Мушу я ждати любовi,
Мушу губити ii,
Мушу жадати я кровi,
Милоi кровi з землi.
Себе в нащадках – не бачу,
Хочу побачити знов
Предкiвську вiру, а значить —
Бог поверне мою кров.
Вiра, Надiя, Кохання…
Всесвiтiв чорна iмла.
В тих сокровеннiйших знаннях
Нiч на Купайла була…
МИНАЮТЬ ДНІ
Минають днi за роком рiк,
Летять години наче хмари.
Вже батькiвський згубився оберiг,
Вже зайнялись червонii пожари.
Десь там осталися кохання i любов,
І море сине, i горластi чайки,
Остила вже палка, юнацька кров
І вже казками бачу власнi байки.
Давно вже пожовтiв зелений клен
Моеi юностi, моiх рокiв гарячих.
Ізтлiло полум`я моiх знамен
І слiпота чадить з очей незрячих.
Спiвають все сумнiше за вiкном,
З майданiв, знову зайшлi мiнiстрелi.
І не пройду я вде iмлястим дном,
Залишусь байстрюком у новiй ерi.
Минула казка iз дитинством геть,
І небо посiрiло, стало темним.
На обрii щось дивне постае,
Чимось важким, жахливим i непевним.
ЧЕРВОНА ТРОЯНДА
Червона троянда в снiгу забуття
Загасла, замерзла i кригою вкрилась.
Червона троянда волае в життя,
Над нею, сокирою смерть нахилилась.
І кликае серцем, троянда моя
Весняне тепло i травневi дощi!
Та змерзла пiд снiгом, як в кризi земля.
Холоднi мов смерть життедарнi ключи.
На сонячний промiнь чекае вона,
Що зцiлить iй серце i радiсть пролле
У душу замерзлу, пiд кригою сна
Та льодом навколо усе постае.
Не прийде до неi у сонцi весна.
Пiд снiгом, навiки заснула вона.
СНІГ
Падае бiлий снiг,
Як передтеча зими.
Падае небо до нiг
У завiрюсi пiтьми.
Новi срiблянi комахи
Крижанi санi везуть.
Знов Снiгова Королева
Вийшла у свiй довгий путь.
Бiлим прапором йдуть конi,
Полозки дивно свистять.
Погляд ii був суворий,
Очi ii майорять.
Випалють холодом очi,
Вiзьмуть у кригу серця.
Зiрками стануть крiзь ночi
Дивнi легенди Творця.
ДУМКА
Чорним вороном злетiла
І за море понеслась
Моя доля сизокрила,
Десь за море забралась.
Моя доленька лихая,
Утiкаеш з часом ти.
Все сiрiше i чорнiше
Мого свiтла кольори.
Забраася гамалiя
Прямо в душу, серце дме.
Я душею не старiю,
Просто серце може жме.