Срібні ковзани

«Хто сказав, що вони з дзвiночки?» почувся слабкий голос хлопчика з довгим iм'ям.

«Я сказала, пан Воост», вiдповiла Рiхi.

«Так все-таки вони з дзвiночками»; «Нi, я впевнений, що нi»; «Ну як ти можеш таке говорити?»; «Так адже вони зi стрiлами»; «І мейнхеер ван Корбес сказав моiй мамi, що на них е дзвiночки» – почулося з збудженого натовпу, але мейнхеер Воостенвальберт Схiммельпеннiнк. спробував залагодити питання переконливим: «Ну ви абсолютно нiчого про них не знаете; на них немае i натяку на дзвiночки, вони».

«Ой!» Ой! «– Знову вибухнула хор суперечливих думок.

«На парi для дiвчаток повиннi бути дзвiночки», тихо вставила Хiльда», але повинна бути ще пара i для хлопчикiв з вигравiруваними по боках стрiлами».

«Правильно! Я ж казав!» на одному диханнi вигукнули чи не всi хлопцi.

Катрiнка дивилася на них в подивi.

«А хто змагатиметься?» запитала вона.

«Всi ми», вiдповiла Рiхi. «Це буде неймовiрно весело! Приеднуйся, Катрiнка. Але зараз нам усiм пора в школу, обговоримо це опiвднi. Ну ти, звичайно ж, приеднатися до нас, адже справдi?»

Катрiнка, нiчого не вiдповiвши, зробила витончений пiрует i кокетно розсмiявшись, «Хiба ви не чуете останнiй дзвоник? А ну, наздоганяйте!» понеслась до будiвлi школи, що стояла за пiвмилi на березi каналу.

Всi уперемiш кинулися наздоганяти Катрiнку, марно намагаючись зловити це яснооке, усмiхнене створення iз золотистим, струмливим в сонячному свiтлi, волоссям, яке кидало на них блискучий, повний трiумфу погляд, з легкiстю ковзаючи вперед.

Прекрасна Катрiнка! Палаюча молодiстю i здоров'ям, сповнена життя, радостi i руху! Не дивно, що в ту нiч твiй образ, вiчно ковзаючий попереду, увiрвався в сон одного хлопчика! Не дивно, що самим тяжким для нього видався той годину, коли, через роки, ти вислизнула вiд нього назавжди.

Роздiл IV

ГАНС І ГРЕТЕЛЬ ЗНАХОДЯТЬ ТОВАРИША

Опiвднi нашi юнi друзi посипалися зi школи, сповненi рiшучостi цiлу годину потренуватися на каналi.

Але вони встигли покататися лише кiлька хвилин, як раптом Карл Схуммель звернувся глузливо до Хiльди, «Подивися, яка солодка парочка пiдходить до льоду! Маленькi голодранцi! Їх ковзани, мабуть, подарунок самого короля».

«Якi ж вони стараннi», м'яко сказала Хiльда. «Мае бути болiсно важко навчитися кататися на настiльки дивних штуках. Подивися, вони дуже бiднi селяни. Хлопчик, ймовiрно, сам зробив ковзани».

Карлу стало трохи нiяково.

«Вони, може i стараннi, але не в катаннi: починають досить добре, тiльки закiнчують ривком. Думаю, вони змогли б добре кататися пiд твою нову уривчасту п'есу.

Хiльда весело розсмiялася i вiд'iхала вiд нього. Приеднавшись до невеликого загону ковзанярiв i плавно проiхавши повз них, вона зупинилася поруч з Гретель, жадiбно стежач за подiями.

«Як тебе звуть, дiвчинко?»

«Гретель, панi», вiдповiла вона, почасти благоговiючи перед соцiальним становищем Хiльди, хоча вони були майже одного вiку, «а мого брата звуть Ганс».

«Ганс – мiцний хлопець», весело промовила Хiльда», i, здаеться, що всерединi у нього палае тепла грубка, а ти, здаеться, вся промерзла. Тобi слiд теплiше одягатися, маленька».

Гретель, якоi бiльше нiчого було одягнути, намагалася засмiятися i сказала: «Я не така вже й маленька. Менi вже виповнилося дванадцять».

«Ой, прошу вибачення. Бачиш, менi майже чотирнадцять, i я така висока на свiй вiк, що iншi дiвчата здаються маленькими для мене. Але нiчого. Можливо ти скоро виростеш i станеш набагато вищою за мене, але, звичайно ж, якщо ти будеш одягатися теплiше. Тремтячi вiд холоду дiвчатка не ростуть».

Ганс спалахнув, побачивши, як сльози навертаються на очi Гретель.

«Моя сестра не скаржилася на холод, але погода дiйсно нестерпна». І вiн сумно подивився на Гретель.

«Дарма», пiдтвердила вона. «Менi часто тепло – а коли катаюся, то й зовсiм жарко. Ви занадто добрi, юфроу[11 - Панночка, панi; у ввiчливому зверненнi було б jongvrowe – прим. автора.], Якщо думаете про мене».

«Нi-нi», заперечила Хiльда, незадоволена своею вiдповiддю. «Я безтурботна, жорстока, але я i не думала тебе чимось образити. Я хотiла просто запитати – маю на увазi, якщо – «І тут Хiльда, пiдходячи до сутi справи, запнулася перед погано одягненими, але благородними дiтьми, яким вона так хотiла надати допомогу.

«У чому справа, панi?» нетерпляче вигукнув Ганс. «Якщо я можу що-небудь для вас зробити, —»

«Нi-нi», розсмiялася Хiльда, проганяючи збентеження. «Я лише хотiла поговорити з вами про велике змагання. Чому б вам не взяти у ньому участь? Ви обое добре катаетеся, i мiсця безкоштовнi. Кожен може записатися i боротися за головний приз».

Гретель сумно подивилась на Ганса, який обсмикнувши шапку, шанобливо вiдповiв:

«Ах, юфроу, навiть якщо б ми i могли взяти участь, то зробили б лише кiлька крокiв. Ви ж бачите, що нашi ковзани – твердi шматки дерева». – Вiн продемонстрував свiй черевик – «незабаром вони стануть зовсiм сирими, прилипнуть до льоду, i ми будемо спотикатися».

Очi Гретель весело заблищали, коли вона згадала про ранкову оказiю Ганса, i дiвчинка, червонiючи, боязко пробурмотiла, «О, нi, ми не зможемо взяти участь у змаганнi, але чи можна нам, панi, хоч поспостерiгати за ним?»

«Звичайно», вiдповiла Хiльда, доброзичливо дивлячись на два серйозних дитячих обличчях i вiд усiеi душi шкодуючи про те, що витратила так багато своiх кишенькових грошей, отриманих у цьому мiсяцi, на мережива i вбрання. У неi залишилося всього лише вiсiм кварт’е[12 - Дрiбна срiбна монета в чверть гульдена, чи десять американських центiв – прим. автора.], яких ледве вистачило б на одну пару ковзанiв.

Окинувши поглядом двi пари таких рiзних нiг i сумно зiтхнувши, вона запитала:

«Хто з вас краще катаеться?»

«Гретель», швидко вiдповiв Ганс.

«Ганс», одночасно з ним сказала Гретель.

Хiльда посмiхнулася.

«Я не можу купити вам обом по парi ковзанiв, навiть одну хорошу пару, але от, тримайте вiсiм кварт’е. І мiж собою вирiшите: у кого з вас бiльше шансiв на перемогу, тому й купите ковзани. Шкода, що я не можу дати бiльше. Ну все. До зустрiчi! «Хiльда вручила грошi враженому Гансу i, похитавши головою i посмiхнувшись, швидко понеслась до своiх товаришiв.

«Юфроу! Юфроу ван Глек!» кликнув Ганс гучним голосом, марно намагаючись наздогнати ii, так як один з його ремiнцiв розв'язався.

Хiльда повернулась, однiею рукою закриваючи очi вiд сонця, i Гансу здалося, нiби вона ширяе в повiтрi, пiдходячи до нього все ближче i ближче.

«Ми не можемо взяти цi грошi», задихаючись, сказав Ганс», хоча знаемо, що Ви це зробили вiд усього серця».

«Ну чому ж?» спалахнувши, запитала Хiльда.

«Тому» вiдповiв Ганс, поклонившись, немов клоун, i одночасно окинувши ii поглядом гордого принца, спрямованого на царствену дiвчинку, «що ми не заробили iх».

Хiльда була кмiтливою. Вона давно помiтила чарiвний дерев'яний ланцюжок на шиi у Гретель.

«Ганс, вирiжте менi з дерева такий ланцюжок, як у вашоi сестри».

«З великим задоволенням, панi. У нас вдома е бiла деревина, прекрасна, як слонова кiстка; завтра ж вона буде у вас» І Ганс поспiхом спробував повернути iй грошi.

«Нi-нi», рiшуче заперечила Хiльда. «Цi грошi – незначна плата за ланцюжок». І вона метнулася, випереджаючи найшвидших ковзанярiв.