Случаи в жизни могут быть разные. Сборник юмористических рассказов

– Пиши объяснительную записку и иди в обход. Учти, это в последний раз.

Через полчаса Петрович кладет объяснительную записку в карман и отправляется на станцию, чтобы получить в кладовке спецовки. Но вдруг вспоминает, что накладные в бытовке забыл. Возвращается. Подходит к кладовке, а навстречу ему из дверей Петро с велосипедом. У Петровича едва речь не отобрало.

– Ты куда?

– Накладочка получилась, Петрович. Вышел я на путь. Все как полагается: и ключ взял, и молоток, и, сигнальные принад¬лежности, и сигареты при мне. А вот спичек нет. Так я быстренько сейчас в Зачепиловку смотаюсь за спичками. Понимаете, на перегоне, где я спичек возьму, чтобы сигарету прикурить. А как же я без курива? Я могу сутки не есть и не пить, а без сигареты не могу. Привычка проклятая еще с первого класса.

– Но на пергон же, когда пойдешь?

– Петрович, вы ж сами говорили, что полчаса хода туда и обратно.

Лист з армii

"Добрий день, дорога матуся!

В перших рядках свого листа хочу вам сказати, що я живий-здоровий, чого i вам бажаю, а також, що служба моя в вiйськах особливого стратегiчного призначення, скорочено ОСП– це щоб ворога ввести в оману, проходить нор¬мально. Пiд моiм приводом знаходиться декiлька десяткiв "пiдлеглих", так я називаю службовцiв мого пiдроздiлу, з метою суровоi секретностi, оскiльки вони теж змiцнюють обороноздатнiсть нашоi краiни. Ось тiльки ми служимо два роки, а моi пiдлеглi i до року не дотягують – це вже залежить вiд iхньоi вгодованостi та iнших факторiв. Наприклад, за успiшне виконавши зав¬дання на тактичних навчаннях наша частина отримала вдячнiсть вiд командування. Всi задоволенi, а моi пiдлеглi постраждали, бо зразу чотирьох з них вiдправили для банкету з цього приводу.

Служба в мене дуже вiдповiдальна, ось тiльки жалко, що автомата менi не в видали. В цьому старшина наш винуватий, бо, коли в нас були навчання, то вiн суворо наказав: "Приготуйте противогази, зараз противник використуе отруйнi гази. По моiй командi одягнете цi засоби iндивiдуального захисту. Звичайно, цi засоби не гарантують на сто вiдсоткiв , що врятуетесь, але сильнiшi виживуть. Природнiй вiдбiр." – дещо жорстоко пожартував старшина. Вiн у нас великий дотепник, з його крилатих вислiвiв можна зiбрати цiлу книгу. Так от вiд того жарту, хтось з наших, у кого нерви не в порядку, не витримав i пукнув, та так голосно, то всi ми подумали, що це уявний противник використував ту саму хiмiчну зброю, та й швиденько надiли на себе противогази. Вiд чо¬го старшина наш дуже розгнiвався, бо в армii не треба думати, а треба тi¬льки виконувати накази, i почав на нас кричати за таке порушення Уставу. Потiм вiн наказав зняти противогази. Цю команду ми виконали з великим задоволенням, бо якби противник i не примiнив свою хiмiчну зброю, то ми б мабуть, задихнулись в тих противогазах. А тут раптом до мене пiдбiгае старшина i кричить:

– Тебе що контузило? Чому не виконуеш накази командира, зараз же знiми противогаз.

– А я вже зняв противогаз,– злякавшись вiдповiдаю я.

– Невже – засумнiвався старшина i навiть мое обличчя потрогав руками – точно…, зняв.– Ну i морда… Тобi , солдат, i автомата не потрiбно. Вiд одного вигляду всi вороги розбiжаться в рiзнi сторони.

Пiсля нього вiн закрiпив за мною совкову лопату зразка 1985 року, в народi ii називають "стахановка", пiд iнвентарним номером 276 мiльйонiв 730 тисяч. Я не ображаюсь на старшину, але для бiльшоi користi було б менi краще видерти автомата Калашникова, так як страхiтливий вигляд у мене тiльки вдень, а неподобства на пiдлеглому об'ектi вiдбуваються вночi. В цей час на територiю мого пiдроздiлу проникають пiдозрiлi особи, а на мiй окрик: "Стiй! Хто iде?" вiдповiдають: "Пiшов ти на х…" Вибачайте, матуся, що некультурне слово використовую, але уже ось другий рiк на моему посту не змiнюеться пароль, оскiльки в мене не автомат Калашникова, а совкова лопата "стахановка".

Хоча б тут, мабуть, автомат не допомiг, так як проникнення на територiю мого пiдроздiлу бувають, як правило на транспортi i бронетехнiцi. Тут би менi допомiг гранатомет, а ще краще противотанкова пушка, оскiльки недав¬но при iхали за моею пiдлеглою на танку. Схватила ii бiдну i давай в люк механiка – водiя запихати, а люк же там зовсiм маленький, не розрахований на мою пiдлеглу, якiй пудiв десять було, бо вибирали ж по жирнiшу – солдати ж нашi всi худенькi, тiльки зам., по тилу сто п’ятдесят кiло важить, але вiн в люк танка нiколи не лiзе, бо чоловiк розумний i перш нiж куди влiзти думае: "А як я звiдти вилiзу?" Із страху моя пiдлегла, бо вiдчула , що настав ii останнiй час раз в таку технiку сажають, пiдняла такий лемет, так бiдна пищала та верещала, що черговий по частинi пiдняв солдат по три¬возi, подумавши, що ворог примiнив зброю невiдомого типу, щоб приголомшите противника. Із-за тоi с… ледве третя свiтова вiйна не почалась. Лише са¬нкцii ООН та запевнення всiх краiн-учасниць, що вони не примiняли нiякоi надсекретноi зброi, зняли стан пiдвищеноi боеготовностi в вiйськах. "Помилка вийшла. – виправдовувався потiм черговий по частинi. "Сам ти помилка природи." – вiдповiли йому i вiдправили на гаупвахтi, вивчати звуки ворожоi бойовоi технiки.

Зараз нiч. Сплять мирно моi пiдлеглi. Щоб не на голому цементi вони лежали , я iм соломки пiдстелив. Спокiйно в моему пiдроздiлi особливого стратегiчного призначення, бо , як любив говорити наш комбат: "Шлях до серця солдата лежить через його шлунок".

З Новим роком.

Гринько Станчук подивився на годинник, вiн показував шосту годину вечора.

– Пора,– сказав собi Грицько i положив перед собою чистий листок бумаги формату № 12. За допомогою лiнiйки вiн подiлив листок на двi рiзнi частини провiв пряму лiнiю i написав на лiвiй частинi "План", а на правiй частинi написав "Факт"

Потiм в графу "План" почав писати:

«На цей рiк в мене було заплановано передивитись 1825 Фiльмiв рiзних серiалiв: мексиканських, аргентинських, бразильських та iнших краiн – тобто в середньому п’ять фiльмiв в день.

Фактично ж менi довелося подивитись 1426 серiй, тобто в середньому майже по чотири серii в день. Невиконання плану стало можливим iз-за частого вiдключення електроенергii державними енергетичними компанiями. В цьому роцi планував я поiхати на вiдпочинок на Канари, чи то Багами, або ж на острiв вiчного лiта Мадагаскар, але iз-за того , що я не виграв нi в Спортлото, нi в Лото Забава, нi в Лото Мiльойонiв, то поiздку до тих екзотичних краiн прийшлось вiдложити, а в село до сестри сам не поiхав, бо там, крiм грижi нiчого не заробиш.

Не став я також "людиною року" нi в краiнi, нi в областi, нi в нашому мiстi, бо туда попадають тiльки тi хто в державi не менше мiльйона вкраде а я ж всього-навсього… Нi!.. Краще не буду говорити суму, яку я в державi поцупив, бо вона смiхотворно мала, але достатня для того, щоб на неi звернули увагу вiдповiднi органи.

У приватному життi я став жертвою реклами, яка на всi лади вихваляли таблетки "Вiагра", але виявилось, що то обман, бо без споживання сала, м'яса, сметани таблетки тi дiють зовсiм в протилежному напрямi, через що мене i покинула дружина. Моi намагання якось поправити своi сердечнi справи теж виявились марними, бо тi часи, коли у нас кохались надурняка канули у Лету разом з усiма iншими комунiстичними iдеалами, зараз слабка стать серед всiх знакiв уваги цiнують тiльки грошовi знаки, з якими, як ви розумiете в мене туговато, бо значну iх частину я вкладав, щоб виконати основний плановий показник на рiк по товарах народного споживання, по спирних напоях. Повинен з гордiстю пiдмiтити, що в цьому я досягнув значних успiхiв, що i пiдтримуе мiй оптимiзм i iнтерес до життя. Не буду приводити цифри, щоб не шокувати деяких аж занадто вразливих громадян, а скажу одне, що до виконання цього показника менi залишилось зовсiм небагато i пiвлiтра "Пшеничноi" за шiсть годин до нового року – це для мене справжня дрiбниця.

Попри всi незгоди нашого життя я повинен виразити вдячнiсть нашому уряду i самому Президенту за те, що ми живеш мирно i можеш вiльно виконувати нашi плани, хоча i не в усьому, але по основних показниках.

Р.S.

Мое спiлкування з пiвлiтрою виявилось дуже плодотворне – я успiшно проспав прихiд Нового року, але в перший же день цього року, я беру на плановi зобов'язання: передивитись за рiк все ж тi 1825 фiльмiв, тобто по п’ять фiльмiв в день.

Ночной гость

Замки поддались легко без проблем, двери открылись без шума и скрипа. Душа Максима была удовлетворена таким ходом событий. Он пробормотал удовлетворенно "Сим, сим, откройся". Планировка комнат была обыкновенной советской постройки, так что он ориентировался в незнакомой квартире, как у себя дома. Фонарик высветил в гостиной комнате массивную импортную стенку, со множеством различных дверок. Максим с осторожностью стал открывать одну за другой. Улов был неплохой. Он даже удивился "Как это можно с такой беспечностью оставлять свое добро, нажитое непосильным трудом. От удовольствия он даже стал себе напевать "Владимирский Централ".

Вдруг в комнате зажегся свет. От неожиданности Максим уронил фонарик, В первый момент, опытный домушник, он даже растерялся, но потом пришел в себя, и осмотрелся. Перед ним стояла женщина в длинном халате.

– Кто вы такая?

– А вы кто такой? Впрочем, что я говорю. Понятно без слов.

– Если вам все понятно, то мне ничего не понятно. Кто вы такая?

– Я хозяйка этой квартиры.

– Не может быть.

– Почему?

– Потому что хозяйка этой квартиры должна вчера еще улететь на Мальдивы.

– На Сейшелы. У вас неправильная информация.

– Какое это имеет значение. Главное, что квартира должна быть пуста.

– Значит, не улетела.

– Почему?

– Какое это имеет значение.

– Для меня да.

– А для меня нет. Что же вы стоите? Работайте дальше. Вот в том ящичке у меня валюта лежит. Там драгоценности, только обручальное кольцо не берите.

– Вы смеетесь надо мной?

– Почему?

– Я честный вор, и в присутствии посторонних не работаю.

– Я же не посторонняя, я хозяйка дома.

– Тем более. Извините, я удалюсь.

– Нет, это вы меня извините, что перебила вам работу. Лучше я уйду.