Кандід, або Оптимізм

Як Кандiд зустрiв свого колишнього вчителя фiлософii доктора Панглоса i що з того сталося

Кандiд, схвильований бiльше спiвчуттям, нiж жахом, вiддав цьому страшному жебраковi тi два флорини, що дiстав вiд чесного анабаптиста Жака. Примара глянула на нього пильно, заплакала i кинулась на шию. Зляканий Кандiд вiдступив.

– Леле! – сказав нещасний другому нещасному. – Та невже ви не пiзнаете свого любого Панглоса?

– Що я чую? Це ви, мiй дорогий учителю, ви в такому жахливому станi! Яке ж лихо вас спiткало? Чому ви уже не в кращому iз замкiв? Що сталося з Кунiгундою, цiею перлиною серед дiвчат, цим найвищим витвором природи?

– Не сила менi говорити, – сказав Панглос.

Кандiд зразу ж повiв його до хлiва анабаптиста i дав йому попоiсти трохи хлiба, а коли Панглос дещо пiдкрiпився, Кандiд спитав:

– А що з Кунiгундою?

– Вона померла, – вiдповiв той.

Кандiд зомлiв на цьому словi; приятель очутив його поганим оцтом, якого випадково знайшов трохи в хлiвi. Кандiд розплющив очi.

– Кунiгунда померла! О найкращий iз свiтiв, де ти? Але ж вiд якоi недуги вона померла? Чи не тому, що бачила, як мене вигнали з прекрасного замку ii батька важкими стусанами?

– Нi, – вiдповiв Панглос, – iй розпороли живiт болгарськi солдати, натiшившись з нею перед тим, як тiльки можна; вони провалили голову бароновi, що хотiв ii боронити; баронесу порiзали на шматки; з моiм бiдолашним вихованцем зробили те саме, що i з його сестрою; що ж до замку, то вiд нього не лишилося й каменя на каменi – нi клунi, нi барана, нi качки, нi дерева; але за нас вiдомстили, бо авари зробили те саме в сусiдньому маетку, що належав болгарському пановi.

По цiй мовi Кандiд знову зомлiв; але, прийшовши до тями i сказавши все, що треба було сказати, вiн запитав про причину й наслiдок та про достатню пiдставу, що довела Панглоса до такого жалюгiдного стану.

– Горе мое! – вiдповiв той. – Ця причина – кохання: кохання, що тiшить людський рiд, що охороняе всесвiт, душа всiх чулих iстот, нiжне кохання.

– Горе! – мовив Кандiд. – І я знав кохання, цього владаря наших сердець, цю душу нашоi душi. Воно коштувало менi одного поцiлунку i двадцяти штовханiв ногою в зад… Але як ця прекрасна причина могла довести вас до такого жахливого наслiдку?

Панглос вiдповiв на це так:

– О мiй любий Кандiде! Ви знали Пакету, цю гарненьку служницю нашоi вельможноi баронеси; я зазнав у ii обiймах райських утiх; це вони спричинилися до тих пекельних мук, що жеруть мене тепер. Вона була заражена i, може, вмерла вже з того. Пакета дiстала цей подарунок вiд дуже вченого францисканського ченця, який дошукався джерела зарази; вiн мав його вiд староi графинi, що дiстала його вiд кавалерiйського капiтана, а той одержав його вiд маркiзи, а та перебрала вiд пажа, а той дiстав його вiд езуiта, а езуiт, iще бувши послушником, отримав його по прямiй лiнii вiд одного з компаньйонiв Христофора Колумба. Що ж до мене, то я не передам його нiкому, бо помираю.

– О Панглосе! – скрикнув Кандiд. – Яка ж дивна генеалогiя! Чи не диявол був тут за родоначальника?

– Зовсiм нi, – вiдповiв на те великий фiлософ, – це була неминуча рiч у найкращому iз свiтiв, необхiдний його iнгредiент, бо, коли б Колумб не схопив на одному iз американських островiв цiеi хвороби,[15 - Про походження сифiлiсу багато дискутували в Європi у XVIII ст… Вольтер цiкавився цим питанням i трактував його у низцi своiх творiв, переважно грунтуючись на працi Жана Астрюка «Трактат про венеричнi хвороби» (1734).] що отруюе джерело розмноження, перешкоджае йому i, очевидячки, противне великiй метi природи, то ми не мали б нi шоколаду, нi кошенiлi; треба ще зауважити, що досi ця хвороба спостерiгаеться тiльки на нашому материку. Турки, iндiйцi, персiяни, китайцi, сiамцi, японцi ii ще не знають; але е достатня пiдстава i iм пiзнати ii через кiлька столiть. Тим часом вона зробила серед нас надзвичайний поступ, а надто по тих великих армiях, що складаються iз чесних та добре вихованих наймитiв i вирiшують долю держав; можна бути певним, що коли тридцять тисяч душ воюе проти такоi самоi числом армii, то там е не менше двадцяти тисяч венерикiв з кожного боку.

– Це дивна рiч, – сказав Кандiд, – проте вас треба вилiкувати.

– Хiба це можливо! – вiдповiв Панглос. – Я навiть су не маю, мiй друже, а на всiй просторонi цiеi кулi нi кровi не пустять, нi клiзми не поставлять, коли не заплатиш сам або коли не заплатять за тебе iншi.

Пiсля цих слiв Кандiд вирiшив, що мае зробити; вiн упав до нiг милосердного анабаптиста Жака i так зворушливо змалював йому становище свого приятеля, що добряга не вагаючись прийняв доктора Панглоса i вилiкував його своiм коштом. Пiд час лiкування Панглос утратив тiльки одне око й одне вухо. Вiн добре писав i досконалознав арифметику. Анабаптист Жак зробив його своiм рахiвником. Коли через два мiсяцi йому довелось iхати до Лiсабона в торговельних справах, вiн узяв на корабель i обох своiх фiлософiв. Панглос з'ясував йому, що все на свiтi йде якнайкраще. Жак був iншоi думки.

– Звичайно, – говорив вiн, – люди почасти зiпсували природу, бо вони не родяться вовками, але вовками стають. Бог не дав iм нi двадцятичотирьохфунтових гармат,[16 - Двадцятичотирьохфунтовi гармати – гармати, якi стрiляли 24-фунтовими ядрами] нi багнетiв, а вони собi поробили й багнети, й гармати, щоб нищити одне одного. Я мiг би поставити на рахунок ще й банкрутiв та суд, що вiдбирае добро в банкрутiв i тим ще бiльше руйнуе кредиторiв.[17 - Очевидно, натяк на банкрутство Самуiла Бернара, внаслiдок якого Вольтер втратив 8 тисяч лiврiв]

– Усе це неминуче, – вiдповiв одноокий доктор, – поодинокi нещастя творять загальне щастя, i тому що бiльше поодиноких нещасть, то краще все в цiлому.

Поки вiн так мiркував, потемнiло в повiтрi, з усiх чотирьох кiнцiв свiту знялися вiтри i страшенна буря захопила корабель поблизу лiсабонського порту.

Роздiл п'ятий

Буря, аварiя корабля, землетрус i що сталося з доктором Панглосом, Кандiдом та анабаптистом Жаком

Половина пасажирiв, знеможена, задихаючись у тiй невимовнiй нудьзi, що нагонить хитання корабля на нерви i на весь настрiй людей, киданих у рiзнi боки, не мала навiть сили боятися небезпеки. Друга половина кричала i молилась; вiтрила було пошматовано, щогли поламано, корабель пробито. Працювали, хто мiг, але нiхто не слухався, нiхто не наказував. Анабаптист теж трохи допомагав керувати; вiн був на палубi; якийсь несамовитий матрос сильно ударив його i повалив на помiст, але сам вiд того втратив рiвновагу i полетiв за корабель сторч головою. Там вiн i повис, зачепившись за уламок щогли. Добрий Жак побiг йому на допомогу, пособив йому вилiзти, але iз зусилля сам шубовснув у воду на очах у матроса, що покинув його на загин i навiть не глянув на нього. Кандiд наблизився i побачив свого благодiйника, що на хвилину виринув i зник навiки. Вiн хотiв кинутись за ним у море, але фiлософ Панглос зупинив його, довiвши, що лiсабонський рейд на те i створений, щоб саме тут потонув анабаптист. Поки вiн це доводив a priori,[18 - A priori (лат) – на пiдставi теорii.] корабель залило, i всi загинули, крiм Панглоса, Кандiда та брутального матроса, що втопив доброчинного анабаптиста; негiдник щасливо доплив до берега, куди i Панглоса з Кандiдом донесло на дошцi.

Коли вони трохи очутились, то пiшли до Лiсабона; у них лишилось небагато грошей, з якими вони сподiвались, урятувавшись вiд бурi, не загинути з голоду.

Ледве вони ступили на мiський грунт, оплакуючи смерть свого благодiйника, як земля пiд ними затремтiла,[19 - Землетрус в Лiсабонi 1 листопада 1755 р спричинив велике руйнування мiста i загибель 30 тисяч його мешканцiв] море з клекотом пiднялося в порту, розбиваючи кораблi, що стояли там на якорi. Вихрi полум'я й попелу вкрили вулицi та майдани; будинки валились, дахи зривало, мури розпадались; тридцять тисяч людностi, без рiзницi вiку i статi, загинуло пiд руiнами. Матрос говорив лаючись та посвистуючи:

– Буде чим поласувати!

– Цiкаво, яка достатня причина цього явища? – запитував Панглос.

– Та це кiнець свiту! – кричав Кандiд.

Не гаючи часу, матрос побiг помiж руiни, почав шукати там грошi, наражаючись на смерть; знайшов, набрав, упився i, проспавшись, купив прихильнiсть першоi веселоi дiвчини, яку зустрiв на звалищах домiв, серед поранених i мертвих. Тут Панглос шарпонув його за рукав:

– Друже мiй, – казав вiн йому, – так негаразд. Ви не зважаете на всесвiтнiй розум i зле витрачаете свiй час.

– Сто чортiв, – вiдповiв той, – я матрос i народився в Батавii,[20 - Батавiя – давня назва Голландii.] я чотири рази топтав розп'яття в чотирьох японських селах;[21 - У XVIII ст. Японiя пiдтримувала торговельнi стосунки лише з однiею европейською краiною – Голландiею. Японцi, якi поверталися на батькiвщину пiсля вiдвiдин голландських портiв в Індонезii, були змушенi привселюдно топтати розп'яття як свiдчення того, що iх не навернули у християнство. (Християнство в Японii було заборонене 1587 р.) Вольтер перенiс цей обряд на голландського матроса, який побував у Японii.] знайшов кому торочити про всесвiтнiй розум!

Кiлька уламкiв каменю поранили Кандiда; вiн упав серед вулицi, i його засипали уламки. Вiн сказав Панглосовi:

– Ох, дайте менi трохи вина та оливи, я помираю.

– Цей землетрус не новина, – вiдповiв Панглос, – американське мiсто Лiма теж зазнало такого страшного коливання торiк; однаковi причини – однаковi наслiдки; вiд Лiми до Лiсабона, певна рiч, тягнеться пiд землею якась сiрчана покладь.

– Дуже можливо, – сказав Кандiд, – але, ради бога, – трохи оливи i вина.

– Що то значить: можливо? – вiдповiв фiлософ. – Я стверджую, що це доведено.

Кандiд знепритомнiв, i Панглос принiс йому трохи води iз сусiднього фонтана.

Другого дня, блукаючи серед руiн, вони знайшли якихось харчiв i трохи змiцнили своi сили. Потiм вони працювали, як i iншi, допомагаючи людям, що врятувались вiд смертi. Кiлька громадян, що вони iм помогли, почастували iх обiдом, який тiльки можна було спорядити серед такого безладдя; але треба сказати, що обiд був сумний i всi поливали свiй хлiб слiзьми; Панглос розважав iх, запевняючи, що iнакше не могло бути; бо, казав вiн, усе це е щонайкраще; бо коли е вулкан у Лiсабонi, то вiн i не може бути десь-iнде; бо неможливо, щоб речей не було там, де вони е; бо все – добре.

Маленька чорна людина, урядовець iнквiзицii,[22 - Урядовець iнквiзицii – чиновник iнквiзицii, який арештовував звинувачених.] що сидiв поруч нього, ввiчливо зауважив:

– Очевидно, ви не вiрите в первiсний грiх, бо, коли все – найкраще, то не було б нi грiхопадiння, нi кари.

– Щиро перепрошую вашу ексцеленцiю, – ще ввiчливiше вiдповiв Панглос, – грiхопадiння людини i прокляття неминуче мусили статися в найкращому з можливих свiтiв.

– То ви не вiрите в свободу? – спитав урядовець.

– Хай вибачить менi ваша ексцеленцiя, – сказав Панглос, – але свобода може спiвiснувати з абсолютною необхiднiстю, бо необхiдно, щоб ми були вiльнi; адже, зрештою, зумовлена воля…

Панглос iще не скiнчив, як урядовець зробив знак головою своему служниковi, що наливав йому портвейну.

Роздiл шостий

Як улаштовано було прекрасне аутодафе,[23 - Прекрасне аутодафе – таке аутодафе справдi вiдбулося в Лiсабонi 20 червня 1756 р.] щоб запобiгти землетрусовi, i як Кандiда було побито