Село і будинок майбутнього

Село i будинок майбутнього
Сергей Васильевич Сингалевич

Книга знакомит читателя с феноменом украинской любви-кохання. Предлагается обоснованное видение села будущего.

Сергей Сингалевич

Село i будинок майбутнього

Вступ

Вже АТО змiнилося на справжню вiйну iз сотнями полеглих з обох бокiв. І не видно кiнця братовбивчому протистоянню. Та як нiколи гостро постае питання примирення народiв i усунення мовних непорозумiнь. Мовнi протирiчча народiв, що воюють по рiзнi сторони фронту, мають нарештi знайти свое вирiшення. І воно зовсiм не вiйськове. Можновладцi по обидва боки протистояння мають дiйти згоди в пошуку шляхiв примирення, в першу чергу у мовних баталiях, як першоджерела ворожнечi.

Моя пропозицiя доволi проста: розробка i запровадження Державноi Украiнськоi Мови, як суцiльного компромiсу на шляху перемоги ЛЮБОВІ.

Глава 1. Любов i Кохання

КОХАННЯ ЯК ВИЩА ФОРМА ЛЮБОВІ

Росiйською мовою можна тiльки любити. Там де виникають непорозумiння на допомогу приходить мат. Адже росiйська мова звеличуе особу чоловiчоi статi. Народжена на теренах прикордонних змагань iз сусiдньою Польщею украiнська мова узяла до вжитку два поняття: любов i кохання. Вiдповiдно мова збагатилася й словами, що iх характеризують: стосунки i вiдносини. Мова украiнська, бiльш м’яка, порiвняно iз росiйською, бо пiдносить слово жiнки. Тут не до образ. Любити (украiнською мовою) можна лiса i гори, природу i землю, i матiр з батьком, а от кохати можна лише любу особу протилежноi статi (дiти до цього визначення не пiдходять). Адже правильне тлумачення слова (поняття) «кохання» в iнтимному окрасi. Та на жаль iснуючих в украiнськiй мовi термiнiв не вистачае для пiднесення значення слова кохання. Бiльш доречним постае для цього росiйське слово отношенiя. Хоч начебто це слово мае аналог украiнською мовою – вiдносини, та нажаль останне мае за собою доволi вузьке значення. Слово отношенiя (росiйською мовою) мае бiльш широке застосування, i ,як наслiдок, дозволяе бiльш грунтовно сформулювати таке, начебто зрозумiле, поняття «кохання». Той факт, що це слово вживають не завжди коректно, вимагае чiткого формулювання. Отже кохання це iнтимнi отношенiя люблячих сердець протилежноi статi, поеднаних пристрастю. Із цього витiкае, що лишень симбiоз украiнськоi i росiйськоi мови у виглядi Державноi Украiнськоi Мови здатен покласти край чварам на фонi мови мiж братнiми народами. І розглядати поняття «кохання» варто саме з цiеi висоти.

Об’еднавча роль кохання, як iнтимноi складовоi любовi, мае широко висвiтлюватися у сучаснiй украiнськiй лiтературi та в украiнському кiно i телебаченнi. Приклади родинного виховання пiдлiткiв вмiнню кохати i правильно пiдбирати слова при спiлкуваннi iз статевою протилежнiстю мають нести дiтям i iх батькам усi доступнi засоби iнформацii. Тiльки так можна примирити «недавнiх» ворогiв на теренах бойових дiй. Братовбивча вiйна пiд керiвництвом США не мае iншого шляху як примирення. І порозумiтися мають саме брати слов’яни, що стоять на рiзних мовних засадах.

УДК 81.27.00.161.1/.2.045.05

ДЕРЖАВНА УКРАЇНСЬКА МОВА

Спочатку було СЛОВО… Мало хто в Украiнi й за ii межами цей бiблiйний вираз вiдносить до проблем сiм’i, батькiвства i дитинства. Дехто свiдомо замовчуе цей зв'язок. Багато хто в Украiнi знав про сталi чоловiчi традицii мiста Миколаева, в якому гармонiйно спiвiснували мовнi традицii Росii та Украiни, де мовi мешканцiв характерне правильний, виважений, шанобливий i дбайливий пiдбiр слiв при спiлкуваннi, особливо з особою протилежноi статi. І такий пiдбiр слiв не лише запорука щасливоi долi сiм’i та шлюбу, а й вiдкрита дорога у довге щасливе майбутне життя. …І найкращий лiкар. Особливо вiд «чоловiчих хвороб», для лiкування яких свiтова фармацевтика виробила безлiч «Супер…» i т.п. лiкiв. На порозi новоi ери у життi людства бiльш важливим е не погляд у минуле, як того прагнуть І.Фарiон, Д.Гринчишин та iншi, а зосередження уваги на розвитку мови як засобу спiлкування i порозумiння, в першу чергу на рiвнi родини, на рiвень якоi державою перенесено основний важiль виховання наступних поколiнь. А в такому вiдповiдальному ракурсi всi спроби сприйняття мови як гру слiв доцiльно вiдкинути. Найбiльш актуальне це для Державноi Украiнськоi Мови.

Кiлька днiв тому в ефiрi радiостанцii «Свобода» бiля години тривала дискусiя на тему пiднесення украiнськоi мови iз недвозначними натяками на неправомiрнiсть Закону Украiни «Про засади державноi мовноi полiтики». Людина, приiхавши 20 рокiв тому iз Сибiру в Украiну, не знаючи ii мову, почала ii вивчати i зараз безапеляцiйно заявляе про недосконалiсть росiйськоi мови порiвняно з украiнською. Один з респондентiв висловив твердження про суржик, як мовне з'еднання росiйськоi й украiнськоi лексики. Та попри всi такi розмови i «Свобода», i палкi захисники академiчностi украiнськоi мови далекi вiд сутностi Державноi Украiнськоi Мови, яка мала б покласти край чварам у багатонацiональному украiнському суспiльствi, особливо на фонi об’еднавчоi, мiж Заходом i Сходом, мiсii Украiни.

Тож для початку декiлька вiдомих тез. В основi росiйськоi мови – слово друковане. «Прорубуючи вiкно» у Європу i Свiт за поданням Петра І росiйська мова збагачувалася iншомовними термiнами, i велич росiйськоi мови як у мiжетнiчному порозумiннi, так i в спiльному iз Свiтом науковому i професiйному визначеннi слiв, витонченнiй фразеологii. А згодом i Катерина ІІ запросила до Росii нiмцiв: як вчителiв-просвiтян, i як посередникiв. Тут доречно дещо пояснити. Керуючими перших росiйських мануфактур були саме нiмцi. Про iхню посередницьку роль – трохи пiзнiше. Тож украiнська мова – переважно розмовна i в силу тривалоi боротьби за власну державнiсть – ще й iзольована, самобутня, а вiд того, в бiльшостi випадкiв, малозрозумiла, може тому й так багата синонiмами тих чи iнших понять, уособленних численними виразами схожих за змiстом слiв. Може тому серед двох украiнцiв – три гетьмани. Яке ж тут може бути примирення, а тим паче любов. Не говорячи вже про стосунки чоловiка й жiнки, котрих бог створив рiвними (за своiм прообразом), та в наш час, на рiвнi гендеру, мiж якими iснуе суттева нерiвнiсть.

Мiсяць тому в «прочтениях» радiоканалу «Релакс-радiо» почув вислiв iзраiльського письменника Алюса Оза: «Дружба мiж чоловiком i жiнкою (не в розумiннi подружньоi пари) – рiч доволi рiдка i набагато бiльш дорога, нiж любов: любов, за сутнiстю, рiч доволi груба i не надто витончена порiвняно iз дружбою. Дружба уособлюе в собi i певну душевну витонченiсть, i щире вмiння вислухати, i досконале вiдчуття мiри». Не випадково мною зроблено вставку при перекладi з росiйськоi висловлювання, яке зачепило багатьох слухачiв, особливо жiнок. Адже для багатьох жiнок любов – облуда, спосiб «заарканити» чи «прив’язати». Адже з давнiх часiв жiнка прагнула обрати за батька своеi майбутньоi дитини фiзично сильного i розумово здорового чоловiка. Не дивно, що росiйська мова звеличуе чоловiка, вiдсуваючи жiнку на другий план. Украiнська мова ж звеличуе жiнку-матiр. Поклонiння перед ii муками народження та виведення у свiт новоi людини вiдзначено численними статуями Дiвi Марii на заходi Украiни. Та не випадково вся краiна здригнулася вiд звiстки про жорстоке згвалтування дiвчини у Миколаевi, славетному мiстi корабелiв, де як нiде в Украiнi шанували жiнок, не залежно вiд вiку. Приемне враження вiд висловлень екiпажу однiеi з маршруток, у стареньких ПАЗах, про iх безпеку саме для жiнок, коли пiсля холодного мусону в новенького «Богдана», за один круг, розсипалось шасi. Така шана жiнки формувалася й нiмецькою дiаспорою Миколаева. Та треба хоч трохи знати iсторiю, аби зрозумiти – звiдки коренi тоi дiаспори, що несла миротворчу мiсiю на фронтi взаемин протилежних статей суспiльства. Вони з тих земель повз Волгу, яким хлiб Украiни 1932-1933 рокiв врятував життя, потомки нiмецьких родин з часiв Катерини ІІ. Сiм рокiв тому донька, навчаючись у магiстратурi унiверситету Бремерхафена, познайомилася iз Сашком, з того ж Миколаева, його батьки за програмою об’еднання родин приiхали до бабцi, що родом з берегiв Волги (адже Украiна пiд тиском нацiоналiстично налаштованих патрiотiв i заокеанських радникiв визнала голод тих рокiв голодомором!). От i скiнчилося нiмецьке посередництво, мiж чоловiками i жiнками, i в Росii, i в Украiнi. А що ж далi?

Вахтанг КЕБУЛАДЗЕ: «Найважливiшi людськi переживання натомiсть можна виразити лише метафорами. Кохання – це метафора. Вона надае певним щоденним жестам, рухам, словам i вчинкам унiверсальний сенс, що його не можна звести до цих конкретних жестiв, рухiв, слiв i вчинкiв. Вимога однозначностi зводить нанiвець сенс кохання, перетворюючи його на товар, що мае на ринку певну цiну.» Здавалося б е позитивним на противагу росiйському слову «отношения» вжиття украiнською мовою синонiмiв: «вiдносини» i «стосунки», але якраз в питаннях порозумiння мiж чоловiком i жiнкою, особливо поеднаних любов’ю, це вносить суттевi перепони, адже поняття «отношенiя» багато ширше, охоплюе весь комплекс рiзних за вагою значення взаемин. Коли жiнки любовнi почуття вiдносять на рiвень душi, чоловiки ж, в переважнiй бiльшостi, на рiвень «грiховнiх» стосункiв. Чи не тому Степан Харлан, дописувач одного з росiйськомовних видань, «Теорiю украiнського кохання» М.В.Томенка грубо зводить до рiвня еротики i сексу. Особливо гостро вiдчуваеш цю рiзницю у розмовах iз вихiдцями Карпатських гiр, передусiм iз гуцулами, для яких слово «кохання» напряму пов’язане iз чуттевими, iнтимними стосунками з коханою.

З розмови iз палким захисником украiнськоi мови: «… треба вклонитися жiнцi, бо вона тримае три кути в хатi…», … а то й всi чотири, як батько в бiгах. Легко бездумно вештатися по свiтах у погонi за грошима, а потiм ще й продавати своiм нащадкам вкрадене в тебе ж, через твою щирiсть, та подане у гарнiй обгортцi твоiми ж панами. Блиск срiбла затьмарюе очi, особливо коли проблеми виховання дiтей та iх доля Тебе не обтяжують (на то е жiнка, матiр). Вона нагодуе… От i виростае такий «Шевченко, що будуе «Буковель», i «думае», що йде в Європу». Де ж тому «батьковi» прикарпатського футболу визнати, хоч би для себе, що нi Європа, нi СРСР не бачили такого блюзнiрства, як на «Буковелi», де за лаштунками високих цiн за «комфорт» приховано звичайнiсiньку «халтуру», прикрашену захiдними технологiями… Та якби такий «Шевченко» був один. Багато схожих «мають роботу», вiд якоi частенько дружина бездумно витрачае грошi та iздить у дорогому авто. А дiти мають нервовi розлади. Адже вони, як нiхто, вiдчувають загальну байдужiсть до iх долi, за горами «памперсiв» та фото «коханих малюкiв» на шпальтах яскравих журналiв. Та яка користь нащадкам вiд «тоi роботи», передусiм байдужих до чужих дiтей «батькiв». От i тiкають вiд вiдповiдальностi хоча б «ще за один кут» тi, хто за своiми «роботами» забув про справжнiй «труд»: труд пахаря, труд вихователя, слюсаря чи верстатника…, дивуючись просуванню на захiднi землi Украiни донеччан та луганчан, для яких розмитого поняття «праця» нiколи не iснувало. Легко «валити лiс» на пiвночi Росii або «давати чотири норми» при фарбуваннii, заручившись пiдтримкою майстра та завскладом, i вiдкривши потiм власний магазин бiля школи, уповатися своiми здiбностями з обдирання сусiдiв, через жагу дiтей до ласих тiстечок чи напоiв.

Та рiшення просте: замiсть розмов про любов, треба кохати i власним прикладом вчити дiтей вмiнню вiдчувати це високе почуття. А таке однiй жiнцi не по силах. Бо в коханнi обое рiвнi, а де нема рiвностi – нема й кохання. Прикрiсть принижуючого висловлення Алюса Оза про любов у стосунках чоловiка й жiнки в невизначеностi термiну та розмитостi поняття. І тiльки украiнське, точнiше – гуцульське, тлумачення слова «кохання» – як спроможне внести лад як в украiнськi, так i росiйськi, i не тiльки, сiм’i. Працюючи iнженером-конструктором Служби маркетингу Івано-Франкiвського ДП ВО «Карпати», об’iздив усi регiони Украiни, вивчаючи попит i спiлкуючись з людьми. І дiйшов висновку, що вся суть протирiч саме у материнськiй мовi, i проблема в тiм, що вихованi матерями дiти у часи буремних змагань, здебiльшого без батькiв, так i не змогли привнести у наш вiк мужнiсть i силу своiх батькiв, iх слова. І ця проблема значно ширша питань двомовностi. М’яка украiнська мова, мова споконвiчних захисникiв своiх кордонiв, привнесла в украiнськi словники слово «кохатися», яке за брутальнiстю не поступаеться росiйському матiрному аналогу, нiвелюючи високiсть почуттiв, прихованих за словом «кохання». Виховувати ж вмiнню кохати треба з пелюшок.

А для цього дитина б нiколи не мала б чути сварок мiж батьками, чи то приниження гiдностi будь-кого в очах дитини, адже нiхто так болiсно i гостро не сприймае образу чи приниження когось з батькiв, як дитина. А це можливе лише за умови суцiльних компромiсiв мiж батьками. Та компромiс можливий лише мiж рiвними: як у ролi батькiв, у ролi вихователiв, так i у справах любовних. Спори, навiть мiж пов’язаними любовними узами, з того чи iншого приводу неодмiнно виникають, та потрiбна справжня мужнiсть, з пiклуванням про молодших в першу чергу, знайти спосiб розрiшенню спiрних питань взаемостосункiв поза зоною досягнення спостережливоi i чутливоi пари очей та вух дитини.

З давнiх часiв, на просторах Гуцульщини, закоханi «любилися» помiж собою (за висловом вчительки, яка у 1946 роцi була направлена на роботу у гiрське гуцульське село), усамiтнившись у гаю чи серед високих трав численних галявин довкола села. За численними милуваннями, розмовами, мрiями i фантазiями люблячi серця знаходили шляхи порозумiння. А потiм ставали на рушник перед образами, вiдкриваючи для себе дорогу у кохання довжиною у життя. Тож не випадково гуцули пiд словом «кохання» розумiють iнтимнi стосунки люблячих сердець, коли важливо не тiльки уважно вислухати, а й зрозумiти душевне прагнення чи бiль, i тактовний пiдбiр слiв у розмовi швидше загоiть рани (адже слово – не горобець, а як багато розбитих сердець через тих «горобцiв»). Та найважливiшою ознакою кохання е довiра i вiдчуття едностi за словом «ми». Може тому у росiян жiнка за чоловiком, а в украiнцiв – чоловiк за жiнкою, що нема мiж ними того дорогоцiнного «ми». Бо «кохання» начебто похiдне вiд «кохати». В польськiй мовi – це можливе, в украiнськiй же, а тим паче в Державнiй Украiнськiй Мовi, не мае мiсця похiдному. І тлумачення слiв мають нести вантаж вiдповiдальностi i порозумiння, а не сваволю i облуду. Не випадково наведений приклад вживання слiв «отношения», «стосунки» i «вiдносини», бо Державною Украiнською Мовою слово «Кохання» мало б мати чiтке визначення як «iнтимнi отношения люблячих сердець протилежноi статi, поеднанi пристрастю», бо тiльки застосування росiйськомовного слова дае можливiсть визначити ту багатограннiсть нiжностi, любовi i вiдповiдальностi закоханих, що так зневажливо нiвелюеться iзраiльським автором, бо дiйсно високiсть почуття «кохання» не передати навiть правильним наголосом вжиття слова «любов» мiж чоловiком i жiнкою, мiж парубком i дiвчиною, мiж батьком i матiр’ю.