Срібні ковзани

Ганс провiв ii довгим, здивованим поглядом; i зрозумiв, що iй марно було суперечити.

«Ну добре», пробурмотiв вiн, чи то про себе, чи то вголос своiй вiдданiй тiнi, Гретель. «Я буду працювати не покладаючи рук, i сидiти до пiвночi, якщо мати дозволить палити свiчу, але ланцюг зроблю. Ми можемо залишити цi грошi собi, Гретель».

«Яка ж славна панi!» вигукнула Гретель, захоплено плескаючи в долонi. «Гей, Ганс, а не дарма ж лелека оселився на нашому даху минулого лiта, а? Пам'ятаеш, як мама сказала, що вiн принесе нам удачу i як вона плакала, коли Янзоон Кольп застрелив його? І вона сказала, що вiн цим накликае на себе масу неприемностей. І ось нарештi удача посмiхнулася нам! Тепер, Ганс, якщо мама вiдправить нас завтра в мiсто, ти зможеш купити новi ковзани на ринку».

Ганс похитав головою. «Панночка дала нам грошi на купiвлю ковзанiв, але якщо я iх зароблю, Гретель, на них потрiбно купити шерсть. Тобi потрiбен теплий жакет».

«О нi!» вигукнула справдi розчарована Гретель, «не купиш ковзани? Ну чому ж? Адже менi не так часто холодно! Мама каже, що кров енергiйно тече вгору-вниз у венах бiдних дiтей, наспiвуючи:»! Я повинна iх зiгрiти! Я повинна iх зiгрiти».

«Будь ласка, Ганс», вона продовжила, майже схлипуючи «не кажи, що не купиш ковзанiв. Вiд однiеi цiеi думки менi хочеться плакати. І до речi, менi подобаеться мерзнути. Я маю на увазi, що менi зараз i справдi дуже жарко!»

Ганс з поспiхом подивився на неi. Як i всi голландцi, вiн боявся слiз i будь-якого прояву емоцiй, але найбiльше його лякали переповненi сльозами блакитнi очi сестри.

«Так що май на увазi», вигукнула Гретель, усвiдомлюючи свою перевагу, «я буду почуватися огидно, якщо ти вiдмовишся вiд ковзанiв. Менi вони не потрiбнi. Я не настiльки скупа; але я хочу, щоб вони були в тебе, а потiм, коли я виросту, вони пiдiйдуть i менi – так що давай, пiдрахуй монети, Ганс. Ти коли-небудь бачив стiльки?»

Ганс задумливо перебирав монети в долонi. Нiколи у своему життi вiн так сильно не бажав ковзанiв, так як дiзнавшись про змагання, пристрасно захотiв позмагатися з iншими дiтьми. Хлопець був сповнений впевненостi в тому, що з гарною парою сталевих ковзанiв без зусиль зможе випередити бiльшiсть хлопцiв на каналi. Зараз доводи Гретель здавалися йому обгрунтованими. З iншого боку, вiн розумiв, що вона, з ii сильною, але гнучкою маленькою комплекцiею, через тиждень практики на хороших ковзанах зможе кататися краще будь-якоi Рiхi Корбес або навiть Катрiнки Флак. Як тiльки ця думка промайнула в його головi, вiн прийняв рiшення. Якщо у Гретель не буде жакета, у неi будуть ковзани.

«Нi, Гретель», вiдповiв вiн нарештi, «я можу почекати. Коли-небудь я заощаджу собi на хорошi ковзани. Але зараз вони тобi потрiбнiше».

Очi Гретель заблищали, але наступноi ж хвилини вона продовжила стояти на своему, хоча вже не так переконливо, «Панночка дала грошi тобi, Ганс. Я дуже погано вчиню, якщо вiзьму iх собi».

Ганс рiшуче захитав головою i поплентався далi, а сестра то бiгла вистрибом, то йшла, намагаючись наздогнати його. На той час вони вже зняли своi дерев'янi ковзани i поспiшили додому, щоб порадувати маму.

«Я придумала!» викрикнула Гретель жвавим голосом. «Можеш зробити так: купити такi ковзани, якi будуть тобi трохи замалi, а менi завеликi, i ми зможемо кататися на них по черзi. Справдi, я добре придумала?» Гретель вiд радостi знову заплескала в долонi.

Бiднi Ганс! Йому було важко не пiддатися цiй спокусi, але все ж вiн був стiйким хлопцем i змiг пересилити себе.

«Дурницi все це, Гретель. Ти не зможеш iздити на великих ковзанах. Ти i на цих спотикалася, як слiпа курка, поки я не зiгнув iх кiнцi. Нi, тобi потрiбнi ковзани тiльки у мiру, i ти повинна користатися будь-якою можливiстю, щоб потренуватися, аж до двадцятого числа. Моя маленька Гретель виграе срiбнi ковзани».

Гретель не змогла втриматися вiд захопленого смiху при однiй лише думцi про перемогу.

«Ганс! Гретель!» покликав знайомий голос.

«Йдемо, мамо!»

Вони поспiшили додому, i Ганс все ще смикав срiбники в руцi.

Наступного дня Ганс Брiнкер дивився, як сестра моторно неслась, порхаючи серед ковзанярiв, якi пiд вечiр заповнили канал, i у всiй Голландii не можна було знайти бiльш гордого i щасливого хлопчика. Сердечна Хiльда дала iй теплий жакет, а панi Брiнкер залатала ii черевики, так що тепер вони сяяли, як новi. Маленька снувала туди-сюди, сповнена радiстю i зовсiм не помiчаючи на собi здивованих поглядiв людей; iй здавалося, нiби виблискуючi ковзани на ногах раптово перетворили землю на казкову краiну. У ii вдячному серцi знову i знову вiддавалася: «Ганс, дорогий, любий Ганс!».

«Клянуся громом!» вигукнув Пiтер ван Хольп, звертаючись до Карла Схуммелю, «ця дiвчинка в червоному жакетi i латанiй спiдницi катаеться досить непогано. Чорт забирай! Таке вiдчуття, що у неi пальцi на п'ятах, а очi на потилицi! Бачиш! Так, буде весело, якщо вона зрештою вiзьме участь у змаганнях i переможе саму Катрiнку Флак».

«Тссс! Тихiше!» глузливо сказав Карл «Ця обiрвана панночка – улюблениця Хiльди ван Глек. Якщо я не помиляюся, то саме вона подарувала iй цi блискучi ковзани.

«Ах так!» вигукнув Пiтер, з променистою усмiшкою, оскiльки Хiльда була його кращим другом. «Вона i тут зробила добру справу!» І мейнхеер ван Хольп, зробивши стрибок, i виписавши на льоду подвiйну вiсiмку, а потiм лiтери «П» i «Х», прослизнув вперед, поки не опинився поруч з Хiльдою.