Підпори суспільства

Фру Руммель. Гм!

Лона…але наiзницею не бувала.

Бернiк. Виходить, все-таки не…

Беттi. Ох, слава Богу!

Лона. Нi, ми приiхали самi по собi, як i iншi добрi люди; правда, другим класом, але до цього нам не звикати.

Беттi. Ти кажеш: м и?

Бернiк (зробивши крок до Лони). Хто це ми?

Лона. Розумiеться, я з хлопчиськом.

Усi дами. З хлопчиськом?

Гiльмар. Як?!

Рерлун. Ну, скажу я вам!

Беттi. Що ти говориш, Лоно?

Лона. Розумiеться, я кажу про Джона, у мене ж немае iншого хлопчиська, опрiч Джона, або Йогана, як ви його тут кликали.

Беттi. Йоган!..

Фру Руммель (тихо до фру Люнге). Безпутний брат!

Бернiк (повiльно). Йоган з тобою?

Лона. Так, звичайно; хiба я поiхала б без нього? Але у вас у всiх такi смутнi обличчя, сидите в темрявi, шиете щось бiле… Чи не помер хтось iз рiдних?

Рерлун. Добродiйко, перед вами гурток для врятування морально зiпсованих…

Лона (стиха). Що ви кажете? Цi симпатичнi, скромнi дами?…

Фру Руммель. Ну, це, скажу я вам!..

Лона. А, розумiю, розумiю!.. Чорт забирай, та це ж фру Руммель! А ось i фру Голт! Так, ми з вами з тих часiв не помолодшали… Але послухайте, друзi моi, нехай морально зiпсованi тепер трошки почекають, вони не стануть вiд цього гiршими. В таку радiсну годину…

Рерлун. Година повернення не завжди година радощiв.

Лона. О-о? Ви так тлумачите Бiблiю, пане пастор?

Рерлун. Я не пастор.

Лона. Ну, то, певно, будете ним. Але – фе-фе-фе! – якою гниллю тхне вiд цiеi «моральноi» бiлизни! Нiби вiд савана. Я, бачите, звикла до свiжого повiтря прерiй.

Бернiк (витираючи лоб). Так, справдi, тут щось душно.

Лона. Почекай, почекай; ось зараз виберемось iз склепу. (Розсуваючи завiси.) Нехай мiй хлопчисько покажеться при повному освiтленнi. Ось покажу я вам молодця – перший сорт!

Гiльмар. Ух!

Лона (розчиняе дверi й вiкна). Дайте йому тiльки спершу почиститися в готелi. На пароплавi замурзався, як свиня.

Гiльмар. Ух! Ух!

Лона. «Ух!» Та це ж… (Звертаючись до iнших i вказуючи пальцем на Гiльмара.) Вiн усе ще тут швендяе та ухае?

Гiльмар. Я не швендяю, я лiкуюсь…

Рерлун. Гм, добродiйко, я не думаю…

Лона (побачивши Улафа). Це твiй, Беттi? Дай-но лапу, хлопче! Чи ти боiшся своеi староi, бридкоi тiтки?

Рерлун (беручи книгу пiд пахву). Я не думаю, добродiйки, щоб у нас був сьогоднi настрiй продовжувати нашу роботу. Але ж завтра ми знову зберемось?

Лона (в той час, як стороннi дами пiдводяться i прощаються). Гаразд, зберемось. Буду обов'язково.

Рерлун. Ви?… Дозвольте запитати, добродiйко, що ви збираетесь робити в нашому гуртку?

Лона. Провiтрити його, пане пастор!

Дiя друга

Там же.

Беттi сидить сама бiля робочого столу i шие. Трохи згодом з правого боку входить Бернiк, у капелюсi i рукавичках, з палицею в руцi.

Беттi. Ти вже повернувся, Карстене?