Город мой… Сборник поэзии

Там тисячи живих комет
Знов рiжуть небо, i ракет
Хвости здiймаються навкруг.
Постав у хмарах смертi круг.

Вогняне море розлилось
І лава пролилась, i ось
Із хмар виходить до нас Сурт,
А з ним дружинникiв весь гурт.

У лати срiблянi вдягнений
Даруе напiй збагрянений…
І сяйво свiтлого меча
Б`е по очах з його плеча.

Сурмить в сурму Хейемдааль,
Проллявши в серце журбу й жаль.
Приходить вiчная зима,
Сурмить ворожая сурма.

І тихша встала над Землею,
Не чути голосiв над нею.
Постав пустелями Стрибог,
Пiднявся Мороковий рог,

Ізржавiв меч, iзтлiв жупан…
Левiатан прийшов як пан…

МОГИЛА

Стоiть в степу могила,
З вiтром розмовляе,
А вiтер над нею
Летить, нiби грае.

«Ой хто ти, могиле!
Чия ти, орлице?
Хто тебе насипав,
Голубко-вдовице?»

«Насипали половчани,
Лебiдi степовii.
Досипали гурагани,
Вiтри суховii.

Поховала я князя,
Воiна степового,
Що вертався з походу
Славного, бойового.

Обминали його в сiчах
Всi стрiли ворожi.
А тут, брати-руси
Стали на сторожi,

Та й в спину убили…

Всi полягли в степу.
Тепер тут вiтер плаче
Та хутори далекi
Розкиданi, козачi.

Вiдплакали в оселях
За цiми вояками.
Їх iмена забутi,
Похованi вiками.

Роди зникли в столiттях,
А я стою отута
На спомин тим звитягам,
Як одинака рута.»

Стоiть в степу могила,
На нiй гамалiя…
Пита ii вiтер
Та й у безодню вiе.

НІЧ НА КУПАЙЛА

Вовки виють понад яром
Чорнii мрiють думки.
Може отак ось, боярам,
Мрiялись темнi гадки.

Мiсяць стае опiвночi
Повен i кровi, i сил.
Диво Купальськоi Ночi,
Диво Ярилових Крил.

Скаже колись сокровенне,
Миле, таемне, чудне,
Те що чекав я таемно,
Те i вiддасть, те одне…

Молодiсть, силу, наснагу,
Волю i душу мою,
Те що чекаю. І спрагу
Миттю загасить мою.