Пісні самогубців. Рима, біль та журба

Пiснi самогубцiв. Рима, бiль та журба
Володимир Слiпець

Це не просто звичайний збiрник вiршiв вiд поета, бо автор – не поет. Ця крихiтна книжка описуе людську природу та привiдкривае читачу Інший свiт. Сум, бiль, журба – це е наслiдки людськоi байдужостi, боягузтва та лiнi. Який фiнал заслоговуе людство?

Пiснi самогубцiв

Рима, бiль та журба

Володимир Слiпець

© Володимир Слiпець, 2019

ISBN 978-5-4493-0233-5

Создано в интеллектуальной издательской системе Ridero

Вiд автора

Жити та iснувати нiколи не будуть синонiмами, так само як бачити та розумiти. Жити в мильному рожевому пузирi, що ховае Вас вiд власного смогу та бруду – це боягузтво. Ігнорувати реалii та сучасне суспiльство – лицемiрство. Нити та скиглити, проте нiчого не робити – лiнь. То е одвiчнi грiхи нашого виду, якi можуть нас вбити!

«Пiснi самогубцiв: Рима, бiль та журба» – це мiй коротенький збiрник вiршiв. Я нiколи не бачив в собi поета та й нiколи не побачу. Я просто людина, що бачить цей свiт трiшки iнакше. Кожний вiрш – маленька iсторiя, сповнена смутком, вiдчуттям провини за людство та людянiсть в серцi.

Люди так звикли дивитись у дзеркало та бачити якихось химерних героiв, сильних лiдерiв та навiть богiв. А що… А якщо це кiнець? Останнiй наш день, рiк, столiття. Невже ми залишимо тiльки папiр, брухт та залiзо пiсля себе?

Я бажаю Вам приемного читання… Хоча, я вважаю, що буде сильний пiслясмак, так що вiдразу знайдiть вiдраду – почитайте добру казку, подивiться романтичний фiльм. Бо в моему свiтi Вас чекае тiльки бiль та журба, якi на цей раз сховались пiд римою вiршiв.

Правда може бути жорстокою, а iстина – химерною. Тому, якщо Ви досi не злякалися, можливо, знайдете вiдповiдi на власнi запитання.

Про Украiну

Манiфест

Я люблю свiй край,
Та майже Украiну.
Обожнюю дiм,
Мою маленьку хатину.

Для мене земля
Рiднiше держави.
Мiж ними,
Вiдчуваю сильну рiзницю.

Й мудрi то е слова,
Що твоя Батькiвщина там,
Де твiй дiм,
Спокiй, друзi, сiм’я.

Я вiдчуваю себе
Зручнiше вдома,
Де мене чекають…
Завжди та люблять як е.

Менi майже байдужi
Всi iншi люди…
Хоч й прикро за них,
Їхне минуле, життя, майбутне.

Цi пустi очi,
Сiрi вiд будення,
Звичайнi життя.
Та ламкi вiд помилок серця.

Бодай вони голi,
Кольоровi як тi Жар-птицi
Та все ж сiрi.
Пустi у душi.

Для мене скажений пес
Рiднiший за нардепа.
Менi слiпий мудрiше
Вiд злого проповiдника.

Для мене вони
Не iдоли та не боги.
Так, лише жадiбнi,
Хитрi жебраки, якi дурять себе й людей.

Не кажiть «Слава Украiнi,
Героям слава!»
Краще «Слава гаманцям,
Та вбивцям пошана!»

Я вже давно не вертаюсь
Очима до телевiзора.
Не слухаю,
Не шукаю новин.

Всi крики та воплi
З екранiв менi не веселi.
Ти дикi танцi…
Вже вони не смiшнi.

Хотiлось, щоб в свiтi
Було менше дурниць.
Щоб був мир,
Затишок та всiм втiха.

Та цього, мабуть,
Нiколи не буде,