Мистецтво бути незалежною. Або як стати щасливою в шлюбі

Мистецтво бути незалежною. Або як стати щасливою в шлюбi
Свiтлана Журавель

«Мистецтво бути незалежною» – це книга для тих, хто хоче мислити по iншому.– Для тих подружнiх пар, спiльне життя яких перетворилося на непорозумiння.– Ця книга допоможе iм пiд iншим кутом подивитися на сiмейнi проблеми та побачити вихiд з будь-якоi конфлiктноi ситуацii.– В нiй зiбранi перевiренi рекомендацii та прийоми особистiсного росту та впливу.– Вона допоможе отримати незалежнiсть в шлюбi.Рекомендована до викладання у старших класах загальноосвiтнiх шкiл, технiчних закладах i ВНЗах.

Мистецтво бути незалежною

Або як стати щасливою в шлюбi

Свiтлана Журавель

Завдання мистецтва не в тому,

щоб копiювати природу,

а в тому, щоб виражати ii.

    О. Бальзак.

Иллюстратор Свiтлана Журавель

Дизайнер обложки Свiтлана Журавель

Переводчик Свiтлана Журавель

Благодарности:

Свiтлана Журавель

© Свiтлана Журавель, 2021

© Свiтлана Журавель, иллюстрации, 2021

© Свiтлана Журавель, дизайн обложки, 2021

© Свiтлана Журавель, перевод, 2021

ISBN 978-5-0053-5837-0

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Передмова

Ця книга присвячена моiй доньцi, а також усiм, хто прагне мислити по iншому. Ідея написання цiеi книги викликана бажанням допомогти сiмейним парам не тiльки розiбратися з проблемою незалежностi чоловiка/дружини в подружнiх стосунках, а й надихнути iх на здоровi партнерськi взаемини.

Вона зiткана з багатьох батькiвських настанов i повчань доньцi. Пiзнiше виникла думка об'еднати всi цi роздуми в одну книгу, щоб вона стала корисною не тiльки моiм дiтям, а й усiм нащадкам нашого людства.

На перший погляд, вона нiби стосуеться лише жiнок, але це тiльки на перший погляд, томущо життя жiнки й чоловiка тiсно сплетенi сiмейними стосунками й розiрвати пiдхiд окремо до кожного, – просто неможливо. Тим бiльше, що на пiдставi сiмейних взаемовiдносин, – я насамперед висвiтлюю суть людськоi особистостi: ii вплив на шлюб та вплив шлюбу на неi. Ось чому ця книга буде корисною не тiльки жiнкам, а й чоловiкам.

І все ж таки, мое звернення буде направлене бiльше до жiнок. Чому? Та тому, що на досвiдi свого життя та зi спостережень за способом життя iнших сiмейних пар, виникае враження, що за часiв «темного середньовiччя», – мало що змiнилося. До сьогоднi мало хто (як жiнки, так i чоловiки) розумiе справжне значення вiльних i незалежних стосункiв мiж подружжям. Але ж це цiлком можливо!

Якщо подивитися в загальному значеннi «незалежнiсть», то кожен може назвати хоча б кiлька визначень даного поняття. Наприклад: свобода вiд впливу, вiдсутнiсть контролю, самостiйнiсть, вiдсутнiсть пiдпорядкованостi, свобода вiд чужоi волi, вiдсутнiсть влади над будь-ким, духовна свобода.

А ось ще рiзнi визначення незалежностi:

– Незалежнiсть – це вмiння чинити i вести себе, узгоджуючись бiльше з власними потребами, сприйняттями або оцiнками, а нiж з вимогами оточення або думками iнших людей;

– Незалежнiсть – це свобода думок i вчинкiв;

– Незалежнiсть – це критичний склад розуму i особлива проникливiсть;

– Незалежнiсть – це здоровий цинiзм i безумовна вiра в себе;

– Незалежнiсть – це здатнiсть вiдстоювати свою точку зору в будь-якiй ситуацii;

– Незалежнiсть – це бачення свiту через призму власного виховання.

– Незалежнiсть особистостi виражаеться в так званiй ассертiвностi поведiнки. Ассертiвность (вiд англ. Assert – наполягати на своему) – здатнiсть людини не залежати вiд зовнiшнiх впливiв i оцiнок, а самостiйно регулювати власну поведiнку i вiдповiдати за неi.

Це поняття близьке принципам гештальт-терапii:

«Я iсную не для того, щоб вiдповiдати твоiм очiкуванням; ти iснуеш не для того, щоб вiдповiдати моiм очiкуванням…».

Ось ми розглянули з вами рiзнi визначення незалежноi особистостi. Тепер давайте ж розберемося: як, ставши подружжям, ми можемо правильно будувати своi кордони в шлюбi один з одним i при цьому – бути незалежними.

Насправдi незалежнiсть в шлюбi – це не обмеження, введенi для вашого чоловiка чи жiнки. Ця книга не про те, як змiнити свого чоловiка чи дружину, як втиснути його (ii) в своi рамки, як змусити його (ii) зробити щось. Я наводжу приклади, як краще провести кордони в ваших стосунках, щоб створити такi обставини в сiм'i, якi б сприяли вашому спiльному особистому зростанню.

Адже нiхто не може заперечувати того, що жiнка також як i будь-який iнший чоловiк мае право виховувати в собi повноцiнну особистiсть. Адже, в стародавнi часи жiнка повноправною нарiвнi з чоловiками особистiстю – не вважалася. І тiльки в XIX в., лише в невеликiй кiлькостi жiнок сформувалося справжне розумiння концепцii незалежноi особистостi, та яким чином вона може застосовуватись в шлюбних стосунках.

Глава 1. Трохи iсторii: «Як загартовувалася жiноча свобода i незалежнiсть».

Чому ж так вийшло, що тiльки зараз деякi жiнки починають усвiдомлювати, що означае бути незалежною? Адже не так давно ще нашi дiди i прадiди забороняли нашим бабусям i прабабусям не тiльки бути незалежними, а й навiть думати про це. І лише з недавнiх часiв – панi «наважилися» вiдстоювати свою незалежнiсть. Початком таких змiн в суспiльствi поклав фемiнiстичний рух в Росii.

Фемiнiзм тодi формувався як громадський рух в серединi XIX столiття. Первинною метою жiночого руху було забезпечити жiнкам доступ до оплачуваноi працi та освiти. Пiзнiше головним завданням стало – добитися виборчого права для жiнок. Воно було досягнуте влiтку 1917 року, коли пiд тиском жiночого руху «Тимчасовий уряд» надав росiйським жiнкам всю повноту виборчих прав.

Пiсля Жовтневоi революцii бiльшовики спочатку спiвпрацювали з жiночим рухом. І завдяки такому союзу, фемiнiстки нарештi просунули тi реформи, якi не могли здiйснити десятилiттями. Але при цьому радянська влада все ж не схвалювала iснування незалежного жiночого руху, вважаючи його буржуазним.

Вона використовувала цей рух для реалiзацii власного проекту емансипацii, спрямованого на полiтичну i економiчну мобiлiзацiю жiнок в iнтересах держави. Багато проблем жiнок при цьому не вирiшувалися, i саме цi проблеми виявилися на порядку вже нового фемiнiстичного руху, що виник в кiнцi 1970-х рокiв в дисидентських колах.

Тодi вийшов альманах «Жiнка i Росiя». Його редакторами були Тетяна Горiчева, Наталiя Малаховская i Тетяна Мамонова. Пiзнiше, в 1980—1982 роках, команда почала видавати журнал «Марiя» i заснувала жiночий клуб.

Фемiнiстськi дисидентськi журнали були присвяченi проблемам, про якi замовчували в радянському суспiльствi. Вони робили особливий акцент на становище жiнок: висвiтлювали психологiчнi проблеми взаемин чоловiкiв i жiнок, проблеми сiмей, нерiвну участь батька i матерi у вихованнi дiтей, неповнi сiм'i, аборти, пологи, згвалтування, становище жiнок у в'язницi i бездомних жiнок.

Багато дисиденток-фемiнiсток були прихильниками християнських цiнностей. Тому деякi автори називають цей рух «християнським фемiнiзмом».

Реакцiя на жiночий рух тодi була досить суперечливою: вiд спiвчуття i солiдарностi до засудження i нерозумiння; багато хто взагалi вважав його «непотрiбним». За свiдченням Тетяни Горiчевой, жодна з учасниць колективу альманаху «Жiнка i Росiя», за винятком Тетяни Мамоновоi, не смiли називати себе «фемiнiстками».

Члени жiночого дисидентського руху тiсно спiвпрацювали з захiдними фемiнiстками, як перебуваючи в СРСР, так i згодом будучи в емiграцii. При цьому знайти спiльну мову iм часто було складно через значнi розбiжностi християнськоi спрямованостi радянських фемiнiсток i принциповоi антирелiгiйноi позицii захiдних.

Фемiнiзм на Украiнi з'явився приблизно 137 рокiв тому. У 1884 роцi в мiстi Івано-Франкiвську (тодiшнiй – Станiслав) з'явилося «Товариство росiйських жiнок». А у Львовi регулярно збиралися «жiночi вiче». Там вони завзято вiдстоювали рiвнi з чоловiками права на виборах, i вимагали у мiськоi влади дозвiл на отримання вищоi освiти.