Зимова казка

Дiд Мороз повiв гостей до того мiсця, де останнiй раз працювала Снiгуронька.

– Прошу всiх залишатися на мiсцях. Не затоптуйте слiди, – попросив слiдчий.

Вiн узяв у руки снiг, подивився на нього, потiм пiднiс до свого морквяного носа i понюхав.

– Все зрозумiло, – поважно мовив Снiговик. – Цей запах менi дуже знайомий. Я впевнений, що тут побувала Снiгова Королева.

– Треба негайно йти до неi, – запропонував Дiд Мороз.

Всi трое хутко зiбрались у дорогу. Снiгова Королева жила неподалiк, але до ii замку нелегко було дiстатися. Вiн знаходився на вершинi найвищоi крижаноi гори. Ось уже й шпилi срiблясто-блакитного палацу заблищали. Здавалось, вiн зливаеться з небом. Дiд Мороз, Снiговик та Оленятко пiдiйшли до високого крижаного паркану, що височiв навколо будiвлi.

– Нам не перелiзти через паркан, – засумнiвалось Оленятко.

– Але слiд веде саме сюди, – заперечив Снiговик.

– Не хвилюйтеся, друзi, адже зi мною мiй чарiвний посох. З ним нiчого не страшно.

Вiн тричi вдарив посохом об землю i паркан став таким низеньким, що всi легко переступили через нього.

– Ну дiдусь, ну й чарiвник, – подивувалось Оленятко.

– Це все мiй посох, – задоволено погладжував бороду Дiд Мороз.

Ось i дорiжка, що веде до палацу. Друзi швидко дiстались до Снiговоi Королеви. Вона саме вмовляла Снiгуроньку залишитись жити з нею назавжди:

– У мене так багато роботи, що потрiбна помiчниця-розумниця.

– Нi, я не можу залишити Дiда Мороза, адже вiн старенький i потребуе бiльшоi допомоги. А до тебе я часто приходитиму в гостi, – заперечила Снiгуронька.

Побачивши з вiкна непроханих гостей, Снiгова Королева зрозумiла, що Снiгуронька обов’язково повернеться з ними додому. А iй так не хотiлося розлучатися! Тому миттю визрiв план, як залишити в себе Снiгуроньку.

Снiгова Королева вийшла на ганок, махнула лiвим рукавом. Миттю прилетiв Вiтрисько.

– Чого бажае моя Королева?

Вона щось шепнула йому на вухо i Вiтрисько миттю вiдштовхнув подорожнiх назад, до паркану. Вирвав iз рук Дiда Мороза посох i подав Снiговiй Королевi. «Без посоха ти менi не страшний», – подумки мовила Снiгова Королева й повернулась до кiмнати знову умовляти Снiгуроньку залишитись. У цей час дверi вiдчинились i на порозi з’явились Дiд Мороз, Оленятко та Снiговик. Побачивши Снiгуроньку живою i здоровою, Дiд Мороз з полегшенням зiтхнув:

– Чому ти, внучко, не сказала, що пiдеш до Снiговоi Королеви? Я так хвилювався.

– Вибач, дiдусю, у нас були термiновi справи. Ми не встигли тебе повiдомити. Та й пробула я тут лише три години.

– Не три години, а три днi тебе не було вдома, – розхвилювався Дiд Мороз.

– Я не помiтила, як пролетiв час. Таке зi мною бувае, коли багато працюю. Вибач, будь ласка, за те, що я змусила тебе хвилюватися, дiдуню.

– Добре, досить вже вибачатись. Заговорились ми з тобою, внучко, а нам уже пора збиратися до малят. Тiльки от бiда: посох я десь загубив.

Снiгуронька про все здогадалась. Вона пiдiйшла до Снiговоi Королеви i попросила повернути пропажу.

– Нiзащо! – мовила та. – Якщо я вiддам посох Дiду Морозу, то вiн забере тебе i ви вiдправитесь до малят. А я зовсiм залишусь одна.

– Чому одна? У тебе скiльки помiчниць-Снiжинок. А в мене лише одна внучка – Снiгуронька, – заперечив Дiд Мороз.

Снiгова Королева була непохитною. Вона й слухати нiчого не хотiла.

– Що ж робити? – хвилювалися Снiговик та Оленятко. – Адже Дiда Мороза та Снiгуроньку чекають дiти в дитсадку.

– Це тi, що завжди кричать? – лукаво посмiхаючись, перепитала Снiгова Королева.

– Нi! Це тi, що завжди радi матiнцi-Зимi, нашому льоду i твоему снiжку, – пояснила Снiгуронька i, пiдiйшовши до Снiговоi Королеви, нiжно притулилась до неi голiвкою. – А давайте всi разом поiдемо до малят, – запропонувала, – тодi нам не доведеться розлучатися. Дiдусю Морозе, вiзьми з собою i Снiгову Королеву.

Дiд Мороз дуже любив свою внучку, тому вiдмовити не мiг.

– Гаразд, вiзьму, якщо ти так хочеш. Але за умови, що Снiгова Королева поверне мiй посох.

– Звичайно, поверну! – радiсно вигукнула Снiгова Королева. – Вибач менi, ось вiн, забирай, будь-ласка.

Дiд Мороз узяв посох, тричi вдарив ним по пiдлозi – i сани з купою подарункiв запряженi, готовi в дорогу.

– Ну що ж, час рушати, – наказав Дiд Мороз.

Весело дзвенiли дзвiночки. Снiгуронька iз Снiговою Королевою, Снiговик та Оленятко радiли з того, що разом повертаються до малечi.

Ось i дитячий садочок. Ялинка прикрашена, дiти з нетерпiнням чекають на Дiда Мороза. Вони приготували йому пiснi, вiршики та таночки. Весело малятам довкола ялинки хороводи водити, адже з ними святкують i Снiгова Королева, i Снiгуронька, i навiть Снiговик з Оленятком.

Раптом Оленятко пiдiйшло до маленькоi дiвчинки й каже:

– Сiдай, Каролiночко, я тебе покатаю.

– Звiдки це воно iм’я дiвчинки знае? – здивувалась Снiгова Королева.

Навкруги лунала музика, весело скрекотiла Сорока-Бiлобока, а за вiкном на землю тихо падав легенький пухнастий снiжок…