвчина не втрутилася. А пiсля програного матчу Нiкiтiн вiдмовився потиснути суперникам руку. Надiя плакала в жiночiй роздягальнi, а Вiктор у чоловiчiй зажадав вiд Нiкiтiна вибачень перед Литвинчевою за негiдну поведiнку. Той вiдповiв брутальною лайкою та ще й штовхнув Швачка у плече. Знову на автоматi згадався бокс, i кривдник отримав розбитого носа i губу. Брат Олександр вiдтягнув Вiктора. А наступного ранку киянина повiдомили, що побитий Нiкiтiн подав до мiлiцii заяву про побиття. Мiлiцiонери на допитi швидко переконалися, що правда за Швачком, але ж вiн на той час був викладачем вишу й членом партii – наслiдки окреслювалися дуже неприемнi. Нiкiтiна благали забрати заяву, а вiн поставив умову: зняти Швачка з турнiру. Так Вiктор на тому чемпiонатi став тiльки глядачем.

Утiм, уже наступного року в Ростовi-на-Дону на першостi СРСР-1977 пара Швачко – Литвинчева виграла золото, а потiм вони повторили свiй успiх ще чотири рази! Той ростовський турнiр запам’ятався Вiкторовi ще й единою омрiяною перемогою на Союзi в парi. Вiн взагалi дуже любив грати в парi – оскiльки з часiв баскетболу звик до командноi гри. Однак iз партнерами йому не дуже щастило, призовi мiсця вiн брав, але здобути перемогу не вдавалося. І ось у Ростовi Вiктор грав у парi з Володимиром Нiкiфоровим, сильним гравцем з Баку, який одружився з украiнкою та переiхав до Киева. Два мiсяцi Швачко вмовляв Нiкiфорова грати в парi, та недаремно: в Ростовi вони дiйшли до фiналу, де в блискучому атакувальному стилi обiграли найсильнiшу пару Союзу Вавiлов – Пешехонов, перервавши iх семирiчне домiнування.

Вiктор Швачко i Володимир Нiкiфоров – чемпiони СРСР у парi 1977 року. Ростов-на-Дону

У 1982-му Вiктор Швачко виграв свiй останнiй чемпiонат СРСР (у мiкстi з Литвинчевою), i його запросили очолити збiрну Союзу. Це було цiлком логiчне рiшення: адже ще 1979 року йому надали звання заслуженого тренера Украiни, вiн був членом КПРС, капiтаном збiрноi й постiйно допомагав проводити тренування на зборах своiм попередникам – Володимировi Лiфшицу, Анатолiевi Гайдуку, Дмитровi Рибакову.

Вiн серйозно взявся до справи: створив тренерський штаб, залучив до спiвпрацi науковцiв (серед яких були провiднi украiнськi фахiвцi Володимир Платонов i Вадим Запорожанов), розробив програму пiдготовки, створив структуру збiрноi (головний тренер, робочi тренери, лiкар, масажист, наукова група). Швачко розв’язав багато органiзацiйних питань щодо зборiв, змагань, екiпiрування, запровадив здавання контрольних нормативiв, iндивiдуальнi плани роботи спортсменiв iз персональними тренерами на мiсцях тощо. Тобто вивiв збiрну СРСР на професiйний рiвень.

Такий пiдхiд принiс своi плоди: пiд орудою Вiктора Швачка радянськi тенiсисти здобули першi нагороди на престижних турнiрах. Бронзовими призерами чемпiонатiв Європи стали Свiтлана Белясова з Могильову (1986, Упсала, Швецiя) та Андрiй Антропов з Омська (1988, Крiстiансанн, Норвегiя).

На кортi легенда украiнського бадмiнтону Вiктор Швачко, 23-разовий чемпiон СРСР

Проте через певнi московськi ревнощi украiнського тренера 1989 року змусили полишити пост очiльника збiрноi СРСР, перетворивши його на «тренера збiрноi СРСР по УРСР». Серед претензiй, якi закидали Швачковi, було й те, що вiн, мовляв, у формуваннi складу збiрноi СРСР надае перевагу своiм украiнським гравцям.

Швачко-тренер подiляе тренерiв на три категорii:

• Може розказати, але не може показати.

• Може показати, але не може розказати.

• Може i розказати, i показати.

Себе по праву залiчуе до третьоi…

Пiсля розвалу Союзу Вiктор Швачко й далi керував нацiональною збiрною Украiни, здобувши з нею в 1995 роцi Кубок Гельвецii. Був державним тренером iз бадмiнтону. З 1995-го по 2008 роки працював начальником управлiння спортивних iгор Мiнiстерства спорту Украiни. З 1991 року протягом 26 рокiв очолював Федерацiю бадмiнтону Украiни. Вiсiм рокiв був членом Нацiонального олiмпiйського комiтету Украiни.

Довiдка

Чемпiон СРСР в одиночному розрядi (3): 1969, 1970, 1971.

Чемпiон СРСР в парному розрядi (1): 1977 (з Володимиром Нiкiфоровим).

Чемпiон СРСР в змiшаному розрядi (9):1968, 1969, 1970, 1971(з Іриною Шевченко (Натаровою), 1977, 1978, 1980, 1981, 1982 (з Надiею Литвинчевою).

Крiм того, вiн десять разiв ставав чемпiоном СРСР у командних змаганнях, виступаючи в складi збiрних команд Украiни та ДФСО «Буревiсник».

Майстер спорту мiжнародного класу (1971), заслужений тренер Украiни (1979).

У складi збiрноi СРСР у 1979 роцi в Австрii виборов Кубок Гельвецii, а 1980-го в парi з Надiею Литвинчевою ввiйшов до топ-8 на особистому чемпiонатi Європи (Гронiнген, Нiдерланди).

Був головним тренером збiрноi команди Радянського Союзу (1982–1989), а також у рiзнi роки головним тренером збiрноi команди Украiни – загалом 15 рокiв. Уперше тренером збiрноi Украiни став, коли ще був гравцем, тобто був тренером-гравцем.

Як тренер пiдготував таких майстрiв, як Нiна Михальчук (Косяк, Мякишкова, працював iз нею пiсля Валентини Савельевоi), Вiра Косенко, Олександр Швачко, Ігор Мармер, Ольга Швачко, Євген Татаржинський, Михайло Бойчук, Володимир Кашуба.