#щоденник #карантин #Мілан

#щоденник #карантин #Мiлан
Ольга Бойко

#щоденник #карантин #МiланАндреа спитав, чи е у нас можливiсть переселитися в iнший Всесвiт. Вiдповiла, що завтра привезуть ножицi, тому для початку ми пiдстрижемо йому чубчика.«Радiсно, коли вiд тих чи iнших перспектив „тамуе подих“: чи то вихiд на першу за два мiсяцi прогулянку, чи то вид з вiкна, чи то твоi маленькi й великi iкiгаi»

#щоденник #карантин #Мiлан

Ольга Бойко

© Ольга Бойко, 2020

ISBN 978-5-4498-9670-4

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Кiнець другого тижня карантину, Мiлан

У нас е Бенджамiн, якого три рази на день потрiбно виводити на прогулянку (вiн не звик справляти потреби вдома, адже вiн пес). Тому моi карантиннi буднi е вiдносно рiзноманiтними.

По килимках бiля вхiдних дверей навчилася визначати, хто з сусiдiв виходив з дому, а хто нi.

Похiд до супермаркету раз на тиждень викликае емоцii подiбнi до тих, що вiдчула колись давно, коли батьки вперше дозволили самiй сходити по хлiб.

Тридцятирiчний сусiд за стiною в цей перiод, схоже, переживае серйозний етап переосмислення: ранiше з його квартири долинали тiльки регiт, любовне гуркотiння i сплески шампанського з пивом. Зараз же чути нацiональний гiмн, зрiдка вигуки «сиди вдома!», а здебiльшого пануе тиша.

Коли йду до магазину, син кричить з кiмнати: «May all go well with you, ma, buona missione!»

Енергiйнi прогулянки з собакою на вiдстанi двохсот метрiв вiд дому насправдi непогана альтернатива спортзалам з тренерами. Шкода, що Бенджамiн не спортсмен. Вiн швидко стомлюеться i вiддае перевагу дивану, а не здоровому способу життя. До речi, домашнi тренування в режимi карантину теж ок.

Нарештi зварила борщ. Вперше за майже одинадцять рокiв життя в Італii. Смачно.

Полюбила обiди на свiжому повiтрi: надворi плюс двадцять, вiкна (вимитi вже втрете за два тижнi) вiдчиненi, хтось щедро поливае сонечком безтолковi голови, немов iз лiйки. З будинкiв навпроти, iз сусiднiх квартир доноситься стукiт столових приборiв, дзвiн келихiв; у чистому мiському повiтрi чути запахи рiзноманiтноi iжi. Як у ресторанi на Блакитному узбережжi, iй-богу, все чинно, елегантно, навiть забуваеш, що нi.

Узяла собi за звичку сидiти на балконi. Навколо вiдбуваеться багато цiкавого. Виявляеться, у горщику з рiздвяною зiркою живе коник-стрибунець. Назвався Каналетто. Приемно познайомитися!

На початку карантину я думала, що з’явиться безлiч часу – i на те, i на iнше вистачить, – але нi. Без дисциплiни вiн тече крiзь пальцi. Тому все за розкладом. І у вихiднi, й у буднi.

Дiти з нашого та сусiднього будинкiв, закинувши монiтори та екрани, згадали давнi забави, на кшталт тих, коли потрiбно натиснути сусiдський дверний дзвоник i втекти. Сучасний варiант виглядае так: з вiкна покликати якогось випадкового перехожого або дорослого, що стоiть на балконi, i швиденько заховатися.

Помiтила, що за останнi декiлька днiв чую набагато менше сирен швидкоi допомоги. Пов’язую це з початком весни i сприятливого перiоду.

Андреа на запитання, чого йому найбiльше не вистачае на карантинi, вiдповiв, що не вистачае спiлкування з друзями, не онлайн i не в телефонi, а так, щоб побачити Габрi, наприклад, поплескати його по плечу: «Hey, bro», подивитися в очi й обговорити усе найважливiше.

14 день карантину, Мiлан

За жодних обставин не лiзти у телефон, щоб почитати новини, – звичка, яка з’явилася за тижнi карантину. Пiшла гуляти з собакою.

Собацi начхати на коронавiрус, у нього весна й амурний перiод. Поки Бенджамiн обнюхував тротуар на предмет слiдiв привабливих дам, зробила серiю апокалiптичних фото: iржава поштова скринька зi скошеними дверцятами, шмат стiни, на якому облупилася фарба у формi серця, щербатий асфальт. Тривога шукае виходу.

Син спитав: «Мамо, а ти вже була в часи чуми?» Одразу згадала, що у квiтнi менi виповниться сорок два.

Зустрiла сусiда з дому навпроти. Вiн теж вивiв улюбленця на прогулянку. Мальтiйська болонка Юрiй i Бенджамiн зазвичай цiлуються при зустрiчi, але сьогоднi примудрилися витримати дистанцiю в один метр. Перекинулися парою слiв iз синьйором Джакомо, мовляв, як справи. Побiдкалися. Обмiнялися сподiваннями.

– Менi здаеться… – Сусiд витримав довгу поважну паузу. – Менi здаеться… над нами щось розпилюють… – i кивнув головою, вказуючи на небо.

Зробили додаток, завдяки якому можна побачити, скiльки хвилин доведеться стояти в черзi, перш нiж потрапити до супермаркету, який знаходиться поруч з твоею геолокацiею. Станом на ранок недiлi двадцять другого березня – 95 хвилин, 87 хвилин, 60 хвилин, 105 хвилин.

Небо затягнуте хмарами, i я не побачила, щоб на нас хтось щось розпилював. Ну, а якщо й так, то нехай це буде все те ж, що й учора, – сонечко з лiйки.

Андреа сам попросив, щоб я пiдстригла йому чубчика. Ранiше про це й мови не було: мати до волосся не допускакалася за жодних обставин – тiльки barbiere чи parrucchiere. Розчулилась.

Тепер завдання – знайти i замовити перукарськi ножицi на Amazon. Що проблематично. Останнiм часом доставляють лише товари першоi необхiдностi.

До речi про естетику. Тижнi два тому замовила на цьому ж Amazon апарат для манiкюру та педикюру. Чекаю. У супермаркетi купила фарбу для волосся i смужки для депiляцii. Доглянута зовнiшнiсть у будь-якому випадку дае вiдчуття бадьоростi (особливо якщо ii нiхто не побачить).

Випила каву на балконi, привiталася з Каналетто. Подiлилася планами: може, налiплю сьогоднi пельменiв та вареникiв. Запросила на обiд або вечерю. То вже як йому буде зручно. Згадала дитинство й уявних друзiв.

Добралася до новин. Учора ввечерi уряд посилив карантиннi заходи в Італii, статистика – краще б не дивилася. Глянула на небо. Чи нiчого там не розпилюють? А раптом сусiд мае рацiю? Так i е, сонце.

15 день карантину, Мiлан

Визирнувши з вiкна вранцi, вирiшила, що сьогоднi будемо сидiти вдома. Тобто жодних кави-чаю-лимонаду на балконi. Вiтер дме, у небi розкиданi холоднi перлини – не до прогулянок. Тiльки плановий променад з улюбленцем.

Над розсипаним на тротуарi рисом зiбралися голуби. Пташок двадцять. Пiсля нашоi з Бенджамiном появи зграя обурено перелетiла на паркан. Я голосно промовила: «Соррi, хлопцi, вже йдемо».

У повсякденному життi я так собi органiзована людина, однак за теперiшнього режиму довелося згадати пiонерське дитинство. Дотримання розпорядку дня допомагае не розпадатися на шматки i не йти самоплином. Особливо дiтям.

Раз на день розписую цiлi на день, раз на тиждень – на тиждень.

Сьогоднi увiмкнула в шкiльнi заняття незапланований урок iсторii. Все ж мене занепокоiло оте синове припущення щодо мого можливого iснування в часи чуми.

Пiсля уроку iсторii вписала до щоденника обов’язкове заняття фейсфiтнесом по десять хвилин на день. А раптом я й справдi виглядаю як та, яка «жила в тi часи». Дiти ж нечасто брешуть.

Знайома надiслала фотографiю i повiдомлення: «Ось, вчу Джека на той випадок, якщо…» На фото ii пес сидить на одноразовiй пелюшцi, у якостi фону зображення – приставлене до стiни автомобiльне колесо. В очах у пса можна прочитати видiлене капслоком WTF.

Сподiваюся, у нас до такого не дiйде. Бенджамiн сто вiдсоткiв не буде вестися на фейковi тротуари, бордюри i колеса.

Каналетто на пельменi вчора не з’явився. Думаю, чекае на лазанью чи тефтелi у томатному соусi. Можливо, йому не сподобалося, що за вечерею не подавали вино.

Вина та iншi алкогольнi екзерсиси найближчим часом не передбаченi. По-перше, я не зробила запасiв, по-друге, зараз як нiколи хочеться, як кажуть iталiйцi, зберегти mente lucida – свiтлу голову. Хоча випити я полюбляю. Але потiм.

Вирiшила не зважуватися до кiнця карантину. Зайвий стрес менi нi до чого. А iжа зараз дорiвнюе позитивним емоцiям. Особливо смачна (налiпила таки вчора вареники та пельменi). Тому те, що я побачила у дзеркалi, мене не засмутило: ще тиждень тому захисна маска вiльно лежала на обличчi, сьогоднi ж охопила його щiльно, знайшовши двi пухкенькi, налитi щiчки.

У каналах Венецii вряди-годи з’являеться риба, до римських фонтанiв злiтаються качки-лебедi, до берегiв Сардинii пливуть дельфiни, а у парках Мiлана бавляться зайцi. Натяк?

Поговорю про це завтра з Каналетто. Сподiваюся, потеплiе i вiн вилiзе з-за горщика з рiздвяною зiркою, а я вийду на балкон. Сьогоднi ж перед сном обов’язково попрошу в тих, хто на нас щось розпилюе, щоб швидше вимкнули сирени швидких.

16 день карантину, Мiлан

Бенджамiн, звiсно, незадоволений теперiшнiми прогулянками: короткочаснi пересування непривабливими локацiями значно знижують шанси на зустрiч iз хорошим собакою. Була спроба бунту: тягнув повiдок, прямуюючи убiк парку. Зате познайомилися з сусiдами. Це три чихуахуа. Просто ранiше вони гуляли на балконi.