ЛІЛЮЛІ

…Тодi некрасивий карлик спитав злiсно й яро:

– Чого я задумався?

І плюнув в обличчя некрасивоi жiнки. Цього нiхто не бачив, i некрасива жiнка мовчки вiдiйшла, знизивши голову: покiрно, як на Голгофу.

…Ішла друга година. Дехто пiшов уже в сусiдню кiмнату й там заснув. Але бiльшiсть сидiла за столом.

Льоля ще випила трохи, й була вже весела, i говорила про постановку пародii на «Лiлюлi». Товариш Огре мовчки слухав товариша Пупишкiна.

…Тодi пiдiйшов до столу Альоша й сiв бiля Льолi. Дехто дивився у вiкно, де мрiяло небо…

Фiнал

…Некрасивий карлик сказав голосно – i всi стихли:

– От що: хочу новину сказати… Знаете, як гудить паровик, коли вилiтае в далекий степ?..

Ви думаете так: гу-у-у?..

Льоля сказала:

– Ну, да… Вiн чудово придумав. Скажи, Альошо!..

Всi причаiлись, слухали…Тодi некрасивий карлик голосно й схвильовано сказав:

– Коли паровик вилiтае в далекий степ, коли вiн пролетить зелений семафор, тодi вiн назад кричить так: в п… – у-у!

Альоша так чiтко протягнув на «у» площадне слово, що майже всi пiдскочили.

Льоля фаркнула.

Всi фаркнули.

Товариш Пупишкiн закричав:

– Скорiш ведiть його… вiн п'яний!..

Товариш Огре пiдвiвся:

– Альошо, ходiм додому…

Льоля збентежено пiдiбрала волосся й здивовано дивилася на Альошу.

…Некрасивий карлик мовчав.

Епiлог

До Тайгайського мосту йти далеко. Льолю так зденервував Альошин вчинок, що вона не могла йти з ним поруч. І Льоля побiгла вперед.

В центрi города о другiй годинi зимою в п'ятiм роцi новоi ери, пiд Новий Рiк по новому стилю, «в стилi» уесесер – шумували вулицi…

…І думалось, що савояри – убогi люди, якi уходять iз гiр на чужину на заробiтки, щоб не вмерти в горах, бо життя – безмежна кармазинова рiка i протiкае вона по вiках невiдомо вiдкiля й невiдомо куди.

…Далi шум стихав.

І нарештi зовсiм стих, коли наблизились до робiтничого поселку.

З пiвдня на город насiдав туман

…Товариш Огре й горбун йшли поруч. Альоша iронiчно подивився у вогку заквартальну даль i зiдхнув. Потiм спитав:

– Ізмайле, ти на мене сердишся?

Товариш Огре сказав:

– Нi.

– А коли нi, то скажу тобi: нудно менi, Ізмайле, i скоро я умру.

Товариш Огре зиркнув на некрасивого карлика i не бачив: жартуе вiн? І в сiрих потоках мряки, що йшла на город, знову пiзнавав Голгофу, коли вели легендарного Христа на Голгофу.

І спитав – трохи патетично – товариш Огре:

– Скажи, Альошо: ти не знаеш, в чому полягае краса й радiсть земноi муки?

– Не знаю.

– А я гадав, що ти знаеш, бо ти, Альошо, художник.

…Пiдходили до Тайгайського мосту.

Вночi пiд Тайгайським мостом стихають паровики, тiльки бiля депа чути задумане шипiння.

…Над Тайгайським мостом – далекi – зорянi верхiв'я, i iх прикрив туман.

…Ішов Новий Рiк.

Почався не зовсiм весело, i, коли гадати на водi, з воском i як «Свiтлана», – не весело на цiлi довгi – короткi мiсяцi.

…Крiзь мряку, туди в степ, маячiв зелений огонь семафора.

…Льоля пройшла вже Тайгайський мiст i стукала в дверi.

Раптом iз станцii вилетiв потяг.

…А коли увiйшли в кiмнату, чули, як далеко в степу кричав паровик:

– Гу-у!..