Мікромегас

Мiкромегас
Вольтер

Автор уявляе собi, що Мiкромегас, житель планети Сiрiус, за своiми розмiрами велетень, дiстав присуд про те, що йому упродовж численних рокiв заборонено з'являтися при дворi, оскiльки вiн надрукував одну зi своiх книжок, в якiй нiбито були еретичнi думки. Вiн здiйснюе мандрiвку на планету Сатурн i знайомиться там з одним iз ii мешканцiв, який у порiвняннi з мешканцями Сiрiуса виглядае карликом.

Вольтер

Мiкромегас

Роздiл перший

Подорож жителя планетноi системи зiрки Сiрiус на планету Сатурн

На однiй з планет, що обертаються довкола зiрки, званоi Сiрiус, жив вельми розумний юнак, з яким я мав честь познайомитися пiд час його останньоi мандрiвки на наш маленький мурашник; звали того юнака Мiкромегас[1 - Ім'я утворене вiд грецьких слiв «micros» (малий) i «megas» (великий). Мiкромегас – одночасно i маленький, i великий, вiн символ вiдносностi будь-якоi величини.] – iм'ям, яке дуже личить усiм великим. На зрiст вiн був вiсiм лье: пiд вiсьмома лье я розумiю двадцять чотири тисячi геометричних крокiв[2 - Геометричний крок складае 1,62 м.] по п'ять футiв[3 - Фут – одиниця довжини вiд 0,283 до 0,324 м.] у кожному.

Котрi-небудь алгебраiсти, люди завжди кориснi для суспiльства, вiдразу ж вiзьмуться за перо та й вирахують, що оскiльки добродiй Мiкромегас, житель зоряноi системи Сiрiус, мае вiд голови до п'ят двадцять чотири тисячi крокiв, тобто сто двадцять тисяч ступнiв, а ми, земляни, маемо лише п'ять футiв; i окружнiсть нашоi планети дорiвнюе дев'яти тисячам лье, отож вони, кажу, вирахують, що планета, яка породила Мiкромегаса, в двадцять один мiльйон шiстсот тисяч разiв бiльша по колу вiд нашоi маленькоi Землi. Для природи – це звичайнiсiньке явище. Коли порiвняти держави яких-небудь нiмецьких або iталiйських князькiв, якi можна об'iхати за пiвгодини, з iмперiями Туреччини або Китаю, то це буде тiльки слабким прообразом того дивовижного рiзноманiття, що iснуе в природi.

Оскiльки його ясновельможнiсть був такого зросту, як я сказав, нашi скульптори i художники, безперечно, погодяться на тому, що вiн мiг мати талiю в п'ятдесят тисяч футiв – це якраз майже iдеальна пропорцiя.

Мiкромегас – один з найосвiченiших умiв сучасностi; вiн багато чого знае i сам вiдкрив деякi iстини. Ще навчаючись у езуiтському колежi своеi планети, як цього вимагав iхнiй звичай, вiн у вiцi лише двохсот п'ятдесяти рокiв завдяки гостротi свого розуму довiв понад п'ятдесят теорем Евклiда.[4 - Евклiд (бл. 450 – бл. 380 до Р. X.) – давньогрецький фiлософ, учень Сократа. Визнавав iстинним лише загальне, заперечуючи iстиннiсть усього окремого, iндивiдуального.] Тобто на вiсiмнадцять бiльше, нiж Блез Паскаль,[5 - Паскаль Блез (1623–1662) – французький фiлософ, математик, фiзик, був автором низки вiдкриттiв i винаходiв. Подiляючи в молодi роки картезiанську концепцiю рацiоналiстичного природничо-наукового образу свiту, пiзнiше зосередився на фiлософсько-теологiчнiй проблематицi. З фiлософiею Паскаля Вольтер полемiзував.] який, довiвши, коли грався (так свiдчить його сестра),[6 - Сестра Блеза Паскаля Жiльберта Пер'е (1620–1687) у «Життеписi» свого брата свiдчить, що вiн дванадцятирiчним хлопцем без сторонньоi допомоги опанував основнi твердження евклiдовоi геометрii.] тридцять двi теореми, став опiсля досить пересiчним геометром i дуже поганим метафiзиком. У вiцi чотириста п'ятдесяти рокiв, коли Мiкромегас вступив у пору юнацтва, вiн дослiдив анатомiю безлiчi комашок, якi не мають i ста футiв у дiаметрi i яких не видно пiд звичайним мiкроскопом; написав про це дуже цiкаву книгу, яка, проте, завдала йому чимало клопоту. Муфтiй[7 - Муфтiй – в iсламi вища духовна особа, якiй надано право розв'язувати релiгiйно-юридичнi питання, давати роз'яснення щодо застосування шарiату.] його краiни, чоловiк доскiпливий i тупий, подав на автора в суд, заявивши, що в книзi е пiдозрiлi, неподобнi, зухвалi, еретичнi й зараженi ерессю думки, – йшлося про те, чи тотожна субстанцiйна форма блiх та слимакiв Сiрiуса. Мiкромегас захищався дотепно i привернув на свiй бiк жiноцтво. Процес тривав двiстi двадцять рокiв, i зрештою муфтiй домiгся, що законники книжку заборонили, хоча й не читали ii, а авторовi було на вiсiмсот рокiв заборонено з'являтися при дворi.

Те, що його прогнали з двору, який загруз у чварах та дрiб'язковостi, дуже мало засмутило Мiкромегаса.

Вiн склав кумедну пiсеньку про муфтiя, на яку той зовсiм не звернув уваги, потiм пустився в мандри з планети на планету, аби завершити, як то кажуть, виховання розуму та почуттiв.[8 - Виховання розуму та почуттiв – уживаний вислiв середини XVIII ст., який викликав глузування Вольтера Письменник натякае на твiр французького iсторика i педагога Шарля Роллена (1661–1741) «Трактат про викладання красного письменства зверненням до розуму i почуттiв».] Тi, хто звик подорожувати в поштових дилiжансах або каретах, навряд чи зможуть уявити собi екiпажi горiшнiх сфер; тулячись на своiй малесенькiй грудцi багна, ми не можемо зрозумiти чогось такого, що виходить за межi наших уявлень. Що ж до Мiкромегаса, то вiн чудово знався на законах гравiтацii, на силах притягання й вiдштовхування. Вiн так умiло користувався ними, що з допомогою то сонячного променя, то якоiсь комети, перелiтав зi своiми слугами з планети на планету, наче пташка з гiлки на гiлку. За короткий час вiн облетiв весь Молочний Шлях, i тут я мушу сказати, що нiколи вiн не бачив помiж зорями, якими цей шлях усiяний, прегарного, емпiричного неба, того, яке буцiмто спостерiгав славний вiкарiй Дергем[9 - Дергем Вiльям (1657–1735) – англiйський богослов, автор книг «Фiзична теологiя» i «Астрономiчна теологiя», засвiдчував iснування Бога, спираючись на чуда природи.] у свою пiдзорну трубу. Я аж нiяк не стверджую, що в шановного Дергема поганий зiр, крий боже! Але Мiкромегас був на мiсцi, вiн дуже спостережливий, i я не хочу суперечити нiкому. Зробивши добрий гак, Мiкромегас прибув на планету Сатурн. Хоч як вiн звик до всяких дивовиж, та, побачивши цю маленьку планету i ii крихiтних жителiв, не змiг стриматися вiд зверхньоi посмiшки, яка iнколи з'являеться навiть на устах найповажнiших мудрецiв. Бо ж справдi Сатурн бiльший вiд Землi лише в дев'ятсот разiв, i жителi його просто карлики, заввишки в тисячу туазiв,[10 - Туаз – давня французька мiра довжини (приблизно два метри).] чи щось бiля цього. Спочатку Мiкромегас трохи посмiявся зi своiми слугами з цих людей – приблизно так, як смiеться котрий-небудь iталiйський музикант з музики Люллi,[11 - Люллi Жан Батiст (Джованнi Баттiста Луллi) (1632–1687), французький композитор iталiйського походження Фундатор французькоi нацiональноi оперноi школи. Вольтер мае на увазi гострi суперечки стосовно розвитку музичного театру, якi виникли iз прибуттям до Парижа iталiйськоi оперноi групи пiд орудою Бамбiнi. Прихильниками iталiйськоi опери буф стала низка французьких енциклопедистiв.] коли приiздить до Францii. Але завдяки своему гострому розумовi сiрiусянин швидко зрозумiв, що мисляча iстота не обов'язково мусить видаватися смiшною, якщо мае тiльки шiсть тисяч футiв на зрiст. Спершу здивувавши сатурнян, Мiкромегас потiм зблизився з ними. Вiн подружився iз секретарем Сатурнянськоi академii,[12 - Натяк на французького фiлософа i письменника Фонтенеля (1657–1757), постiйного секретаря Академii наук.] чоловiком великого розуму, який, щоправда, нiчого не винайшов, але дуже добре вмiв переказувати чужi вiдкриття, складав непоганi вiршики i робив складнi обрахунки. Щоб потiшити читачiв, наведу незвичайну розмову, яка вiдбулася мiж Мiкромегасом та паном секретарем.

Роздiл другий

Розмова сiрiусянина з жителем Сатурна

Коли його ясновельможнiсть улiгся, а секретар пiдiйшов до його обличчя, Мiкромегас мовив: «Слiд визнати, що природа дуже рiзноманiтна». – «Атож, – вiдповiв сатурнянин. – Природа – наче квiтник, у якому квiти…» – «Ет, облиште цей ваш квiтник», – урвав його Мiкромегас. – «Природа, – знов почав секретар, – це збiговище бiлявих i чорнявих дiвчат, чиi зачiски…» – «До чого тут чорнявi?» – вiдрубав Мiкромегас. – «А ще вона – як галерея портретiв, чиi обличчя…» – «О нi! – сказав мандрiвник. – Повторюю: природа е природою. Навiщо вишукувати якiсь порiвняння?» – «Щоб зробити вам приемнiсть», – вiдповiв секретар. – «Я не хочу, щоб менi робили приемнiсть, – сказав мандрiвник. – Я хочу, щоб менi розповiли про те, чого я не знаю. Почнiмо з того, скiльки органiв чуття мають люди вашоi планети». – «Сiмдесят два, – вiдповiв академiк, – i ми постiйно нарiкаемо, що нам iх бракуе. Наша уява випереджае нашi потреби, i нам здаеться, що це дуже мало – усього сiмдесят два чуття, одне планетне кiльце i п'ять мiсяцiв.[13 - П'ять мiсяцiв – у часи Вольтера знали тiльки п'ять iз семи супутникiв Сатурна.] Отож, незважаючи на свою допитливiсть i на те, що сiмдесят два чуття породжують чимало пристрастей, ми весь час нудьгуемо». – «Охоче вам вiрю, – сказав Мiкромегас, – на своiй планетi ми маемо близько тисячi рiзних чуттiв, i, одначе, завжди нам чогось хочеться, i постiйно тривожать вiдчуття, що ми iстоти нiкчемнi i е створiння набагато досконалiшi вiд нас. Я трохи бачив свiту, зустрiчав смертних, якi дуже поступаються нам: бачив i довершенiших, але нiколи не траплялося менi живоi iстоти, чиi бажання дорiвнювали б ii справжнiм потребам, а потреби – можливостям iх задоволення. Може, коли-небудь я потраплю на планету, де всього вдосталь; та досi ще нiхто не сказав, де вона е». Тут сатурнянин i Мiкромегас пустилися в здогади; одначе пiсля цих дуже дотепних i дуже непевних розумувань треба було переходити до фактiв. «Скiльки ви живете?» – спитав мандрiвник iз Сiрiуса. – «О, зовсiм мало», – вiдповiв маленький сатурнянин. – «Те саме, що й у нас, – зауважив Мiкромегас. – Ми весь час на це нарiкаемо. Мабуть, це загальний закон природи». – «На жаль, – зiтхнув сатурнянин, – ми живемо тiльки п'ятсот великих обертань сонця. На земний рахунок це становить приблизно п'ятнадцять тисяч рокiв. Як бачите, ми вмираемо, по сутi, навiть не поживши; наше життя – це точка на лiнii часу, наше iснування – це мить, наша планета – атом. Тiльки-но почав пiзнавати iстину, як настае смерть. Я, наприклад, не зважуюся складати нiяких планiв; почуваю себе краплею води в безмежному океанi. Менi соромно, а надто перед вами, що я така нiкчемна iстота».

Мiкромегас на це йому вiдповiв: «Якби ви не були фiлософом, я побоявся б завдати вам прикростi, сказавши, що наше життя в сiмсот разiв довше вiд вашого; та ви чудово знаете, що коли треба вiддати свое тiло стихiям i вiдродити природу в iншiй формi, тобто померти, коли настае хвилина цього перетворення, то байдуже, чи жив ти вiчнiсть, чи один день. Я бував у свiтах, де живуть у тисячу разiв довше, нiж ми, i бачив, що там теж невдоволенi. Та всюди е розважливi люди, якi вмiють змирятися з долею i хвалити творця природи. Вiн розкидав у всесвiтi безлiч усякого рiзновиддя, що водночас поеднуеться з дивовижною однорiднiстю. Скажiмо, всi мислячi iстоти неоднаковi, але вони схожi мiж собою тим, що надiленi розумом i бажанням. Матерiя е всюди, вона безмежна, але мае на кожнiй планетi iншi властивостi. Скiльки таких властивостей нараховуете ви на Сатурнi?» – «Якщо ви маете на увазi тi властивостi, без яких, на нашу думку, планета не могла б бути такою, як вона е, – вiдповiв сатурнянин, – то ми нараховуемо iх триста – наприклад, протяжнiсть, непроникнiсть, рухомiсть, гравiтацiйнiсть, подiльнiсть тощо». – «Очевидно, – зауважив мандрiвник, – цього невеликого числа досить для тiеi мети, яку поставив творець перед вашою маленькою оселею. Я захоплююсь його мудрiстю i в усьому бачу не тiльки вiдмiнностi, але й подiбнiсть. Ваша планета маленька – маленькi i ii мешканцi. Ви маете мало чуттiв, а ваша матерiя – мало властивостей. Усе це витвiр провидiння. А якого кольору ваше сонце при ретельному обстеженнi?» – «Бiле з жовтим вiдтiнком, – вiдповiв сатурнянин. – А розклавши його промiнь, ми знаходимо в ньому сiм кольорiв». – «Наше сонце майже червоне, – сказав сiрiусянин, – а його свiтло розкладаеться на тридцять дев'ять простих кольорiв. Іншi сонця, поблизу яких я бував, так само рiзняться мiж собою, як обличчя жителiв вашоi планети».

Пiсля кiлькох таких запитань вiн поцiкавився, скiльки на Сатурнi iстотно вiдмiнних субстанцiй, i дiзнався, що iх нараховують лише близько тридцяти, як-от: бог; простiр; матерiя; об'емнi iстоти, надiленi чуттями; об'емнi iстоти, надiленi чуттями i розумом; iстоти, надiленi розумом, але позбавленi об'ему; iстоти, що взаемно проникають, i такi, що не проникають, та iншi. Сiрiусянин, який у себе на планетi знав аж триста рiзних субстанцiй, а пiд час мандрiв вiдкрив ще три тисячi, дуже здивував фiлософа-сатурнянина. Поговоривши отак протягом одного сонячного обертання i повiдомивши один одному трохи з того, що знали, i багато з того, чого не знали, вони вирiшили податися разом у невеличку фiлософську мандрiвку.