Вавилонська царівна

– О небо! о вiчнi сили! Мiй птах розмовляе чистою халдейською мовою! – Говорячи так, вона одсунула запону, стала навколiшки на лiжковi й простягла до нього руки. – Чи ви часом не бог, що зiйшов на землю? Чи ви не великий Оромазд,[18 - Ормузд, Оромазд – бог добра у давньоперськiй релiгii, змагався з Арiманом, богом темряви, носiем зла.] що сховався пiд цим чудовим пiр'ям? Коли ви бог, повернiть менi цього прекрасного юнака!

– Я тiльки птах, – обiзвався той, – але я народився за тих часiв, коли всi тварини ще розмовляли i коли птахи, змii, осли, конi, грифи вмiли розмовляти з людьми. Я не хотiв говорити привселюдно, боячись, щоб вашi двiрськi дами не прийняли мене за чаклуна. Я признаюсь у цьому тiльки вам.

Здивована, спантеличена, нестямна вiд такого чуда, Формозанта, хвилюючись i кваплячись запитати про сто речей одразу, спитала його спочатку, якого вiн вiку.

– Двадцять сiм тисяч дев'ятсот рокiв i шiсть мiсяцiв, панi. Менi минуло стiльки, скiльки треба планетi, щоб пройти свiй шлях по орбiтi, що вашi маги називають рiвноденням i що тягнеться близько двадцяти восьми тисяч ваших рокiв. Є планети, що обертаються й довше, отже, е й iстоти, далеко старiшi за мене. Вже двадцять двi тисячi рокiв, як я навчився халдейськоi мови пiд час однiеi мандрiвки, i в мене завжди зберiгалася любов до халдейськоi мови. Але моi брати, iншi тварини, не хочуть розмовляти у ваших краях.

– А чому, мiй божественний пташе?

– Ох! Це тому, що люди взяли за звичай iсти нас, замiсть того щоб розмовляти з нами й учитися в нас. Варвари! Хiба не мусили б вони переконатися, що, маючи тi самi органи, що й вони, тi самi почуття, тi самi потреби, тi самi бажання, ми маемо те, що зветься душею, що ми брати iхнi й що варити i iсти треба тiльки злих тварин? Ми такi рiднi вам, що великий Творець, безсмертний Сотворитель усього, складаючи з людиною договiр, заборонив вам споживати нашу кров, а нам смоктати вашу.

Байки вашого стародавнього Локмана,[19 - Локман – легендарний володар Аравii, вигаданий автор добiрок байок, якi з'явилися в середньовiччi арабською мовою] перекладенi стiлькома мовами, будуть вiчним свiдоцтвом щасливих стосункiв, якi колись були мiж нами й вами. Усi вони починаються так: «За часiв, коли тварини розмовляли». Правда, помiж вас е багато жiнок, що розмовляють зi своiми собаками, але тi постановили не вiдповiдати, бо iх батогами силують iти на полювання i бути спiвучасниками вбивства наших старих спiльних друзiв – оленiв, ланей, зайцiв i перепiлок.

У вас i тепер е старовиннi поеми, в яких конi розмовляють, а вашi вiзники повсякчас звертаються до них, але так нечемно й такими бридкими словами, що конi, якi колись любили вас, тепер вас зневажають.

Краiна, де живе ваш прекрасний невiдомий, найдовершенiший iз чоловiкiв, лишилася единою, де ваша порода вмiе ще любити нашу й розмовляти з нами, i це единий закуток на землi, де люди справедливi.

– А де вона, ця краiна мого дорогого невiдомого? Як iм'я цього героя? Як зветься його держава? Я нiколи не повiрю, що вiн пастух, як не повiрю, що ви – кажан.

– Його краiна, панi, е краiна гангаридiв,[20 - Гангариди – мiфiчний народ, який нiбито жив на берегах Гангу.] народу чесного й непереможного, що живе на схiдному березi Гангу. Ім'я мого друга – Амазан. Вiн не цар, i я навiть не знаю, чи захотiв би вiн принизитися до того, щоб стати ним. Вiн надто любить землякiв; вiн пастух, як i вони. Але не думайте, що цi пастухи схожi на ваших, якi, ледве вкритi дрантливим лахмiттям, стережуть баранiв, незрiвнянно краще вдягнених, нiж вони, що стогнуть пiд гнiтом злиднiв i платять збирачевi податкiв половину мiзерноi платнi, яку одержують вiд хазяiв. Гангаридськi пастухи вiд народження всi рiвнi, вони самi володiють незчисленними отарами, що вкривають iхнi вiчно уквiтчанi луки. Їх нiколи не вбивають; убити й з'iсти собi подiбного – це на Гангу жахливий злочин. Їхня вовна, тонша й блискучiша за найкращий шовк, становить найвидатнiший предмет торгiвлi на Сходi. До того ж на гангаридськiй землi е все, чого може забажати людина; отi великi дiаманти, якi Азаман мав честь вам подарувати, взято з копальнi, що належить йому; отой однорiг, що ним, як ви бачили, вiн приiхав, е звичайна тварина для iзди в гангаридiв; то найкраща, найгордiша, найстрашнiша й найдобрiша тварина, яка прикрашае землю. Досить сотнi гангаридiв i сотнi однорогiв, щоб створити незчисленну армiю. Близько двох столiть тому один iндiйський цар був такий безумний, що захотiв завоювати цю краiну; вiн з'явився в супроводi десятьох тисяч слонiв i мiльйона воякiв. Однороги пробивали слонiв, наче польових жайворонкiв, яких я бачив на вашому столi нанизаними на золотому рожнi. Вояки падали пiд гангаридськими шаблями, як у жнива рис, пiдрiзаний руками схiдних народiв. Тодi взяли в полон царя i шiстсот тисяч воякiв; царя викупали в цiлющих водах Гангу й призначили йому мiсцевий режим, який полягав у тому, щоб iсти тiльки рослини, вiд природи призначенi для годiвлi тих, хто дихае. Люди, що iдять м'ясо i п'ють мiцнi напоi, мають кров запалену й затруену, вiд якоi божеволiють стома рiзними способами. Головне безумство цих людей – люте бажання проливати кров своiх братiв i руйнувати плiднi простори, щоб потiм панувати над цвинтарями. Було витрачено цiлих шiсть мiсяцiв на те, щоб вилiкувати iндiйського царя вiд його хвороби. Коли нарештi лiкарi помiтили, що пульс його став спокiйнiший i стриманiший, вони видали свiдоцтво про це радi гангаридiв. Ця рада, погодившись також iз думкою однорогiв, людяно вiдiслала iндiйського царя, дурний його двiр i недоумкуватих воякiв у iхню краiну. З того часу вони стали мудрiшi, й вiдтодi iндуси поважають гангаридiв, як неуки, що хочуть навчитися, поважають у вас халдейських фiлософiв, до яких не можуть дорiвнятися.

– До речi, мiй любий пташе, – сказала царiвна, – чи е якась релiгiя у гангаридiв?

– Чи е там релiгiя, панi! В тi днi, коли на небi повний мiсяць, ми збираемося дякувати Боговi, чоловiки в одному великому кедровому храмi, жiнки в iншому, щоб не розважатися; птахи в гайку, чотириногi на чудовому лузi. Ми дякуемо Боговi за все добро, яке вiн зробив нам; особливо папуги вмiють у нас чудесно виголошувати казання. Така батькiвщина мого дорогого Амазана, там живу i я. Я так з ним приятелюю, як ви його кохаете. Коли ви вiрите менi, поiдемо разом зi мною, вiддасте йому вiзит.

– По правдi, мiй пташе, ви обрали собi гарне ремесло, – вiдповiла всмiхаючись принцеса, що мрiяла помандрувати й не зважувалась сказати це.

– Я служу моему друговi, – сказав птах, – а пiсля щастя вас кохати найбiльше щастя е сприяти вашому коханню.

Формозанта вже не знала, де вона; iй здавалось, що вона ширяе над землею. Усе, що вона побачила за цей день, усе, що тепер бачила й чула, i, головне, те, що вiдчувала у своему серцi, викликало в нiй блаженство, далеко бiльше за те, яке вiдчувають нинi мусульманськi щасливцi, коли, визволившись вiд земних пут, вони бачать себе на дев'ятому небi, в обiймах гурiй,[21 - Гурii – за уявленнями мусульман, вiчно юнi красунi, якi давали праведникам насолоду в раю] овiянi й пройнятi небесною славою та раюванням.

IV

Уся нiч минула в розмовах про Амазана, якого вона називала тепер своiм пастушком. І з того часу в багатьох народiв вживають слова «пастушок» i «коханець» одне замiсть одного. То вона питала в птаха, чи мав Амазан iнших коханих; той вiдповiдав, що нi, i Формозанта не тямилася з радощiв. То вона хотiла знати, як вiн живе, i з захопленням дiзналася, що вiн витрачае свiй час на те, щоб робити добро, розвивати мистецтво, доходити таемниць природи, вдосконалювати себе. То вона хотiла знати, чи душа ii птаха тiеi самоi породи, що й душа коханого, i чому вiн живе двадцять вiсiм тисяч рокiв, тимчасом як коханий мае тiльки двадцять дев'ять. Вона ставила сотню подiбних питань, на якi птах вiдповiдав обережно, i це викликало ще бiльшу цiкавiсть. Нарештi сон склепив iм очi й овiяв царiвну солодкою облудою насланих богами снiв, якi iнколи перевершують дiйснiсть i пояснити якi було б надто важко навiть халдейськiй фiлософii.