Город мой… Сборник поэзии

Не забрати мою долю
Чорним чаклунам лiсiв.
Не забрати в вовка волю,
Бо вiн вiльний син степiв.

Чорним вороном злетiла,
І за море понесласью
Моя доля сизокрила
Десь за гори забралась.

ЗАВОРОЖИ, ЧАКЛУНКА МИЛА

Заворожи, чаклунка мила,
Щоб позабути все навiк.
Щоби розкинув буйнi крила
Й пiднявся вiтер-оберiг.

Щоби ласкава Берегиня
Мене у раi прийняла,
І знов зростила наче сина,
До себе в хмари забрала.

Лиш закриваю своi очi —
Знов тii ж мрiються думки.
Безсоннi моi темнi ночi
З ii легенькоi руки.

Не хочу щоб вона забула,
Коли iншого пригорнула,
Їi у серцi мрiю я…

Та взявши мою душу грiшну,
Пiшла по людях й рознесла
Мою нудьгу за нею ясну…
І посмiялася прекрасна
Й навiки спокiй забрала…

ЕЛЕГІЯ

Ходила вiдьма оболонком,
Забутим лугом тим пройшлась.
Знайшла бурштинок, i галчонком
У небо, в хмари, пiднялась.

Забуту пiсню проспiвала,
Свою нудьгу переливала
У зрi, мiсяць в вишинi,
Щоб чули люди на землi
…про ii лихо…

«Щож ж ти, милий,
Залишив дiвчину одну,
Козак вiдважний, гордiливий,
Мене вiддав на самоту,

Не спала що безсоннi ночi,
Тебе в вiконце виглядала,
Що продивила яснi очi
І сподiвань поназаймала.

Куди ж iдеш ти, свiт коханий?
Навiщо вiдьму покидаеш?
Невже е краще хто за мене?
Невже ти мене забуваеш?

Хiба не тебе любила,
Хiба не я тобi дарила
Життя? І серце золотее
Об тебе, любий, я розбила…

Тобi стелила я духмянi
У головах, плакучi трави,
І усi зiроньки рум”янi
Я дарувала, i дубрави.

Хiба не ти менi поклявся
В любовi, щирому коханнi?
Тепер ти з мене насмiявся,
Тому i стогну у воланнi.

…у Бога за тебе молю…
…Тебе единого люблю…»

І проспiвавши свою пiсню
Ізклала крильця на собi…
…
І в гори впала на землi…

МАРКО-КОРОЛЕВИЧ

Як не стане мене
Не ховайте глибоко,
Бо пiду я далеко
На iншi свiти.

Може стану зорею,
Може хмарою стану,
Як Марко-Королевич,
Чекаючи мсти.