Вересневі пісні. Вірші

Вересневi пiснi. Вiршi
Ірина Жадан

У збiрцi представленi поезii переважно юнацьких рокiв. Це i роздуми автора над життевою дорогою, i графiчнi ескiзи, i мелодiйнi пiсеннi строфи. Рiзноманiтнi за темою, усi вони об'еднанi любов'ю до рiдноi землi – широкою та свiтлою, як травневий степ, глибокою, як могутня рiка та нiжною, як тиха зiрка над батькiвською хатою.

Вересневi пiснi

Вiршi

Ірина Жадан

© Ірина Жадан, 2016

ISBN 978-5-4474-6495-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

«Є край, де гомонить сама луна…»

Є край, де гомонить сама луна,
Виблискуе, мов дзеркало, вiдлуння
i вiдображень вiдголоски струннi —
Як хвилi золоченого руна.

Скарбниця дорогих самотнiх слiв,
Розсiяних у мiсячному полi —
Там час, як плугатар, iде поволi
На дзвiн у кузнi сивих ковалiв

Вогонь надii в кузнi не згаса.
Стучать, мов серце, молоти любовi
По крапельках роси – вiдлуннях кровi —
То з вiдображень постае краса.

Ярославна – пiвнiчна королева

На чужинi – усе пустеля, люде,
Серед пiскiв, а чи серед снiгiв.
А iй тепер все маритися буде
Весняний дощ
У вiдбиткiв пiдкiв.

Прийшов, як ходять зими невблаганнi,
В кольчузi вояка пiвнiчний скальд.
Терни з вiнця поета у вигнаннi
Принiс тобi закоханий Гаральд.

…Лiта твоi – як квiти на жертовник.
Скiнчилось все. Слiпий чернець поклав
На стiл
Твiй золочений молитовник —
І мовчки плакав мудрий Ярослав.

«Солодкий щем – то ностальгiя…»

Солодкий щем – то ностальгiя.
Це – не любов, не каяття.
Це той вогонь, що не зiгрiе.
Вiн тiльки спалюе життя.

«Ти нiж точив…»

Ти нiж точив.
З-пiд легкого ножа
Зривалося: чужа,
чужа,
чужа.

Переклад з Рудакi

Душа хворiе на розлуку,
Даремну тяготу чекання.
Та вiд коханого, як радiсть,
Вона приймае i страждання.

Тебе я згадую при зорях
І шепочу: «Великий Боже,
Менi щаслива i розлука,
Якою ж зустрiч бути може…»

«Краса – то тавро нелюбовi…»

Краса – то тавро нелюбовi,
Жорстоке одвiчне тавро.
Спасибi на доброму словi —
Хай буде воно на добро.

Казали: калина красива.
Серед рiзнокольорних трав
Була вона гарна на диво,
Коли ii сум огортав.

Заплаче вона – тихе свято —
Напитися з неi роси.
А iй вже повiк не зламати
Закляття цiеi краси.

«Мiй дiм – як пуп`янок лiлеi…»

Мiй дiм – як пуп`янок лiлеi,