Iду до тебе в спогадах. Білі вірші

Лячно менi в самотi, одиноко
та холодно вiд вогню, що палае
в печi…
Плаче серце вiд сорому та вiдчаю,

що крадеться в тишi, ти забув
про шляхи що нами пройденi в
щасливi часи…
Твоi слова згинули в вiковi нiмотi…
Свiтить сонце менi в обличчя,заливае

золотом, я не бачу тебе за завiсою жарких
променiв, вiд твого погляду менi боляче
та нещадно холодно в самотi!

НЕСМІЛИВЕ КОХАННЯ

Менi так хочеться вернутись в час,
де зародилося мое кохання, таке
несмiливе було – сльози та зiтхання,

при зустрiчi з тобою уста нiмiли,слова
зникали та очi пеленав туман.
Шалено билось серце в тишинi, але
душа вмовляла – то обман!
Його слова i погляд знищили в менi
бажання думати, рухатись i говорити,

вiн зачаровував мене, мiй спокiй забирав
та сни моi завчасно знав, бо в них мене
одну не залишав. Мiй всесвiт наповнив
вiн собою, але нiколи, чуете – нiколи
не кликав за собою!

ЗАПЛАКАНІ ДОРОГИ

Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь вiд слiз,посмiхаюсь через силу,менi бракуе слiв.
Дивлюсь в твоi небеснi очi, втопилась в глибинi,вертатися не хочу, менi так одиноко на землi!
Коли тебе я бачу, то ледве втримуюсь вiд слiз,

менi так хочеться блукати з тобою без дорiг…
Чому менi так важко признатися тобi, що я так
часто плачу увi снi!
Без тебе гiрко так менi…
Коли тебе я бачу,то ледве втримуюсь вiд слiз,нiколи ти не взнаеш, як боляче вiд снiв!
І вдень я мушу знати, що я себе в тобi не бачу,i серцем вiдчуваю край не смiю переступити

я порiг, одна вертаюсь iз заплаканих дорiг…

КОЛИШНЯ

Такий довгий нестерпний день,
так далеко до ночi…
Хочу вдивлятись в твое обличчя,

при сяйвi мiсяця та зiрок…
Трепiт рук твоiх вiдчувати,до ранку

з тобою гуляти, запах аiри вдихати —