Білеско, або Чарівні двері

– От дивна, та де ти iх знайдеш? Вони е тiльки в нас.. А ще ти менi знадобишся. Пiдiйди ближче.

Марiя пiдiйшла.

– Ти дiвчино повинна мене пiдтримати i похвалити. От скажи, правда я найкращий носiй камiння з одного мiсця на iнше?

– Та я не знаю…

– Бачите, навiть вона, ця кумедна iстота, знае, що я найкращий.

– Та я взагалi вас вперше бачу

– Що ти говориш? Що навiть кращих за мене не бачила? О, це дiйсно правда, хороша дiвчинка.

Всi iншi пiдхопили – хороша, хороша…

– Та нi, послухайте, менi треба звiдси вийти.

– Так, тобi треба з нами йти, бо тiльки з нами тобi буде добре.

Всi iншi – добре, добре…

Тут Марiя злякалася по-справжньому. Вона бачила, що вони ii не розумiють, i всi ii слова перекручують. Бiльше того, вони були впевненi, що вона пiде з ними i плигали навколо, виражаючи свою радiсть. Тут дiвчина вдалася до хитрощiв. Вона пiдняла з землi палку i кинула в бiк.

– Дивiться, там щось е

– Хтось псуе? Що псуе?

Доки вони розглядали те мiсце, куди мала впасти палка, Марiя побiгла що е сили. Вона давно так швидко не бiгала. Не наважуючись повернутись назад, вона все ж чула iх голоси.

– Наздогнати, повернути, заставити поаплодувати, похвалити, дивне створiння. Догнати…

II. Коли здiйснюються бажання?

Нарештi Марiя була вiд них далеко i зупинилася щоб трохи перепочити. Вона бiгла хвилин десять не розбираючи дороги, не звертаючи уваги на галявини, якi вона пробiгала. Коли сили у дiвчинки закiнчилися, вона нарештi зупинилася. Їi очам вiдкрився гарний краевид. Проте щось в ньому було незвичне. Але що? Так, тут росли дерева i квiти, зеленiла трава i спiвали птахи, але дерева не були схожi на звичайнi дерева. І квiти мали чудернацьку форму. Марiя пiдiйшла до деревця, що формою своею нагадувало башту i знесилено сiла. Обiпершись об стовбур вона поклала руки на колiна i подумала, що було б добре, якби тут поблизу був струмок, бо вже дуже хотiлось пити. Раптом вона почула плескiт води. Пiднявшись, вона дiйсно побачила джерельце не далеко вiд того мiста, де вона сидiла. І це було дивно, бо дiвчинка була впевнена, що не бачила його тут. Та Марiя вже не так дивувалась всiм чудесам, бо трохи звикла до них. Попивши води, дiвчинка знову повернулася до деревця. Вона не знала нi де вона, нi куди iй слiд йти. Та ще iй хотiлося iсти i вона стала оглядати, чи немае на деревi якихось плодiв. На велике здивування Марii вона побачила грушi. « Дивно – мiркувала вона собi – хiба це дерево – груша? Краще б тут росла яблуня». Не встигла вона так подумати, як вiдразу на деревинi з'явились яблука i такi вже гарнi та соковитi, що рука сама потягнулася до них. Вони з'iла яблука i забажала шоколаду. І зовсiм не здивувалася, коли побачила його на кущi. Тут Марiя зрозумiла, що ii бажання здiйснюються i дуже зрадiла. Вона думала, що б iще загадати i пiшла далi. Нарештi пригадала: вона хотiла морозива. Але нiде його не бачила. Дiвчинка навiть промовила вголос: «Хочу морозива!». Але нiчого не вiдбулося. Як то так? Трохи помiркувавши, вона вирiшила повернутися до того мiста, де почалися виповнюватися ii бажання, пiд те саме дерево. Вона знову повторила тi ж самi слова, i знову нiчого не вiдбулося. Марiя зовсiм засмутилася i знову сiла пiд деревину. Що далi? Дiвчинка геть заплуталась. І тут – от диво – в ii руцi з'явилося морозиво. Як вона зрадiла! Вона пiднялася i стала кружляти з ним на мiсцi. З'iвши його, дiвчина забажала ще i ще. Поiвши досхочу, вона знову подивилась на цiкаве деревце. І тут Марiя зрозумiла, що ii бажання виповнювалися тiльки тут. Це дерево, мабуть, було чарiвне. І дiйсно так. Дiвчинка ще побажала, щоб ii сукня стала чистою, новi банти i навiть окуляри вiд сонцю i це все вiдразу ж з'являлося в неi. Потiм iй це набридло. Бажання, здавалися однотипними i простими. От якби щось грандiозне!

«Я тут зовсiм сама, – думала Марiя – от якби когось зустрiти. Бажано доброзичливого».

Звiдки не вiзьмись, з'явилися хлопчики, дiвчатка. Вони посмiхалися i про щось розмовляли. Тут вони побачили Марiю i пiдiйшли до неi.

– Яка дiвчина! Погляньте! Як тебе звати?

– Марiя – вiдповiла вона нiяково.

– Ти, мабуть прийшла до нас iз Острова Досконалостi?

– Дивний острiв Вперше чую Нi, нi, я з мiста Н., i, здаеться, заблукала.

– Так ти шукаеш свiй дiм?

– Шукаю.

– Ми знаемо де це i обов'язково тебе вiдведемо.

– Справдi? Буду вдячна.

Про себе дiвчинка подумала, що цього разу iй також слiд бути обережною, бо ще не вiдомо, чим може повернутися для неi ця подорож.

Проте вона впевнено пiшла за ними бо вже дуже вони видалися добрими та привiтливими. В дорозi дiти роззнайомились. Звали iх правда дивно: Агнеса, Роза, Пава та Сейму. Марiя подумала, що дiти загалом з iншоi краiни, а розмовляли вони так, немов, як мiнiмум, з iншоi планети. Вони безупинно нахвалювали Марiю, ii красу, розум, вишуканiсть та простоту. З першим можливо ще було важко сперечатись (хоча Марii було нiяково, бо в присутностi цих дивних дiтей iй зовсiм не здавалося, що вона виглядае привабливо), що до iнших речей, то дiвчина дивувалась, як вони могли оцiнювати ii, вони ж були знайомi хвилин десять, а вже з такою легкiстю оцiнили те, про що зовсiм не знали. Мiж iншим, здивування в розчарування не переросло, бо дiвчинцi завжди хотiлося, щоб ii цiнували i тут, нарештi, ii мрii почали збуватися. Їй прийшла ще одна iдея: а що якби вони повнiстю слухали тiльки ii, вона б з легкiстю змогла б верховодити, а в школi вона потiм би з гордiстю розповiдала, де вона була i як ii сприймали. Тодi б усi дiзнались, що вона не просто маленька сором'язлива дiвчинка, а дiйсно лiдер з великоi лiтери. Поки Марiя так мiркувала, цi задуми подобалися iй все бiльше i бiльше. Та не було нiякоi впевненостi, що цi дiти будуть ii слухати, та й вiд дерева бажань вони вiдiйшли вже надто далеко. Все ж варто спробувати.

– А що, якщо нам i справдi пiти на той Острiв Досконалостi, про який ви менi розповiдали, – сказала Марiя.

– Так ми i йдемо туди, – вiдповiла Агнеса, посмiхнувшись. Ми знали, що тобi обов'язково захочеться на нього потрапити, бо це самий гарний острiв з усiх, якi взагалi можуть iснувати.

– А хто там живе?

– Там живуть такi ж самi досконалi хлопчики та дiвчатка як i ти. У кожного е свiй дiм i сад. Та що я тобi буду розповiдати, ти скоро сама все побачиш.

– Ти забула сказати, Агнесо, що незабаром ми будемо вибирати королеву Острова. Ото буде свято! Пiсля святкового салюту буде карнавал, потiм ми будемо грати в рiзнi iгри, а переможцi, крiм того що завоюють прихильнiсть новоi королеви, стануть ii помiчниками.

– Ну годi тобi, Сейму все описувати, – сказала Роза. Нашiй гостi потiм буде зовсiм не цiкаво.

– Та нi, напроти. Менi вже дуже цiкаво! Розкажiть щось iще!

– А iще на Островi дуже багато шоколадних дерев всi жителi мiста можуть iсти солодощi досхочу. А iще, iще….