Мертвий бал

– Невже? – здивувався Бредлi.

– Так, мiстере Бредлi. Ви розповiдали, що працюете дизайнером одягу, а Вiктор – ваш найкращий друг, якого ви приiхали навiстити. Ще ви казали, що бiльшiсть одягу у Вiктора – це вашi роботи. А згодом ви ще подiлилися своею мрiею.

– І що ж це за мрiя?

– Ви мрiете об’iхати усю Францiю, адже це ваша рiдна краiна. А ще ви недавно зустрiли дiвчину з якою хочете пiсля повернення побратися.

Бредлi та iншi були неабияк здивованi, i дивились на мене, як на якогось дивака.

– Ну що ж… – мовив Бредлi. – Це все правда. Але я зовсiм не пам’ятаю, коли ми зустрiчались ранiше. Бiльш того, я не мiг усе одразу ж розповiсти.

– Я теж не пам’ятаю, щоб ти розмовляв з нами дотепер, – сказав Джон.

– Так, – пiдтвердив Вiктор.

– Тодi як все це об’яснити? – здивувався Бредлi.

– Я не знаю, хлопцi, – сказав я, i одразу ж кинув припущення, хоча знав що справа не в цьому. – Вечiр тривае досить довго, можливо це все алкоголь? По собi знаю, з ним час летить швидко i хвилини перетворюються в години.

Не маючи iнших припущень чоловiки охоче погодились зi мною.

Нова хвиля галюцинацiй нахлинула на мене, i в той самий момент я почув, як «Вальс дощу» Шопена заграв знову. Як i ранiше я пiшов, щоб запросити Олiвiю на танець. Але тiльки заради того, щоб розiбратися в усьому.

Ми закружились в танцi, i через хвилину iншi пари зробили теж саме.

– Пам’ятаеш, як ми вже танцювали пiд цю музику? – запитав я, танцюючи з Олiвiею.

– Так… – невпевнено мовила Олiвiя, i надiя уже зароджувалась, але в туж мить погасла, коли Олiвiя продовжила:

– Здаеться ми танцювали пiд цю симфонiю два мiсяцi тому, коли мiстер Андервуд вiдкрив бал в честь початку осенi.

– А ще ми танцювали пiд цю мелодiю сьогоднi, кохана. Пам’ятаеш?

– Рiчарде, ти або напився, або розiгруеш мене. Це наш перший танець за сьогоднi.

– Невже ти не пам’ятаеш? Скiльки ти сьогоднi випила?

– Ти хочеш сказати, що я так напилась, що не пам’ятаю, що сьогоднi було?

– Нi, зовсiм нi, кохана, – я провiв рукою по ii гладенькому волоссi. – Я просто хочу розiбратись. Коеться щось дивне… Розумiеш?

– Якщо тебе це так хвилюе, то тiльки два бокала. Один, коли ми прийшли, i ще один, коли я розмовляла з подругами.

– Це все що я хотiв почути, люба. Дякую.

Отже справа була не в Олiвii чи в iнших гостях. Також справа була не в менi. Я чiтко пам’ятаю, як випив за весь вечiр тiльки три бокали. Бiльш того я не вiдчував сп’янiння. Моя свiдомiсть була ясна, а розум чистий. Висновок залишався лиш один.

Щось вiдбувалось iз реальнiстю.

3

– Мiстере Лайт…

Вiд роздумiв мене вiдволiк голос Вiльяма Андервуда.

– Так?

– Мiстер Лайт, з вами усе добре? – занепокоено мовив граф.

– Так, мiстере Андервуд. Все добре.

– Менi здаеться, вас щось непокоiть…

– Нi, справдi все добре, – вiдповiв я, хоч моя голова розколювалась.

Зараз я бажав одного: покинути це дивне мiсце i лягти в свое велике м’яке лiжко. Я божеволiв, це мiсце зводило мене з розуму. Я бачив те, чого бiльше не помiчав нiхто. Тодi хто насправдi божевiльний: я чи кiлька десяткiв людей на балi? Ось в чому було питання. Але куди гiрше було нерозумiння того, що вiдбуваеться.

– Рiчарде… Все добре?

Знову подiбнi питання вiдволiкли мене вiд роздумiв. Усе було зi мною добре, я не божевiльний. Можливо це з вами щось не так?

– Рiчарде, – повторив нiжний голос.

Я пiдняв голову i побачив перед собою Олiвiю, яка дивилась на мене жалiсливим поглядом.

– Я тривожусь за тебе, Рiчарде. Такий чудовий бал. Тобi тут не подобаеться?

– Так, не подобаеться, Олiвiе. Дуже не подобаеться, – знесилено мовив я.

– Чому ж? Тобi завжди подобались бали, що влаштовував мiстер Андервуд.

– Справа не в цьому. Бал чудовий…

– Тодi в чому ж? Розкажи менi.

– Невже ти також нiчого не помiчаеш?

– Чого саме?

– Скiльки минуло часу вiдтодi, як ми прийшли на бал?

Олiвiя хвилину подумала.

– Певно година… Не бiльше.

– Насправдi не менше шести годин!

Я знову поглянув на годинник, але це було марно. Аномалiя вплинула i на годинники, i на людей, але чому не вплинула на мене? Час неначе уповiльнився. Годинник повинний був показувати зараз десь першу ночi, але… Вiн показував лиш восьму вечора! Тобто ми прийшли о сьомiй, а зараз восьма? Хоча насправдi перша ночi. Цi думки зводили мене з розуму.